Govoritinfo.com

Позначка: Збройні сили України

  • Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    У перші тижні повномасштабного вторгнення увага всього світу була прикута до героїзму українських військових. Всередині країни одночасно з мобілізацією армії відбувалася безпрецедентна мобілізація громадянського суспільства. Сотні тисяч людей без державного фінансування вибудували систему закупівель, логістики, евакуації, гуманітарної допомоги та технічного забезпечення. Саме ця система в багатьох випадках дозволила виграти критично важливий час, поки державні механізми адаптувалися до умов війни.

    Виконавчий директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут підкреслював, що завдання волонтерів ніколи не полягало в заміні держави. Вони лише підставляли плече в конкретний момент. Однак обсяг завдань виявився настільки великим, що добровольці фактично перетворилися в паралельну систему забезпечення армії. Сергій Притула неодноразово відзначав перевагу волонтерського руху в швидкості прийняття рішень. Державна машина об’єктивно не здатна реагувати так само швидко, тому саме добровольці часто закривали найнагальніші потреби фронту.

    Найбільші волонтерські фонди демонструють вражаючі результати: «Повернись живим» передав Силам оборони 157 тисяч FPV-дронів, 5,4 тисячі одиниць ствольної зброї, 2,4 тисячі пікапів та понад 100 розвідувальних комплексів за 12 років, зібравши понад 48 млрд грн з 2014 року. Фонд Сергія Притули залучив близько 12,1 млрд грн на початок 2026 року.

    Однак за цими цифрами ховається зростаюча криза: активна участь у волонтерстві впала з пікових 74% дорослих українців у 2022 році до приблизно 37% у 2023-му та близько 24–27% у 2024–2025 роках. Станом на 2026 рік у реєстрі Державної податкової служби зареєстровано близько 12 тисяч офіційних волонтерів, але реальна кількість щоденно активних людей значно більша, хоча загальний тренд на зниження залученості зберігається. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі сил. Ця невидима тріщина загрожує не тільки поточній логістиці та гуманітарній допомозі, а й довгостроковій здатності суспільства до відновлення після війни.

    Початок великого волонтерського руху

    Волонтерський рух сягає корінням 2014 року, коли після Євромайдану та початку бойових дій на Донбасі українська армія раптово опинилася віч-на-віч із реальністю сучасної війни. Солдати їхали на фронт без достатнього сучасного спорядження, засобів зв’язку, тепловізорів, прицілів і навіть елементарних аптечок. Саме в цей момент тисячі звичайних громадян: учителі, IT-спеціалісти, підприємці, студенти та пенсіонери взяли ініціативу у свої руки.

    Так народилися перші великі ініціативи: «Повернись живим», Army SOS, «Народний тил», «Крила Фенікса» та сотні локальних груп по всій країні. Люди збирали гроші через соціальні мережі, везли на передову їжу, медикаменти, обмундирування, ремонтували та модернізували техніку, навчали військових тактичної медицини, роботи з дронами та основ виживання. Вони організовували евакуацію поранених, допомагали внутрішньо переміщеним особам, створювали волонтерські хаби та займалися психологічною підтримкою.

    Масово плели маскувальні сітки на кухнях, балконах і в спеціальних волонтерських майстернях. Цей рух став одним із наймасовіших і символічних. Цілі родини, школярі, пенсіонери, офісні працівники після роботи сідали за плетіння. Сітки робили з звичайних пластикових пляшок, тканин і мотузок. Тисячі квадратних метрів таких сіток щотижня відправлялися на фронт, допомагаючи ховати позиції, техніку та бійців від ворожих дронів і розвідки. Це був справжній народний внесок, доступний кожному.

    До травня 2015 року в системній волонтерській діяльності вже брали участь близько 14,5 тисячі людей і понад 2,5 тисячі організацій. Це була справжня народна самооборона тилу.

    Довіра до волонтерів у ті роки сягала 60–71%, значно випереджаючи більшість державних інститутів. При Міністерстві оборони навіть з’явилася Рада волонтерів, щоб координувати зусилля. Ці люди не просто допомагали, вони буквально рятували ситуацію в перші роки війни на Донбасі.

    Об’єднання зусиль українських та європейських волонтерів

    З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року волонтерський рух, корені якого сягали 2014 року, пережив справжній вибуховий ріст. Те, що раніше було потужною, але все ж обмеженою за масштабом системою підтримки армії та постраждалих, перетворилося на масове народне явище, яке охопило практично все суспільство. За даними опитувань, у 2022 році в тій чи іншій формі волонтерською діяльністю займалися до 74% дорослих українців. Люди кидали звичну роботу, знімали останні заощадження, перетворювали квартири та гаражі на склади й майстерні. За перші тижні та місяці війни добровольці організували евакуацію сотень тисяч цивільних із прифронтових та окупованих територій, створили мережі доставки гуманітарної допомоги в обложені міста, розгорнули пункти прийому та розподілу біженців усередині країни, а також налагодили безперебійні канали поставок на фронт.

    Ця хвиля самовідданості не обмежилася межами України. Уже в перші дні після 24 лютого президент Володимир Зеленський звернувся до громадян інших країн із закликом приєднатися до захисту України. У відповідь на це за кілька тижнів до Міжнародного легіону оборони України подали заявки понад 16-20 тисяч іноземців із 52 країн. Більшість з яких це колишні військові, ветерани конфліктів в Іраку та Афганістані, лікарі, інженери. Частина з них влилася в бойові підрозділи, інші допомагали в тилу — як медики, інструктори, водії евакуаційних колон або волонтери гуманітарних місій.

    Європейський Союз відреагував на цей сплеск громадянської самоорганізації швидко й масштабно. Уже в червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС — політичний жест солідарності, який багато аналітиків пов’язували в тому числі з бажанням підтримати моральний стан українського суспільства та його волонтерського тилу. Паралельно Брюссель та окремі країни-члени запустили безпрецедентні за обсягом програми допомоги: мільярди євро на гуманітарні потреби, підтримку громадянського суспільства та відновлення. Значна частина цих коштів ішла через українські та міжнародні НГО, багато з яких спиралися саме на волонтерські мережі. У європейських країнах тисячі звичайних громадян самі ставали волонтерами: збирали та відправляли вантажі, приймали українських біженців у себе вдома (лише Польща прийняла понад 1,5 млн осіб у перші місяці), працювали на кордонах у пунктах прийому та сортування допомоги. Це створило своєрідну транскордонну «невидиму інфраструктуру», без якої українська система волонтерства зазнавала б значно більших труднощів.

    Серед тих, хто приїхав в Україну і залишився, були люди з дуже різними біографіями. Новозеландська лікарка з позивним Kiwi, залишивши комфортне життя у своїй країні, служила бойовим медиком і бійцем у 2-му Міжнародному легіоні. Вона пояснювала свій вибір так:

    «Майже всі у світі бачать незаконну агресію Росії. Я уявила, якби мою власну країну завтра захопили. Я просто приїхала допомагати, чим могла».

    Пізніше вона додала:

    «Заради свободи всього світу це має закінчитися перемогою України. Ми не можемо дозволити агресору брати те, що він хоче, поки інші країни просто дивляться. Я думаю, світу пощастило, що Україна веде цю битву за всіх».

    Норвезька рибалка та депутатка парламенту Сандра Андерсен Ейра приєдналася до українських морських піхотинців як бойовий медик. Для неї це було питанням історичної справедливості:

    «Для нас це було моральним обов’язком допомогти, тому що в останній раз, коли на нашому континенті була велика війна — у моїй країні Норвегію окупувала Німеччина з 1940 по 1945 рік, — багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України».

    Британо-український волонтер Ігор Гаврилко, який жив у Лондоні, залишив роботу і приїхав в Україну вже в перші дні війни. Він допомагав з евакуацією родини, навчався тактичної медицини та працював перекладачем. На питання, чи готовий він воювати і загинути за рідну країну, відповів коротко й жорстко:

    «Так. Мій дід провів 10 років у радянському таборі в Казахстані».

    І додав:

    «Мій план — це відсутність плану».

    Ці історії — лише видима частина набагато ширшого явища. Тисячі іноземців (за різними оцінками, від кількох тисяч до понад 10 тисяч реально прибулих) внесли вклад не тільки на передовій, а й у тиловій інфраструктурі: допомагали з логістикою, медичною евакуацією, навчанням українських військових, збором і доставкою допомоги. Станом на 2026 рік відомо, що близько 750 іноземних добровольців загинули в Україні, віддавши життя за цінності, які вони вважали спільними з українцями.

    Таким чином, 2022 рік став моментом, коли українське волонтерство з внутрішнього явища перетворилося на частину глобальної мережі солідарності. Європейський Союз і громадяни європейських країн відповіли не тільки грошима та політичними рішеннями, а й власною людською участю — від прийому біженців до особистої присутності на українській землі. Ця взаємна підтримка дозволила виграти критично важливий час і створити ту саму «невидиму інфраструктуру», без якої опір у перші місяці війни був би значно складнішим. Однак уже тоді почали проявлятися перші ознаки втоми, які пізніше переросли в системну кризу участі, про яку говорилося вище.

    Зворотний бік волонтерства та ціна постійної допомоги

    За зовнішньою картиною героїзму та величезних зборів ховається важка ціна, яку платять самі волонтери. Постійне перебування в режимі надзвичайної ситуації неминуче призводить до емоційного, психологічного та фізичного виснаження.

    Насамперед, це емоційне перевантаження: волонтери щодня стикаються з чужим болем, смертю близьких, пораненнями та руїнами, що викликає вторинну травматизацію.

    Крім того, величезна відповідальність: помилка може коштувати життя, а працювати доводиться в умовах дефіциту часу та ресурсів.

    Ще одна важлива причина — хронічне перевантаження без ротації та відпочинку: поєднання кількох ролей, відсутність вихідних, фінансові витрати зі своєї кишені та зростаюче байдуже ставлення суспільства («люди звикли до війни, відгук падає»).

    Психологи, які працюють з волонтерами, підкреслюють специфіку воєнного часу. Психологиня Ольга Шабловська зазначає:

    «Для країни важливо те, щоб кожен із нас був у нормальному психологічному стані, а не в тотальному виснаженні».

    Психологиня Леся Ковальчук пояснює механізм:

    «Основною психологічною проблемою волонтерів є емоційне вигорання через контакт із чужим болем. […] І тоді з того, хто надає допомогу, людина перетворюється на того, хто в ній потребує».

    Докази об’єктивні: участь у волонтерстві впала з 74% у 2022 році до 24-27% у 2024-2025-му. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі. Дослідження показують в українських волонтерів значно вищі рівні тривоги, депресії та стресу порівняно з колегами із сусідніх країн. Це не особисті історії, а системна криза «невидимої інфраструктури», яка загрожує довгостроковій стійкості тилу. Без уваги до психологічного здоров’я волонтерів суспільство ризикує втратити найбільш досвідчених і відданих людей.

    Майбутнє волонтерського руху і його роль у відбудові країни

    Довгострокові наслідки зачіпають не тільки війну. Волонтерство сформувало потужний громадянський капітал: навички самоорганізації, довіру всередині спільнот та досвід прозорого управління. Його втрата послабить суспільство після війни, знизить здатність до реконструкції та створить ризики апатії чи поляризації. Дослідники зазначають, що повномасштабна війна перетворила волонтерство на один із ключових суспільних інститутів України. Мільйони людей отримали досвід самоорганізації, колективних рішень і управління проєктами. Цей соціальний капітал основа майбутнього відновлення. Однак ресурс не безкінечний. Втратити такий людський капітал значно легше, ніж створити заново.

    У 2026 році Мінсоцполітики представило Програму розвитку волонтерства до 2030 року. Вона включає діалог держави і волонтерів, створення Ради, захист сімей, інфраструктуру та визнання внеску. Це важливий крок, але більшість у спільноті вважає, що одних декларацій недостатньо. Потрібні реальні інструменти: спрощення звітності, страхування, компенсація витрат, податкові стимули, фінансування адміністративної діяльності, психологічна допомога та програми ротації.

    Не менш важлива зміна суспільного ставлення. Суспільство звикло до результатів мільярдам зборів, тисячам дронів і врятованих життів. Але за кожною цифрою стоять люди, які працюють без вихідних, стикаються з горем, жертвують здоров’ям і часом із родинами. Підтримка — це не тільки донати, а й готовність узяти частину навантаження, стати постійним помічником або дати можливість відновитися. Стійкість залежить від рівномірного розподілу навантаження.

    За роки війни українські волонтери стали символом національного опору. Вони довели, що громадянське суспільство здатне діяти швидше бюрократії, оперативно реагувати на кризи та об’єднувати мільйони. Завдяки їм армія отримувала техніку, зв’язок і допомогу, а сотні тисяч мирних шанс на порятунок. Але сьогодні, коли війна затягнулася, виникає нове питання: чи вистачить сил у тих, хто вже четвертий рік щодня підтримує країну?

    Волонтери ніколи не просили ставати паралельною системою. Вони просто зробили те, що вважали необхідним, коли країна опинилася перед загрозою. Сьогодні ця система сама потребує захисту. Якщо держава і суспільство не почнуть системно підтримувати тих, хто всі ці роки підтримував країну, Україна ризикує втратити один із найцінніших ресурсів, людей, які вміють об’єднувати, швидко приймати рішення і брати відповідальність.

    Внесок волонтерів вимірюється не тільки мільярдами гривень і одиницями техніки, а збереженими життями, довірою між людьми та здатністю суспільства об’єднуватися. Збереження волонтерського руху це питання національної безпеки, стійкості держави і того, якою буде Україна після війни.

     

  • Федоров анонсував масштабну реформу: що зміниться для військовослужбовців із СЗЧ

    Федоров анонсував масштабну реформу: що зміниться для військовослужбовців із СЗЧ

    Міністерство оборони України розпочало один із наймасштабніших етапів цифрової трансформації військової служби від початку повномасштабної війни. Відтепер військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину (СЗЧ), можуть повернутися до служби за спрощеною процедурою через застосунок «Армія+», без складної бюрократії та тривалих погоджень між військовими структурами.

    Про запуск нового механізму повідомив міністр оборони Михайло Федоров. За його словами, головна мета нововведення — створити зрозумілий, швидкий і прозорий алгоритм для тих військовослужбовців, які готові повернутися до виконання обов’язків та продовжити службу в лавах Сил оборони України.

    Новий сервіс працює за принципом fast track — прискореної процедури повернення. Він дозволяє не лише відновити службу, а й самостійно обрати новий підрозділ серед доступних військових частин. У Міноборони наголошують, що йдеться насамперед про використання бойового досвіду та навичок військових там, де вони можуть принести найбільшу користь обороні держави.

    Скористатися новою процедурою можуть військовослужбовці, щодо яких факт СЗЧ був зафіксований до 12 червня 2026 року. Програма діятиме до 20 вересня 2026 року. Наразі механізм доступний для військовослужбовців Збройних сил України та Державної спеціальної служби транспорту. Для підрозділів Національної гвардії аналогічний сервіс планують запустити найближчим часом.

    Як пояснюють у Міноборони, процедура повернення складається лише з п’яти етапів і може бути виконана повністю онлайн через застосунок «Армія+».

    Перший крок — перевірка статусу. У профілі військовослужбовця в системі Армія ID має відображатися відповідна позначка про зафіксовану відсутність на службі.

    Другий етап передбачає подання рапорту. Для цього необхідно зайти до розділу «Сервіси», обрати вкладку «Рапорти» та знайти функцію «Повернення на службу після СЗЧ».

    На третьому етапі військовослужбовець отримує можливість обрати нову військову частину зі списку доступних підрозділів. Також потрібно вказати бажаний напрямок служби, попередній досвід та іншу необхідну інформацію. Після цього рапорт підписується електронним способом без необхідності особистого відвідування установ.

    Четвертий крок — комунікація з обраною частиною. Після перевірки документів представники підрозділу зв’язуються із заявником для уточнення деталей проходження служби та організації подальшого прибуття.

    П’ятий і фінальний етап — прибуття до нового місця служби. Після погодження рапорту у застосунку з’являється статус «У дорозі». З цього моменту військовослужбовець має п’ять днів для прибуття до нового підрозділу.

    Для консультацій та допомоги Міноборони також запустило окрему гарячу лінію за номером 0 800 605 100. Вона працює щоденно з 09:00 до 20:00.

    Запуск нової процедури став частиною ширшої реформи системи військової служби, яку українська влада почала впроваджувати у 2026 році. Раніше президент Володимир Зеленський заявив про необхідність оновлення підходів до комплектування війська, служби за контрактом та мотивації особового складу.

    Окрім механізму повернення після СЗЧ, Міністерство оборони вже анонсувало запуск нових форматів контрактної служби. Зокрема, йдеться про базові контракти для проходження служби на небойових посадах, короткострокові контракти та нові умови переведення між військовими частинами.

    Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський раніше також повідомляв про розробку нової контрактної системи, яка має зробити військову службу більш гнучкою та зрозумілою для громадян. Однією з цілей реформ є збереження досвідчених військовослужбовців у системі оборони та залучення нових кадрів.

    Тема СЗЧ залишається однією з найчутливіших для українського війська. Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, а навантаження на особовий склад залишається надзвичайно високим. У цих умовах держава шукає механізми, які дозволять повернути підготовлених військових до строю та водночас забезпечити зрозумілі правила проходження служби.

    У Міноборони наголошують, що новий сервіс не є амністією чи автоматичним прощенням усіх порушень. Його завдання — створити цивілізований механізм повернення тих військовослужбовців, які готові продовжувати службу та захищати країну.

    Запуск функції через «Армія+» став ще одним кроком цифровізації сектору безпеки та оборони. Влада розраховує, що новий інструмент дозволить значно скоротити час повернення військових до підрозділів, зменшити паперову бюрократію та зробити процес максимально прозорим для всіх сторін.

    Військовослужбовці, які раніше опинилися поза службою через СЗЧ, отримали реальну можливість повернутися до війська за спрощеною процедурою, а командування — додатковий ресурс у вигляді підготовлених і досвідчених бійців, необхідних для подальшого посилення обороноздатності країни.

  • Рубіо: ЗСУ стали найпотужнішою армією Європи

    Рубіо: ЗСУ стали найпотужнішою армією Європи

    Збройні сили України сьогодні є найпотужнішою армією в Європі, сформованою в умовах повномасштабної війни проти Росії, завдяки унікальному бойовому досвіду та масштабній військовій допомозі західних партнерів. Водночас Росія продовжує зберігати перевагу в ресурсах, однак це не нівелює змін у балансі сил, які відбулися за роки війни.

    Про це заявив державний секретар США Марко Рубіо в інтерв’ю телеканалу Fox News.

    За словами Рубіо, українська армія пройшла стрімку трансформацію від початку повномасштабного вторгнення 2022 року, перетворившись на високопрофесійну бойову силу, яка має один із найбільших у світі сучасних бойових досвідів. Він наголосив, що саме поєднання інтенсивних бойових дій та системної підтримки союзників зробило ЗСУ унікальними за рівнем підготовки та ефективності.

    Держсекретар підкреслив, що нинішня бойова спроможність українських військ є результатом реальної війни високої інтенсивності, у якій щоденно застосовуються сучасні види озброєння, дрони, артилерія та системи протиповітряної оборони, а також швидкої адаптації командування до нових умов бою.

    «Варто чітко зазначити, що Збройні сили України наразі є найсильнішими та найпотужнішими в усій Європі — значною мірою завдяки отриманій допомозі, але також і завдяки набутому бойовому досвіду», — сказав Марко Рубіо.

    Він також звернув увагу на втрати Росії у війні, зазначивши, що щомісяця російська армія, за оцінками американської сторони, втрачає від 15 до 20 тисяч військовослужбовців загиблими. За словами Рубіо, такі втрати є безпрецедентними в сучасних конфліктах і суттєво впливають на здатність РФ підтримувати темп бойових дій.

    Окремо він зазначив, що втрати України є значно меншими, хоча війна залишається надзвичайно виснажливою для обох сторін як у людському, так і в економічному вимірі. Держсекретар наголосив, що масштаб руйнувань і витрат робить цю війну однією з найдорожчих і найкривавіших у сучасній історії Європи.

    Попри це, за словами Рубіо, наразі спостерігається уповільнення дипломатичних зусиль щодо завершення війни. Він пояснив це тим, що як Україна, так і Росія продовжують вірити у можливість досягнення військових успіхів, що зменшує мотивацію до компромісів на переговорах.

    Водночас у Вашингтоні не виключають, що дипломатичний процес може бути відновлений у майбутньому. Рубіо висловив сподівання, що настане момент, коли сторони будуть готові повернутися до переговорного столу та обговорити можливі умови припинення війни.

    Окремо він зазначив, що США готові виконувати роль посередника, однак лише за умови, якщо існуватиме реальний шанс досягти домовленостей, які будуть прийнятні для всіх сторін.

    У матеріалі також згадується, що Європейський Союз розглядає можливість налагодження прямих каналів комунікації з Росією, щоб не залишатися осторонь потенційного мирного процесу, який наразі значною мірою координується США.

    На цьому тлі Україна продовжує роботу над гуманітарними питаннями, зокрема щодо звільнення полонених і повернення громадян. Секретар РНБО Рустем Умєров під час візиту до США обговорював ці питання з американськими представниками, акцентуючи увагу на необхідності посилення міжнародної підтримки у гуманітарному напрямі.

  • Нові контракти і доплати за ризик: в Україні готують реформу армії

    Нові контракти і доплати за ризик: в Україні готують реформу армії

    В Україні триває розробка масштабної реформи військової служби, яка має змінити підхід до мобілізації, контрактів і системи грошового забезпечення у Збройних силах. Йдеться про нову модель контрактів із чітко визначеними строками служби, можливістю вибору посади та запровадженням додаткових виплат за участь у бойових діях.

    Напрацювання щодо реформи обговорюють представники Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ та Офісу президента. Мета змін — зробити систему служби більш прогнозованою для військових і водночас підвищити мотивацію та ефективність армії в умовах тривалої війни.

    Ключовим елементом майбутньої реформи є перехід до контрактної системи з фіксованими термінами служби. Передбачається запровадження трьох основних типів контрактів, які охоплюватимуть як новобранців, так і чинних військовослужбовців. У межах цієї моделі мобілізовані громадяни зможуть підписувати контракт із гарантією визначеного терміну служби та подальшої відстрочки до наступного призову.

    Чинні контрактники, своєю чергою, отримають можливість переукласти угоди на нових умовах. Водночас попередній період служби не буде автоматично враховуватися в новому контракті, однак впливатиме на тривалість відстрочки, яка, за задумом розробників, розраховуватиметься індивідуально.

    У військовому керівництві зазначають, що можливість не підписувати контракт залишиться, однак загальна система стане більш структурованою та передбачуваною. Окремо передбачається гнучкість у виборі військових посад. Військовослужбовці зможуть обирати як бойові, так і тилові позиції залежно від підготовки та потреб армії.

    Згідно з поточними напрацюваннями, які ще не є фінальними, пропонується встановити різні строки служби залежно від категорії військовослужбовців. Для чинних військових на бойових посадах передбачається термін служби близько 10 місяців. Для новобранців, які підписують контракт на бойові посади, — приблизно 14 місяців. Для інших спеціальностей, включно з операторами безпілотних систем, спеціалістами зв’язку та медійними підрозділами, розглядається строк до двох років.

    Окрему увагу в реформі приділено фінансовому забезпеченню. За даними співрозмовників у військовому керівництві, планується підвищення мінімальної заробітної плати для військових у тилових підрозділах з приблизно 20 до 30 тисяч гривень. Також розглядається суттєве збільшення виплат для командирів різних рівнів — орієнтовно вдвічі порівняно з нинішніми показниками.

    Найбільш дискусійною частиною реформи є пропозиція запровадити систему бойових доплат за принципом «10/20/40». Вона передбачає додаткові виплати залежно від рівня ризику та характеру завдань. За попередніми даними, військовослужбовцям можуть нараховувати 10 тисяч гривень за день перебування на бойовій позиції, 20 тисяч гривень за участь в ударно-пошукових операціях, зокрема під час повернення втрачених позицій або зачисток, і 40 тисяч гривень за участь у наступальних діях.

    За оцінками розробників, середній дохід піхотинця, який регулярно виконує бойові завдання, може сягати від 250 до 400 тисяч гривень на місяць. Водночас у проєкті передбачають встановлення граничних лімітів на виплати, щоб уникнути зловживань або штучного завищення бойової активності.

    У військовому середовищі наголошують, що всі виплати за системою «10/20/40» мають нараховуватися виключно на підставі офіційних наказів командирів військових частин. Це має забезпечити контрольованість і прозорість фінансової частини реформи.

    Попри масштабність змін, усі ці пропозиції наразі перебувають на етапі обговорення і не оформлені у вигляді остаточних законопроєктів чи урядових постанов. У процесі роботи над реформою параметри постійно змінюються, тому частина ідей може не увійти до фінального документа.

    У Міністерстві оборони та Генеральному штабі планують завершити формування нової моделі контрактів до кінця травня 2026 року. Після цього напрацювання мають бути закріплені на рівні Кабінету Міністрів України відповідними нормативними актами.

    Передумовою реформи стала заява президента Володимира Зеленського про початок нового етапу трансформації армії. Він анонсував збільшення грошового забезпечення військових, запровадження системи «бойових контрактів» і встановлення чітких термінів служби як ключових елементів оновлення Збройних сил України.

    Окремо в уряді визнають, що видатки на оборону суттєво зростають, однак питання повного фінансування підвищених виплат військовим поки залишається відкритим і потребує додаткових рішень щодо розподілу державного бюджету та міжнародної фінансової підтримки.

  • Контракти до 400 тисяч для піхоти: Володимир Зеленський оголосив масштабну реформу армії та нову систему виплат

    Контракти до 400 тисяч для піхоти: Володимир Зеленський оголосив масштабну реформу армії та нову систему виплат

    Президент України Володимир Зеленський оголосив про старт масштабної реформи сектору оборони, ключовим елементом якої стане суттєве підвищення грошового забезпечення військовослужбовців. Особливий акцент робиться на піхотних підрозділах, для яких планують запровадити нові контракти з виплатами до 400 тисяч гривень залежно від виконання бойових завдань. Рішення ухвалене після погодження базових параметрів реформи між військовим командуванням і урядом, а її активна фаза має розпочатися вже в червні 2026 року.

    За словами глави держави, нова модель фінансового забезпечення армії базуватиметься на принципі справедливості, який передбачає диференційований підхід до виплат. Йдеться про те, що рівень грошового забезпечення буде безпосередньо залежати від реального внеску військовослужбовця: участі в бойових діях, складності виконуваних завдань, досвіду та ефективності. Таким чином держава прагне відійти від формального підходу до нарахування зарплат і створити систему мотивації, яка враховує реальні ризики та навантаження.

    У межах реформи визначено базові орієнтири: мінімальний рівень грошового забезпечення для військових, які перебувають у тилових підрозділах, має становити не менше 30 тисяч гривень. Водночас для тих, хто виконує бойові завдання на передовій, виплати будуть значно вищими — у кілька разів. Найбільші зміни торкнуться саме піхотинців, адже ця категорія військових несе одне з найвищих навантажень на фронті.

    Президент наголосив, що для піхоти розробляється окремий формат контрактів, який передбачає виплати в діапазоні від 250 до 400 тисяч гривень. Розмір винагороди залежатиме від інтенсивності бойових дій, складності операцій та досягнутих результатів. Такий підхід має не лише підвищити соціальний захист військових, а й посилити мотивацію до служби в найбільш складних підрозділах.

    Крім того, реформа охоплює і командний склад. За словами Зеленського, українські офіцери, бойові сержанти та командири мають отримати «достойний і відчутно підвищений» рівень оплати. Це пояснюється тим, що саме від якості управління на полі бою часто залежить не лише успіх операцій, а й життя військових. Таким чином держава намагається закласти баланс між відповідальністю та винагородою.

    Очікується, що вже у травні будуть узгоджені всі деталі реформи, включно з механізмами фінансування, а перші практичні результати мають з’явитися в червні. Зокрема, йдеться про початок виплат за новими принципами та запуск оновленої системи контрактів.

    Реформа грошового забезпечення є частиною ширших змін у Збройних силах України. Раніше в Міністерстві оборони заявляли про підготовку нових підходів до мобілізації, а також змін у питаннях проходження служби, зокрема щодо термінів перебування в бойових підрозділах і умов ротації. Особливу увагу приділяють саме штурмовим підрозділам і піхоті, які відіграють ключову роль у сучасній війні.

    Експерти зазначають, що підвищення виплат є не лише соціальним, а й стратегічним кроком. В умовах тривалої війни держава змушена конкурувати за людський ресурс, адже мотивація військових стає одним із ключових факторів обороноздатності. Збільшення грошового забезпечення може допомогти залучити нових добровольців, утримати досвідчених бійців і знизити ризики кадрового дефіциту.

    Водночас важливим залишається питання фінансової стійкості таких змін. Реалізація реформи вимагатиме значних бюджетних ресурсів, і значною мірою залежатиме від міжнародної фінансової підтримки України. Проте в умовах війни інвестиції в оборону залишаються пріоритетом для держави.

    Окремо варто відзначити, що новий підхід до оплати праці військових фактично формує нову модель армії — більш професійну, мотивовану та орієнтовану на результат. Якщо реформа буде реалізована в повному обсязі, вона може стати однією з наймасштабніших трансформацій Збройних сил за останні роки.

    Оголошені зміни свідчать про перехід до нової фази розвитку української армії, де ключовими стають не лише технології та озброєння, а й люди — їхня мотивація, підготовка та соціальний захист. І саме від того, наскільки ефективно буде впроваджена ця реформа, значною мірою залежатиме здатність України протистояти викликам війни у довгостроковій перспективі.

  • Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених уже в ЗСУ: як працює механізм добровільної служби

    Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених уже в ЗСУ: як працює механізм добровільної служби

    В Україні вже понад 12 тисяч колишніх ув’язнених долучилися до лав Збройних сил України у межах спеціального механізму, який дозволяє окремим категоріям засуджених добровільно піти на військову службу в обмін на звільнення від покарання. Про це повідомив заступник міністра юстиції Євген Пікалов, передає українські ЗМІ.

    Йдеться про програму, яка почала діяти у 2024 році та стала одним із інструментів поповнення війська в умовах повномасштабної війни. За словами представників Міністерство юстиції України, держава залучає виключно добровольців, а сам процес відбору є багатоетапним і жорстко регламентованим. Щомісяця розглядається близько 1500 заяв від засуджених, які бажають вступити до армії.

    Середній вік кандидатів становить 30–35 років, що свідчить про достатній фізичний ресурс для служби. Водночас участь у програмі суворо обмежена: до неї допускаються переважно особи, засуджені за нетяжкі злочини. Особи, які вчинили тяжкі насильницькі правопорушення або злочини проти національної безпеки, не можуть брати участь у цій ініціативі.

    Перед тим як потрапити до війська, кандидати проходять кілька рівнів перевірки. Зокрема, йдеться про медичне обстеження, психологічну оцінку та фізичну підготовку. Такий підхід покликаний мінімізувати ризики як для самих військових, так і для підрозділів, у які вони потрапляють. Лише після успішного проходження всіх етапів відбору укладається контракт, і добровольці проходять базову військову підготовку.

    Після навчання їх направляють до підрозділів ЗСУ, де вони виконують бойові або тилові завдання нарівні з іншими військовослужбовцями. При цьому термін служби для таких бійців відповідає невідбутій частині їхнього покарання. Якщо військовий отримує поранення або після завершення воєнного стану, він може бути повністю звільнений від подальшого відбування покарання.

    У Мін’юсті наголошують, що колишні засуджені мають такі ж права на грошове забезпечення, як і інші військові. Вони отримують зарплату, передбачену для відповідних посад у ЗСУ, а також можуть підтримувати зв’язок із родинами. Водночас для цієї категорії військовослужбовців передбачено посилений контроль. Зокрема, вони не мають права самовільно залишати зону виконання бойових завдань.

    Програма вже продемонструвала суттєве зростання. Якщо раніше повідомлялося про приблизно 9,5 тисячі добровольців із числа засуджених, то станом на квітень 2026 року ця цифра перевищила 12 тисяч. Серед них є і жінки, хоча їхня частка залишається відносно невеликою.

    Запровадження такого механізму викликало активну дискусію в суспільстві. З одного боку, це можливість для засуджених отримати другий шанс і довести свою лояльність державі. З іншого — питання безпеки, дисципліни та морально-етичних аспектів залишаються предметом обговорення серед експертів.

    Фактично Україна застосовує модель, яку в різні історичні періоди використовували й інші країни під час воєн. Водночас український підхід відрізняється тим, що участь є виключно добровільною, а відбір — значно жорсткішим. Це дозволяє уникнути масового залучення людей без належної підготовки або мотивації.

    В умовах тривалої війни кадрове забезпечення армії залишається одним із ключових викликів. Саме тому держава шукає різні способи залучення людського ресурсу, не знижуючи при цьому вимог до якості підготовки військових. Програма для засуджених стала одним із таких інструментів, який, за оцінками уряду, вже демонструє результат.

    Водночас у Міністерство юстиції України підкреслюють, що цей механізм не є масовою практикою і не може замінити стандартні процедури мобілізації. Його головна мета — дати можливість тим, хто цього хоче, змінити своє життя та зробити внесок у захист країни.

    Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених, які вже служать у ЗСУ, стали частиною ширшого процесу трансформації української армії в умовах війни. І хоча ця практика залишається дискусійною, вона демонструє прагнення держави використовувати всі доступні ресурси для зміцнення обороноздатності країни.

  • «Їдуть за грошима», – волонтер розповів про іноземців у лавах ЗСУ

    «Їдуть за грошима», – волонтер розповів про іноземців у лавах ЗСУ

    Український волонтер Роман Донік публічно розкритикував ініціативу Міністерства оборони щодо можливого вирішення проблем мобілізації та випадків самовільного залишення частини за рахунок залучення іноземців.

    У своїй заяві він навів приклад громадян Колумбії, які воювали на боці Збройні сили України. За словами Доніка, перші добровольці були мотивованими бійцями, однак згодом, на його думку, до України почали прибувати переважно ті, хто шукав заробітку.

    «Вони поїхали не воювати. Вони поїхали за грошима. Служити — так, але так, як їм зручно», — зазначив волонтер. Він стверджує, що частина іноземців уникала участі у бойових виїздах, наполягала на продовженні тренувань замість виконання завдань, самовільно залишала позиції під час загрози та розривала контракти.

    За його словами, саме через низку проблем окремі підрозділи за участю іноземців були розформовані. Донік наголосив, що не бачить простого механізму вирішення питань мобілізації та СЗЧ шляхом ширшого залучення іноземних бійців.

    Волонтер також підкреслив, що більшість так званих «військових романтиків», які були ідейно вмотивовані, вже перебувають по обидва боки фронту. На його думку, очікувати, що іноземні контрактники масово вирішать кадрові проблеми, — це надмірний оптимізм.

    Раніше представники оборонного відомства заявляли про розробку комплексного плану, який передбачає низку рішень для подолання труднощів із комплектуванням армії. Водночас дискусія щодо доцільності залучення іноземців триває як у військовому середовищі, так і в суспільстві.

  • Федоров анонсував план залучення іноземців до ЗСУ

    Федоров анонсував план залучення іноземців до ЗСУ

    Віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров під час спільного брифінгу з очільницею Міністерства оборони Нідерландів Ділан Єшильгоз-Зегеріус заявив про підготовку комплексного плану щодо вирішення проблем мобілізації та випадків самовільного залишення частини.

    За його словами, документ уже пройшов обговорення з командирами на фронті та військовими експертами. Він зазначив, що план передбачає низку рішень, зокрема кроки, спрямовані на збільшення кількості іноземців у складі Збройні сили України.

    «Наш комплексний план щодо вирішення проблем із СЗЧ та мобілізацією включає певні рішення стосовно того, як зробити так, щоб в Україні було більше іноземців», — повідомив Федоров.

    Він додав, що впродовж найближчих місяців розпочнеться поетапне ухвалення конкретних рішень у межах цього плану.

    Під час брифінгу також обговорювалися питання співпраці з Нідерландами у сфері оборони та безпеки. Представники Міністерство оборони Нідерландів підтвердили подальшу підтримку України.

    Деталі механізмів залучення іноземців, а також можливі законодавчі зміни поки що не розголошуються. Водночас тема посилення комплектування армії залишається однією з ключових в умовах тривалої війни.

  • СБУ затримала командувача логістики Повітряних сил за підозрою в розкраданні коштів – джерела

    СБУ затримала командувача логістики Повітряних сил за підозрою в розкраданні коштів – джерела

    За інформацією джерел видання 360ua.news у правоохоронних органах, СБУ затримала командувача логістики Командування Повітряних сил Збройних сил України, полковника Українця Андрія Петровича. Його підозрюють в організації розкрадання державних коштів під час будівництва захисних споруд на військових аеродромах.

    За попередніми даними слідства, посадовець міг бути причетним до схеми незаконного використання бюджетних коштів, виділених на облаштування укриттів та інших інженерних об’єктів для захисту авіаційної інфраструктури.
    Затримання відбулося під час передачі грошових коштів у розмірі понад 300 тисяч доларів США.

    ФОТО: гроші вилучені правоохоронцями

    ФОТО: момент затримання підозрюваного

    За інформацією правоохоронців, ці кошти нібито передавалися службовій особі за сприяння у реалізації протиправної діяльності.
    Наразі тривають слідчі дії. Правоохоронні органи встановлюють усіх можливих учасників схеми, а також перевіряють обсяги завданих державі збитків.

    Нагадаємо, що 17 листопада Володимир Зеленський підписав Указ №787/2022 про призначення очільником управління Служби безпеки України в Житомирській області Володимира Володимировича Компаниченка.

  • Київський ТЦК оприлюднив і видалив заяву військового командира

    Київський ТЦК оприлюднив і видалив заяву військового командира

    Київський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки оприлюднив на своїй офіційній сторінці у соціальній мережі заяву командира батальйону «Братство» у складі «Спецпідрозділу Тимура» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

    Публікація містила коментар військового підрозділу щодо методів мобілізації та реакції суспільства на діяльність центрів комплектування. У заяві наголошувалося, що критика та інформаційні кампанії проти територіальних центрів, на думку автора висловлювання, можуть розцінюватися як дії, що шкодять процесу мобілізації.

    У тексті, оприлюдненому на сторінці Київського обласного ТЦК та СП у соціальній мережі Facebook, командир підрозділу висловив жорстку позицію щодо осіб, які перешкоджають мобілізаційним заходам або поширюють відповідний контент в інтернеті. Також він припустив, що у разі загострення ситуації функції мобілізації можуть виконувати не працівники ТЦК та СП, а бойові підрозділи Збройних сил України.

    Після появи публікації в соціальній мережі допис перебував у відкритому доступі близько двох годин. Згодом його було видалено з офіційної сторінки Київського обласного ТЦК та СП у Facebook. Причини видалення повідомлення офіційно не коментувалися.

    Ситуація привернула увагу користувачів мережі та медіа, оскільки публікація містила резонансні формулювання щодо громадянської позиції та інформаційного простору під час воєнного стану. Наразі офіційних додаткових роз’яснень від сторін щодо змісту заяви або обставин її видалення не оприлюднено.