Після початку повномасштабної війни мільйони українок були змушені залишити свої домівки та шукати прихистку в країнах Європейського Союзу. Разом із труднощами адаптації, мовним бар’єром і пошуком роботи вони стикаються з іншою серйозною проблемою — підвищеним ризиком фізичного, сексуального та психологічного насильства. Ці виклики потребують не лише суспільної уваги, а й комплексної відповіді на рівні держав та міжнародних інституцій.
Дослідження, оприлюднене European Union Agency for Fundamental Rights 24 лютого, засвідчує тривожну тенденцію: жінки-біженки з України частіше повідомляють про випадки домагань, експлуатації та різних форм насильства порівняно з місцевим населенням. Особливо вразливими є ті, хто подорожував самостійно з дітьми або не має стабільного доходу та житла. Нестача соціальних зв’язків і недостатня поінформованість про механізми захисту в приймаючих країнах створюють додаткові ризики.
Звіт базується на опитуванні 2024 року серед понад 1200 українок, які проживають у Чехії, Німеччині та Польщі, а також на інтерв’ю з 30 жінками, що зазнали насильства.
За даними дослідження, кожна четверта українка повідомила про фізичне або сексуальне насильство з початку війни. Із них 62% постраждали вже в одній із країн ЄС, ще 9% — під час втечі до Євросоюзу. Водночас 39% респонденток заявили про випадки насильства в Україні, у частині випадків — з боку російських військових.
Крім того, 51% опитаних повідомили про сексуальні домагання після початку війни, а 23% — про онлайн-домагання. Ці показники перевищують середній рівень серед жінок у країнах ЄС.
Також близько 54% респонденток стикалися з негативною реакцією або нападами після публічного спілкування українською мовою, особливо в Чехії та Польщі. Майже кожна четверта жінка отримувала пропозиції житла чи роботи, які могли мати ознаки експлуатації.
У FRA наголошують на необхідності посилення програм підтримки, інформування про права та створення безпечних механізмів повідомлення про випадки насильства.
