Аналітики відзначають, що існує суттєвий розрив між кількістю відкритих кримінальних справ та кількістю осіб, які отримують судові вироки. Система демонструє активність на початкових етапах, але суттєво знижує ефективність на завершальному етапі — винесенні рішень. Наприклад, у випадку шахрайства в 2025 році було зареєстровано близько 49 тисяч проваджень, проте тільки частина з них згодом розглядається в судах. Аналогічна ситуація спостерігається у справах, пов’язаних з військовими злочинами, де до суду доходить лише невелика частина з сотень тисяч відкритих справ.
Експерти вказують на декілька основних причин цієї проблеми. По-перше, слідчі органи завантажені великою кількістю справ, що значно ускладнює якість розслідувань. Кожен слідчий часто мусить працювати над десятками справ одночасно, що не дозволяє якісно збирати докази.
По-друге, процесуальні затримки стають ще однією проблемою. Підозрювані й адвокати використовують юридичні інструменти для затягування процесу, що може призвести до спливу строків давності перед винесенням вироку.
Також корупційні ризики у резонансних справах, де фігурують впливові особи, підірвають довіру до правосуддя. Навіть якщо проводяться обшуки або затримання, багато справ можуть роками залишатися без вироку.
Крім того, правоохоронна система часто зосереджується на кількості відкритих справ, а не на їх результативності. Це створює враження, що відкриття проваджень є показником ефективності, хоча доведення справ до вироку є значно складнішим завданням.
Резонансні справи, що викликали суспільний інтерес, підкреслюють цю проблему. Нерідко навіть у випадках з очевидними доказами справи залишаються без вироку, що формує у громадськості відчуття вибіркового правосуддя.
Фахівці звертають увагу на те, що основна проблема не стільки в реєстрації злочинів, скільки у завершеності правосуддя. Без вироку жодне розслідування не може вважатися ефективним.
Також часто справи не витримують судового розгляду через неналежну якість доказової бази, що свідчить про проблеми не лише на етапі слідства, але й у підготовці процесуальних матеріалів.
У майбутньому така ситуація може призвести до серйозних наслідків, зокрема, до зростання злочинності та підриву довіри до державних інституцій. Експерти зазначають, що для покращення ситуації необхідні системні реформи — зменшення навантаження на слідчих, підвищення якості розслідувань, цифровізація процесів та зміцнення незалежності судової системи.
Таким чином, в Україні існує парадокс: велика кількість кримінальних справ не завершується реальними судовими рішеннями, що ставить під сумнів ефективність правосуддя в державі.
