В українському парламенті назріває масштабна реформа системи оплати праці вищих державних посадовців. У Верховній Раді України зареєстровано резонансний законопроєкт, який пропонує назавжди скасувати фінансові надбавки за наявність наукових ступенів для суддів, народних депутатів та працівників силових і антикорупційних відомств. Ця законодавча ініціатива вже отримала потужну публічну підтримку з боку профільного міністерства. Заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов відкрито виступив за ухвалення цього документа, наголосивши на необхідності кардинального перегляду філософії стимулювання науковців у державній системі.
На переконання представника Міністерства освіти і науки, головною метою таких радикальних законодавчих змін має стати не банальна економія бюджетних коштів в умовах війни, а глибокий перегляд самого підходу до оцінки наукової діяльності. Держава повинна переосмислити справжню роль наукових ступенів у суспільстві. Посадовець підкреслює, що наявність ступеня кандидата чи доктора наук має насамперед відображати реальні, вагомі наукові здобутки та безперервну дослідницьку практику. «Доплата повинна виплачуватися за щоденну науково-дослідну та викладацьку діяльність, а не просто за статус чи посаду», – аргументує свою позицію Денис Курбатов, вказуючи на те, що наука не може бути лише приємним бонусом до чиновницького крісла.
Варто зазначити, що відповідний законопроєкт під реєстраційним номером 16221 був офіційно внесений на розгляд українського парламенту десятого листопада поточного року. Авторський колектив документа виявився доволі представницьким і налічує майже два десятки народних обранців. Серед ініціаторів змін фігурують члени профільного парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, а також спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, що додає документу значної політичної ваги та збільшує шанси на його успішне проходження в сесійній залі.
Одна зі співавторок резонансного документа, народна депутатка Юлія Гришина, розкрила шокуючі масштаби фінансових витрат на так званих посадовців-науковців. За наведеною нею офіційною статистикою, на сьогодні різноманітні надбавки за наявність наукового ступеня регулярно отримують 1043 представники суддівського корпусу. До цього привілейованого списку входять служителі Феміди найвищої ланки, зокрема судді Верховного Суду, Конституційного Суду України та Вищого антикорупційного суду. Окрім того, додаткові бюджетні кошти за науковий статус щомісяця нараховуються близько ста двадцяти народним депутатам. Не залишилися осторонь і працівники ключових правоохоронних структур: аналогічні виплати отримують співробітники Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань та Бюро економічної безпеки.
Депутатка звертає особливу увагу на кричущу соціальну несправедливість цієї ситуації. У той час як чиновники отримують щедрі доплати за сам факт наявності диплома, реальний щоденний внесок справжніх науковців та університетських викладачів, які безпосередньо займаються фаховими дослідженнями та працюють зі студентами, залишається катастрофічно недооціненим. «Ми стикаємося з парадоксальною ситуацією, коли, наприклад, надбавка за науковий ступінь судді Верховного Суду найчастіше перевищує всю ставку доктора наук, професора в університеті», – справедливо обурюється Юлія Гришина, ілюструючи глибоку прірву між реальною наукою та бюрократичною системою винагород.
Не менш важливою проблемою, на яку вказують автори законопроєкту, є корупційна та моральна складова питання. Наявність значних гарантованих надбавок до високих посадових окладів створює потужний стимул для суто формального, штучного здобуття наукових ступенів. Це породжує ганебну практику написання наукових робіт на замовлення або їх прямого придбання виключно заради отримання пожиттєвих фінансових виплат, що дискредитує саму суть української науки. За розрахунками парламентарів, ухвалення цього закону дозволить припинити такі зловживання і сприятиме цільовому спрямуванню коштів безпосередньо на підтримку справжньої науки та освіти. Загалом ідеться про солідну суму – понад 220 мільйонів гривень щороку, які, за переконанням ініціаторів змін, повинні залишатися виключно в освітній та науковій сферах, працюючи на розвиток інтелектуального потенціалу нації.