Govoritinfo.com

Позначка: верховна Рада

  • “Ескалаційні дії”: Польща пішла в атаку після кроку Зеленського

    “Ескалаційні дії”: Польща пішла в атаку після кроку Зеленського

    Внесення президентом України Володимиром Зеленським законопроєкту про створення Українського національного пантеону викликало різку реакцію з боку Польщі, де цей крок розцінили як політично чутливий і такий, що може загострювати двосторонні відносини. У Канцелярії президента Польщі Кароля Навроцького заявили, що дії української влади мають “ескалаційний характер” і вписуються у ширший контекст напруження між Києвом і Варшавою. Про це йдеться в офіційній заяві, оприлюдненій у соціальній мережі X.

    У польській президентській канцелярії наголосили, що ініціатива зі створення Національного пантеону стала черговим кроком, який у Варшаві сприймають як продовження низки рішень української сторони, що викликають політичні дискусії в історичній площині. Зокрема, у заяві згадується рішення кінця травня щодо надання одному з українських військових підрозділів почесного найменування, пов’язаного з “героями УПА”, яке польська сторона раніше вже критикувала.

    У Канцелярії президента Польщі також заявили, що Володимир Зеленський, на їхню думку, своєю ініціативою щодо створення Національного пантеону нібито продовжує курс дій, який у Варшаві розцінюють як такий, що ускладнює історичний діалог між державами. Окремо підкреслюється, що президент Польщі Кароль Навроцький, за оцінкою його адміністрації, “мав рацію”, коли раніше ухвалив рішення щодо позбавлення Зеленського ордена Білого Орла, і що цей крок був виправданим з точки зору захисту польських інтересів.

    У заяві також йдеться про те, що критика, яка пролунала на адресу польського президента з боку частини політичних кіл, на думку його канцелярії, лише підтвердила правильність його позиції. Там наголошують, що Навроцький послідовно відстоює інтереси Польщі та проводить жорстку лінію в питаннях, які стосуються історичної пам’яті та двосторонніх відносин із Україною.

    Водночас в Україні підкреслюють, що законопроєкт про створення Українського національного пантеону має виключно внутрішній державний та культурно-історичний характер. Документ, який Володимир Зеленський подав до Верховної Ради 28 червня, передбачає створення меморіального комплексу, що має стати місцем вшанування видатних постатей української історії, формування національної пам’яті та консолідації суспільства навколо історичних символів держави.

    За словами керівника Офісу президента Кирила Буданова, ідея створення Пантеону є частиною ширшої роботи з відновлення історичної справедливості та зміцнення національної єдності в умовах війни. Він зазначив, що такий проєкт має на меті систематизувати підхід до вшанування визначних українців та сформувати цілісний меморіальний простір.

    Ініціатива створення Українського національного пантеону обговорювалася в політичних та експертних колах ще раніше. Президент України ще навесні заявляв про намір створити єдиний меморіальний комплекс для видатних постатей національної історії. Перші практичні кроки в цьому напрямку вже були зроблені, зокрема у вигляді перепоховання діячів українського визвольного руху, серед яких Андрій Мельник та його дружина Софія, останки яких було повернуто до України з-за кордону.

    Наразі законопроєкт перебуває на розгляді у Верховній Раді та має бути доопрацьований перед другим читанням. Очікується, що під час подальшого розгляду можуть бути уточнені положення щодо статусу Пантеону, порядку його функціонування та критеріїв включення постатей до меморіального переліку.

    У Києві наголошують, що проєкт не спрямований проти будь-якої іншої держави і не має зовнішньополітичного характеру, однак у Варшаві продовжують висловлювати занепокоєння щодо його можливого впливу на історичний діалог між Україною та Польщею.

  • Рада запускає нову нагороду: орден Європи змінить правила гри

    Рада запускає нову нагороду: орден Європи змінить правила гри

    Верховна Рада України підтримала у першому читанні законопроєкт, який передбачає створення нової державної нагороди — ордена Європи. Це рішення стало черговим кроком у процесі інституційного закріплення європейського курсу України та символічного відзначення тих, хто сприяє наближенню держави до повноправного членства в Європейському Союзі. Про це повідомляється в офіційному Telegram-каналі Верховної Ради України.

    За відповідний законопроєкт проголосували 274 народні депутати, що забезпечило його ухвалення за основу та відкриває шлях до подальшого доопрацювання перед другим читанням. Підтримка документа свідчить про доволі широке політичне консенсусне бачення щодо важливості євроінтеграційного курсу України та необхідності його закріплення не лише в політичних рішеннях, а й у системі державних відзнак.

    Згідно з поясненнями, орден Європи планується як нова державна нагорода, якою відзначатимуть як громадян України, так і іноземців. Основний акцент зроблено на визнанні внеску тих осіб, які своєю діяльністю сприяють стратегічному руху України до Європейського Союзу, зміцнюють її стійкість у період війни та підтримують міжнародні зусилля з захисту демократії, безпеки та стабільності в Європі.

    Документ передбачає, що нагородження здійснюватиметься за кількома ключовими напрямами. Серед них — визначні особисті заслуги у підтримці курсу України на набуття повноправного членства в ЄС, вагомий внесок у зміцнення обороноздатності та стійкості держави, а також участь у забезпеченні безпеки не лише України, а й ширшого європейського простору. Окремо підкреслюється важливість внеску у розвиток міжнародного співробітництва, яке базується на принципах демократії, миру та добросусідських відносин.

    У парламенті зазначають, що створення ордена Європи має не лише практичне, а й символічне значення. Нова нагорода повинна підкреслити незворотність європейського вибору України, а також стати інструментом публічного визнання внеску тих, хто підтримує цей курс у політичній, дипломатичній, економічній, військовій чи гуманітарній сферах. Очікується, що орден може вручатися як українським громадянам, так і міжнародним партнерам, які відіграють важливу роль у підтримці України.

    Ініціатива створення нової державної нагороди також вписується у ширший контекст оновлення системи відзнак в Україні. Останніми роками держава поступово розширює перелік почесних нагород, які відображають нові реалії війни та зростаючу роль громадянського суспільства, міжнародної підтримки й територіальних громад у протидії російській агресії.

    Зокрема, раніше було запроваджено відзнаку «Громада-рятівник», якою планують нагороджувати цілі територіальні громади за проявлену мужність, організацію допомоги прифронтовим територіям та підтримку населення в умовах війни. Відповідний указ підписав президент України Володимир Зеленський, що підкреслює системний підхід до формування нової нагородної політики держави.

    Після ухвалення законопроєкту за основу документ буде доопрацьовано у профільних комітетах Верховної Ради. Очікується, що під час підготовки до другого читання можуть бути уточнені критерії нагородження, порядок присвоєння ордена та його місце в загальній ієрархії державних нагород України.

    У разі остаточного ухвалення ініціативи Україна отримає нову відзнаку, яка символічно закріпить її європейський курс і стане ще одним елементом публічного визнання внеску партнерів у підтримку держави в умовах війни та післявоєнного відновлення.

  • IPI попереджає: Цивільний кодекс може вдарити по свободі слова

    IPI попереджає: Цивільний кодекс може вдарити по свободі слова

    Міжнародний інститут преси (IPI) звернувся до Верховної Ради України із закликом переглянути окремі положення проєкту нового Цивільного кодексу, який наразі готується до другого читання. У міжнародній організації наголошують, що частина запропонованих норм може створити суттєві ризики для свободи слова, ускладнити діяльність журналістів-розслідувачів, а також негативно вплинути на доступ суспільства до інформації, що становить публічний інтерес.

    Про це повідомляє пресслужба IPI.

    У заяві організації підкреслюється, що запропонований законопроєкт містить низку положень, які можуть вплинути на баланс між захистом приватності та правом суспільства на отримання інформації. Зокрема, йдеться про потенційні обмеження в роботі медіа, посилення юридичних ризиків для викривачів корупції, а також можливі перешкоди у використанні відкритих даних і цифрового контенту для журналістських розслідувань.

    IPI закликає українських законодавців або вилучити проблемні норми, або суттєво їх доопрацювати до моменту ухвалення документа у другому читанні, аби уникнути створення правових колізій, які можуть бути використані для тиску на медіа або обмеження свободи слова.

    Одним із ключових застережень міжнародної організації є відсутність у проєкті достатніх гарантій захисту викривачів корупції. У IPI звертають увагу, що у нинішній редакції документу такі особи можуть залишатися вразливими до позовів про відшкодування збитків, що, на думку експертів, може мати стримувальний ефект і фактично зменшити кількість повідомлень про порушення в органах влади та бізнесі.

    Окреме занепокоєння викликає положення про так зване “право на забуття”, яке, за оцінкою IPI, може застосовуватися не лише до застарілої або неактуальної інформації, а й до архівних журналістських матеріалів. Це, як застерігають у міжнародній організації, може призвести до вимог видалення публікацій, які навіть через роки залишаються важливими з точки зору суспільного інтересу, зокрема матеріалів розслідувань або викриттів корупційних схем.

    Ще одним проблемним аспектом називається розширене трактування конфіденційності листування, яке в проєкті поширюється не лише на фізичних осіб, а й на компанії, як приватні, так і державні. У IPI вважають, що це може створити додаткові юридичні бар’єри для журналістів, які працюють із документами, внутрішньою перепискою або іншими матеріалами, що можуть мати значну суспільну вагу, особливо у випадках викриття зловживань або корупції.

    Також у міжнародному інституті підтримали застереження Ради Європи щодо норм, які передбачають необхідність отримання згоди на використання імені або зображення особи. На думку експертів, такі вимоги можуть ускладнити використання відкритих державних реєстрів та баз даних, які часто є ключовим джерелом інформації для журналістських розслідувань, аналітики та громадського контролю.

    IPI підкреслює, що подібні положення потребують особливо ретельного перегляду з урахуванням міжнародних стандартів у сфері свободи вираження поглядів і доступу до інформації. У заяві наголошується, що в умовах війни роль незалежних медіа є особливо важливою, оскільки суспільство потребує як захисту від дезінформації, так і максимально можливого доступу до перевіреної та суспільно значущої інформації.

    Що стосується самого законопроєкту, нову редакцію Цивільного кодексу Верховна Рада України підтримала у першому читанні 28 квітня. Законопроєкт №15150 наразі перебуває на етапі підготовки до другого читання, під час якого парламент має розглянути правки та пропозиції. Після першого голосування документ неодноразово зазнавав критики з боку медійних організацій, правозахисників та експертів, які застерігають про можливі ризики для свободи слова, розвитку незалежної журналістики та доступу до публічної інформації.

    На тлі цих дискусій продовжується ширша європейська та міжнародна увага до стану свободи слова в Україні, особливо в умовах повномасштабної війни, коли інформаційна безпека держави має балансувати з принципами відкритості та демократичності. Експерти наголошують, що будь-які зміни до цивільного законодавства повинні враховувати не лише внутрішні потреби правової системи, а й міжнародні зобов’язання України у сфері захисту прав людини та свободи медіа.

  • Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав законопроєкт №15186, який передбачає запровадження кримінальної відповідальності за прояви українофобії. Документ пропонує внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити окрему відповідальність за низку дій, які, на думку авторів ініціативи, спрямовані проти української державності, національної ідентичності, мови, культури та права України на незалежне існування.

    Про це повідомила заступниця керівника Офісу президента України Ірина Верещук на своїй сторінці у Facebook після засідання парламентського комітету.

    За словами Верещук, під час засідання депутати розглянули законопроєкт №15186, який пропонує криміналізувати прояви українофобії. Вона зазначила, що законодавча ініціатива отримала одностайну підтримку членів профільного комітету, та подякувала парламентарям за ухвалене рішення.

    Посадовиця наголосила, що в умовах повномасштабної війни та багаторічної російської агресії питання захисту української державності, національної гідності та культурної спадщини набуває особливого значення. На її думку, українське законодавство має містити чіткі механізми відповідальності за публічні прояви неповаги до української нації та держави.

    «Взяла участь у засіданні комітету ВР з гуманітарної та інформаційної політики. Серед іншого обговорювали законопроєкт №15186 щодо кримінальної відповідальності за українофобію. Дякую комітету за одностайну підтримку цієї законодавчої ініціативи», – написала Верещук.

    Вона також заявила, що настав час криміналізувати публічну неповагу до української нації та української держави. За словами заступниці керівника Офісу президента, така законодавча ініціатива може викликати неоднозначну реакцію як в Україні, так і за її межами, однак вона переконана, що для держави, яка перебуває у стані війни та відстоює власне право на існування, подібні зміни є закономірними.

    «Так, можливо, це не всім подобається, особливо за межами України. Але якщо ми будуємо українську державу, не бачу нічого поганого у зазначених законодавчих змінах», – зазначила вона.

    Ініціатором законопроєкту є народний депутат України Микола Княжицький. Документ пропонує доповнити Кримінальний кодекс України новими положеннями, які мають визначити відповідальність за умисні дії, спрямовані проти української державності та національної ідентичності.

    Зокрема, законопроєкт передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики до заперечення суб’єктності України як незалежної держави, виправдання чи пропаганду асиміляції українського народу, а також за публічну зневагу до української мови, культури, національної символіки та інших складових української національної ідентичності. На думку авторів документа, такі дії можуть становити загрозу інформаційній безпеці держави та використовуватися як елемент гібридної війни.

    Як раніше пояснював автор законодавчої ініціативи, чинні норми українського законодавства не дозволяють повною мірою реагувати на прояви українофобії, оскільки вони не охоплюють усіх форм публічного заперечення права українського народу на власну державність і культуру. Саме тому, за його словами, виникла необхідність розробити окремі кримінально-правові механізми захисту української нації.

    Прихильники законопроєкту вважають, що його ухвалення стане одним із елементів посилення національної безпеки в умовах триваючої російської агресії, інформаційної війни та систематичних спроб дискредитувати українську державність і національну ідентичність. На їхню думку, закон має створити додаткові юридичні інструменти для протидії діям, які можуть сприяти поширенню антиукраїнської пропаганди або виправдовувати політику, спрямовану на заперечення існування українського народу.

    Водночас законопроєкт ще має пройти подальші етапи парламентського розгляду. Після схвалення профільним комітетом документ має бути винесений на розгляд Верховної Ради України, де депутати визначатимуться щодо його підтримки в першому читанні, а згодом — у цілому. Лише після проходження всіх необхідних парламентських процедур та підписання президентом закон зможе набути чинності.

    Питання законодавчого захисту української державності та національної ідентичності дедалі частіше порушується на тлі повномасштабної війни, яку Росія веде проти України. Раніше начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов заявляв, що російське керівництво, за даними української розвідки, ще до початку повномасштабного вторгнення готувало політику, яка мала ознаки геноциду українського народу. Саме ці обставини, на думку авторів законодавчої ініціативи, посилюють актуальність створення окремих правових механізмів для протидії проявам українофобії та захисту української державності.

  • Робота по-новому: у Раді можуть ухвалити радикальні зміни для працівників

    Робота по-новому: у Раді можуть ухвалити радикальні зміни для працівників

    Верховна Рада України може розглянути у першому читанні законопроєкт №14386 про новий Трудовий кодекс України. Документ пропонує комплексне оновлення трудового законодавства, яке фактично має замінити чинний Кодекс законів про працю (КЗпП) 1971 року та наблизити правила регулювання трудових відносин до стандартів Європейського Союзу. Про це повідомляють ініціатори законопроєкту та народні депутати, зокрема Олексій Гончаренко.

    Ініціатори реформи наголошують, що чинний КЗпП, попри численні зміни, залишається документом радянської епохи, який не враховує сучасні форми зайнятості, цифровізацію економіки та гнучкі формати роботи. Саме тому новий кодекс має об’єднати розпорошені норми трудового права та адаптувати їх до реалій ринку праці, включно з дистанційною роботою, електронним документообігом, гнучкими графіками та новими моделями контрактів.

    Однією з ключових змін стане обов’язковість письмового трудового договору для всіх працівників без винятку. Він може бути укладений як у паперовій формі, так і в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису. При цьому укладення договору має відбуватися до фактичного допуску працівника до виконання роботи, що, як очікується, має зменшити кількість неформальної зайнятості та трудових спорів.

    Проєкт також значно деталізує умови працевлаштування. У трудовому договорі мають бути чітко прописані посада, місце роботи, розмір оплати праці, режим робочого часу, тривалість відпустки, умови звільнення та інші ключові параметри. Роботодавець буде зобов’язаний ще до початку роботи надати працівнику повну інформацію про умови праці, внутрішні правила підприємства, гарантії, ризики та провести інструктажі з охорони праці.

    Окремо законопроєкт запроваджує чітке визначення ознак трудових відносин. Якщо в роботі наявні щонайменше п’ять із восьми встановлених критеріїв (зокрема підпорядкування роботодавцю, регулярна оплата, виконання роботи за графіком, забезпечення робочим місцем та інструментами), такі відносини автоматично визнаватимуться трудовими, навіть якщо формально оформлені як цивільно-правові або через ФОП. Це має стати інструментом боротьби з прихованою зайнятістю.

    У сфері робочого часу пропонується зберегти базову норму 40 годин на тиждень, однак обмежити максимальну тривалість роботи разом із понаднормовими годинами до 48 годин у межах семиденного періоду. Також встановлюється максимальна тривалість однієї зміни — до 12 годин. Окремі гарантії передбачені для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників зі шкідливими умовами праці та батьків, які поєднують роботу з доглядом за дітьми.

    Істотно змінюється підхід до відпочинку працівників. Мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшується з 24 до 28 календарних днів. Також зберігаються всі чинні гарантії щодо додаткових відпусток, зокрема у зв’язку з вагітністю та пологами (126 днів), з можливістю часткового перенесення частини відпустки після народження дитини. Окрім цього, вводиться новий вид оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до 8 років — по два місяці для кожного з батьків, які не можна передавати один одному.

    Законопроєкт також передбачає нові правила захисту працівників від дискримінації та тиску. У документі вперше прямо забороняється примушування до звільнення через мобінг, харасмент або психологічний тиск. Це має посилити захист працівників у конфліктних трудових ситуаціях.

    Окремий блок змін стосується цифровізації трудових відносин. Документ дозволяє повноцінний електронний документообіг між роботодавцем і працівником, включно з підписанням наказів, повідомлень та договорів через електронні системи. Також роботодавець зможе моніторити службову пошту та файли на корпоративних пристроях, але лише за умови попереднього письмового повідомлення працівника та обґрунтування такої необхідності.

    Значна увага приділена питанням оплати праці. Заробітна плата, згідно з проєктом, складатиметься з основної, додаткової та стимулюючих виплат. Водночас змінюється підхід до мінімальної зарплати: її розмір встановлюватиме Верховна Рада, а методику розрахунку визначатиме уряд. Також мінімальна зарплата більше не використовуватиметься як базова розрахункова величина для інших виплат.

    Проєкт передбачає посилення контролю за гендерною рівністю в оплаті праці. Підприємства з чисельністю понад 50 працівників зобов’яжуть щорічно звітувати про можливий гендерний розрив у зарплатах за посадами та категоріями працівників.

    У сфері звільнень і припинення трудових відносин пропонується запровадити обов’язкове попередження працівника щонайменше за 60 днів у разі скорочення штату або ліквідації підприємства. У разі скороченого строку передбачена компенсація. Після звільнення працівник матиме право на вихідну допомогу у розмірі не менше 30 середньоденних заробітних плат.

    Також чітко регулюється процедура звільнення за власним бажанням — стандартний строк попередження становитиме 14 днів, однак у випадку поважних причин працівник зможе визначати дату звільнення самостійно.

    Важливою новацією є також врегулювання призупинення трудових відносин. Воно можливе у випадках мобілізації, надзвичайних ситуацій, війни, пандемій, навчання або виконання державних обов’язків. На цей період за працівником зберігається місце роботи, а в окремих випадках — частково або повністю виплата зарплати.

    Таким чином, новий Трудовий кодекс, якщо його ухвалять у нинішній редакції, може суттєво змінити правила праці в Україні: від оформлення трудових відносин і робочого часу до системи відпусток, контролю роботодавців і захисту працівників. Документ також є частиною зобов’язань України щодо гармонізації трудового законодавства з нормами Європейського Союзу.

  • Таємниці “конституційної ночі”: вдова Левка Лук’яненка розповіла, що насправді відбувалося у Раді

    Таємниці “конституційної ночі”: вдова Левка Лук’яненка розповіла, що насправді відбувалося у Раді

    У День Конституції України вдова Левка Лук’яненка Надія Лук’яненко поділилася спогадами про одну з найважливіших ночей в історії незалежної України — ухвалення Конституції 28 червня 1996 року. В інтерв’ю OBOZ.UA вона розповіла, як її чоловік працював над Основним Законом, чому не був повністю задоволений ухваленим текстом, яким був у побуті та як нинішня російсько-українська війна торкнулася їхньої родини найболючіше — загибеллю онука Антона.

    Левко Лук’яненко — одна з ключових постатей українського державотворення. Він був дисидентом, багаторічним політв’язнем радянських таборів, одним зі співзасновників Української Гельсінської групи, народним депутатом кількох скликань, автором Акта проголошення незалежності України та Героєм України. Український інститут національної пам’яті нагадує, що Лук’яненко народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині, а його життя стало символом опору радянській системі та боротьби за незалежну Україну.

    За словами Надії Лук’яненко, шлях до Конституції почався не у 1996-му, а ще після проголошення незалежності. Україна вже була самостійною державою, але продовжувала жити за радянським Основним Законом, до якого лише вносили окремі зміни. Левко Лук’яненко вважав, що незалежна держава не може повноцінно існувати без власної Конституції.

    Вдова політика згадує, що її чоловік працював над текстом надзвичайно ретельно. У нього був звичайний зошит, розділений навпіл, у якому він власноруч переписував і переосмислював майже кожну статтю майбутньої Конституції. Він не просто редагував формулювання, а продумував кожне слово. За словами Надії Лук’яненко, цей зошит згодом вона передала до музею.

    Ухвалення Конституції давалося парламенту вкрай важко. Як згадувала вдова Лук’яненка, опір був не лише серед комуністів і соціалістів, а й серед частини демократичного табору. Сам Лук’яненко пояснював це тим, що Конституція означала повноцінне оформлення української державності, а це влаштовувало далеко не всіх.

    “Конституційна ніч” тривала майже добу. Депутати не виходили із сесійної зали, шукали компроміси, голосували за окремі статті та намагалися завершити процес до того, як президент Леонід Кучма винесе проєкт Конституції на всеукраїнський референдум. Як писав Укрінформ, ухвалення Основного Закону стало однією з найдраматичніших парламентських подій 1990-х: окремі статті обговорювали й голосували практично протягом доби.

    Сам Левко Лук’яненко пізніше неодноразово згадував, що Конституція народжувалася у жорсткій боротьбі. В інтерв’ю “Українському інтересу” він говорив, що ухвалення Основного Закону було результатом протистояння різних політичних сил і конституційних комісій, а не спокійного консенсусу.

    Водночас Лук’яненко не вважав ухвалену Конституцію ідеальною. Найбільше його непокоїла стаття 15, яка закріплює, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Він вважав, що після відмови від комуністичної ідеології Україна мала сформувати власну державницьку ідею, яка об’єднувала б суспільство. На його думку, її відсутність дозволила ще довго співіснувати в країні радянським, російським і українським світоглядним орієнтирам, що послаблювало державу та робило її вразливою до зовнішнього впливу.

    У давнішому інтерв’ю “Дивись.info” Лук’яненко також казав, що Конституція є віддзеркаленням стану нації. Він пояснював, що документ ухвалювався у складний перехідний період, коли суспільство ще не до кінця позбулося радянської спадщини, тому Основний Закон неминуче відображав компроміси тієї доби.

    Окрема частина інтерв’ю Надії Лук’яненко присвячена особистому життю з політиком. Вони познайомилися у 1989 році, коли він балотувався до Верховної Ради від округу в Івано-Франківську. Тоді вона була секретарем обласної організації Української Гельсінської спілки, яку очолював Лук’яненко. Їхні стосунки починалися як робоче партнерство, а згодом переросли в сімейний союз. Одружилися вони 1 вересня 1990 року й прожили разом 28 років.

    Надія Лук’яненко згадує чоловіка не лише як політика, а й як людину надзвичайно просту, працьовиту й господарську. Він виріс у селі, умів будувати, ремонтувати, працювати на землі, лагодити електрику й навіть власноруч робити побутові речі, коли у 1990-х їх було неможливо купити. Водночас побут ніколи не був для нього головним: на першому місці завжди залишалися Україна, політична робота, листи людей і державні справи.

    Та найболючішою частиною розмови стала розповідь про онука Антона. За словами Надії Лук’яненко, троє синів її доньки Люби стали на захист України. Один із них прослужив понад три роки й демобілізувався, ще один служить помічником капелана, а Антон загинув на війні. Спершу родині повідомили, що він зник безвісти, і близькі довго жили надією. Згодом ДНК-експертиза підтвердила: знайдені останки належать йому.

    Надія Лук’яненко розповіла, що родина досі чекає на поховання. За її словами, документація перебуває в Міністерстві оборони, а очікування триває вже третій місяць. Вона зізналася, що це особливо важко: знати, що людини вже немає, але не мати змоги провести її в останню путь.

    Ця історія стала болючим символом тяглості української боротьби. Левко Лук’яненко майже все життя присвятив визволенню України з-під радянського та російського впливу, а вже наступне покоління його родини змушене було боронити державу від повномасштабної російської агресії зі зброєю в руках.

    На тлі Дня Конституції ці спогади звучать особливо гостро. Україна відзначає 30-річчя Основного Закону в умовах війни, коли право на незалежність, власну мову, історію, героїв і державність знову доводиться захищати щодня.

    Саме тому інтерв’ю Надії Лук’яненко — це не лише особиста історія про чоловіка, родину й втрату. Це нагадування про те, що українська Конституція не була подарунком чи формальністю. Вона народжувалася у політичній боротьбі, після десятиліть репресій і таборів, а сьогодні її сенс продовжують захищати українські військові на фронті.

  • «Герої будуть вписані назавжди»: Зеленський оголосив про новий закон у День Конституції

    «Герої будуть вписані назавжди»: Зеленський оголосив про новий закон у День Конституції

    Президент України Володимир Зеленський у День Конституції оголосив про внесення до Верховної Ради законопроєкту «Про Український національний пантеон». За словами глави держави, новий закон має стати основою для вшанування видатних українців різних історичних епох, які боролися за незалежність країни, формували її державність та захищали українську ідентичність.

    Про це президент повідомив під час урочистого звернення з нагоди 30-ї річниці Конституції України, яке відбулося на території Києво-Печерської лаври. Саме під час виступу Зеленський заявив, що документ уже офіційно передано на розгляд Верховної Ради.

    «Сьогодні я вніс у парламент закон про Український національний пантеон. Імена всіх героїв, які в різні століття та епохи боролися заради України, надихали Україну, будуть поєднані й назавжди вписані в нашу історію з великої літери, з великою повагою і увагою від держави – нашої держави, України, яка поважає себе, цінує своїх та захищає своє», – наголосив президент.

    За словами Зеленського, створення Українського національного пантеону має стати ще одним кроком у формуванні історичної пам’яті та державної політики вшанування українських героїв.

    Президент наголосив, що Україна самостійно визначатиме, кого вважати своїми героями, незалежно від будь-якого зовнішнього впливу чи політичного тиску.

    «Своє – це дуже важливо. Своє право бути українцями. Коли ніхто й ніколи не буде наказувати нам, як жити, як говорити, кого нам любити, кому бути вдячними і яких героїв шанувати», – підкреслив глава держави.

    Поки що повний текст законопроєкту офіційно не оприлюднений, однак із заяв президента випливає, що документ визначатиме засади функціонування Українського національного пантеону, принципи вшанування визначних діячів та державну політику щодо збереження історичної пам’яті.

    Ініціатива президента з’явилася на тлі створення Національного військового меморіального кладовища, яке вже стало місцем поховання українських захисників та видатних діячів державотворення.

    Напередодні, 27 червня, на території Національного військового меморіального кладовища перепоховали останки одного з лідерів Організації українських націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. Урочиста церемонія стала важливою подією для української історичної спільноти та символом повернення видатних діячів визвольного руху на Батьківщину.

    Раніше також стало відомо, що Україна отримала офіційний дозвіл на перепоховання засновника Організації українських націоналістів полковника Євгена Коновальця, останки якого нині перебувають за кордоном. Це рішення стало ще одним кроком у реалізації державної політики з повернення до України постатей, які відіграли визначну роль у боротьбі за незалежність.

    Питання створення Національного пантеону в Україні обговорюється вже багато років. Історики та громадські діячі неодноразово наголошували на необхідності створення єдиного державного простору пам’яті, де були б увічнені борці за незалежність різних поколінь — від діячів Української Народної Республіки та визвольних змагань ХХ століття до сучасних захисників України.

    Після початку повномасштабного російського вторгнення тема національної пам’яті та меморіалізації набула особливого значення. В Україні триває масштабна деколонізація, перейменування вулиць, демонтаж радянських пам’ятників і формування нової державної політики пам’яті, спрямованої на увічнення українських героїв.

    Саме в цьому контексті законопроєкт про Український національний пантеон може стати одним із ключових документів, який визначатиме підходи держави до вшанування видатних українців та збереження історичної спадщини.

    Наразі документ має пройти розгляд у профільних парламентських комітетах, після чого його винесуть до сесійної зали Верховної Ради. Якщо народні депутати підтримають законопроєкт, Україна отримає законодавчу основу для створення Національного пантеону, який, за задумом президента, має стати символом поваги до всіх поколінь українців, що боролися за свободу та незалежність держави.

    Заява Зеленського прозвучала у День Конституції України — державне свято, яке цього року відзначають у 30-ту річницю ухвалення Основного Закону. Саме цього дня президент наголосив, що право українців самостійно визначати свою історію, своїх героїв і своє майбутнє є однією з фундаментальних цінностей української державності.

  • МВФ готує Україні новий транш на $690 млн

    МВФ готує Україні новий транш на $690 млн

    Засідання Ради директорів Міжнародного валютного фонду, на якому планується офіційне затвердження та виділення наступного фінансового траншу для України в розмірі 690 мільйонів доларів, має відбутися вже до середини липня цього року. Про такі терміни та перспективу отримання критично важливого фінансування офіційно повідомила премʼєр-міністерка України Юлія Свириденко.

    Очільниця українського уряду розповіла, що провела детальні та предметні переговори з першим заступником директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду Деном Кацом. Головною темою цієї зустрічі став аналіз та підбиття підсумків результатів першого перегляду спільної програми Механізму розширеного фінансування.

    За результатами ретельного перегляду поточної програми представники та експерти Міжнародного валютного фонду надали загальний позитивний висновок щодо поточної співпраці з українською стороною. Така оцінка місії Фонду стала ключовим кроком, який фактично відкрив для України прямий шлях до успішного погодження та подальшого отримання наступного кредитного траншу. Позитивна фінальна оцінка є свідченням того, що загальний тренд реформ та макроекономічна політика держави задовольняють міжнародних партнерів, навіть у надзвичайно складних поточних умовах.

    Водночас успішне проходження моніторингу не означає, що Україна виконала абсолютно всі зобов’язання та жорсткі вимоги, які спочатку висувалися експертами Міжнародного валютного фонду в межах діючої програми Механізму розширеного фінансування. Офіційному Києву довелося піти на свідомий компроміс із внутрішньою економічною та політичною реальністю, через що країна відмовилася від реалізації деяких пунктів меморандуму. Зокрема, українська влада повністю відхилила вимогу Фонду щодо обов’язкового запровадження податку на додану вартість для значно більшої кількості фізичних осіб-підприємців, оскільки такий крок міг суттєво посилити фінансовий тиск на малий та середній бізнес. Крім того, українська сторона відмовилася від іншої чутливої ініціативи партнерів, яка передбачала повне скасування чинної пільги на безподаткове ввезення в країну міжнародних посилок, вартість яких не перевищує ліміт у 150 євро. Показовим став той факт, що відповідний урядовий законопроєкт, який мав врегулювати це питання на користь вимог кредитора, Верховна Рада України демонстративно провалила під час голосування в сесійній залі буквально в переддень офіційного початку роботи оціночної місії фонду.

    Попри те, що Рада директорів готова заплющити очі на ці невиконані критерії та виділити кошти у визначені терміни, загальні вимоги щодо фіскальної дисципліни залишаються в силі. Нагадаємо, що одразу після завершення першого перегляду програми Механізму розширеного фінансування керівництво Міжнародного валютного фонду виступило з чіткою та безкомпромісною заявою. У відомстві наголосили, що українська влада в найближчій перспективі повинна продемонструвати реальну готовність активно мобілізувати додаткові внутрішні доходи державного бюджету. Окрім цього, міжнародні фінансисти продовжують наполягати на необхідності кардинального посилення та модернізації національного податкового адміністрування, що є базовою умовою для довгострокової фінансової стійкості країни.

  • Буданов отримав важливе доручення від Зеленського: що має бути готове до 1 грудня

    Буданов отримав важливе доручення від Зеленського: що має бути готове до 1 грудня

    Президент України Володимир Зеленський доручив керівнику Офісу Президента Кирилу Буданову організувати підготовку щорічного послання глави держави до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. Відповідний документ має бути підготовлений та поданий на розгляд до 1 грудня 2026 року.

    Про це йдеться у розпорядженні Президента №75 від 25 червня, повідомляють Українські Новини.

    Згідно з документом, Зеленський створив робочу групу, яка займатиметься підготовкою проєкту щорічного послання Президента до парламенту. Очолив її керівник Офісу Президента Кирило Буданов.

    Головним завданням групи є підготовка комплексного документа, у якому буде представлено оцінку внутрішнього та зовнішнього становища України, ключові виклики для держави, стратегічні напрями політики та пріоритети на наступний період.

    Методичне та наукове забезпечення підготовки проєкту послання доручено директору Національного інституту стратегічних досліджень Олександру Богомолову. Він також став заступником керівника робочої групи.

    Робоча група має до 1 грудня 2026 року підготувати та подати на розгляд проєкт президентського послання.

    Щорічне послання Президента до Верховної Ради є одним із ключових політичних документів року. У ньому глава держави традиційно окреслює головні безпекові, економічні, соціальні та міжнародні виклики, а також визначає стратегічні напрями державної політики.

    У нинішніх умовах цей документ матиме особливе значення, адже Україна продовжує повномасштабну війну проти Росії, працює над посиленням обороноздатності, залученням міжнародної допомоги, відновленням економіки та просуванням до членства в Європейському Союзі.

    Окрему увагу в посланні, ймовірно, буде приділено ситуації на фронті, розвитку оборонно-промислового комплексу, безпековим гарантіям, санкційному тиску на Росію, відбудові критичної інфраструктури, соціальній підтримці громадян та реформам, необхідним для євроінтеграції.

    Призначення Кирила Буданова керівником робочої групи є показовим на тлі його нової ролі в системі державного управління. Як повідомляли Українські Новини, у січні Зеленський призначив очільника Головного управління розвідки керівником Офісу Президента.

    Після цього Буданов фактично став одним із ключових координаторів політичних і безпекових процесів в Офісі Президента.

    Створення робочої групи під його керівництвом свідчить про те, що підготовка президентського послання розглядатиметься не лише як формальна парламентська процедура, а як стратегічний документ воєнного часу.

    Національний інститут стратегічних досліджень, який забезпечуватиме методичну та наукову основу послання, традиційно займається аналітикою у сфері національної безпеки, державного управління, зовнішньої політики, економіки та суспільного розвитку.

    Саме тому майбутній документ, імовірно, міститиме не лише політичні оцінки, а й аналітичні висновки щодо ключових ризиків та можливостей для України у 2027 році.

    Наразі текст майбутнього послання ще не оприлюднений. Його підготовка триватиме протягом найближчих місяців.

  • «Без частини черепа, але придатний»: адвокат розповів про шокуючі рішення ВЛК

    «Без частини черепа, але придатний»: адвокат розповів про шокуючі рішення ВЛК

    В Україні необхідно посилити відповідальність за незаконні або помилкові рішення військово-лікарських комісій (ВЛК), адже випадки мобілізації людей із важкими захворюваннями та очевидними медичними протипоказаннями продовжують фіксуватися. Про це заявив адвокат Олег Мицик, навівши низку резонансних прикладів, які, на його думку, свідчать про системні проблеми у роботі військово-лікарських комісій.

    Про це правозахисник розповів в ефірі програми «Ранок.LIVE».

    За словами адвоката, до нього регулярно звертаються громадяни, які вже зіткнулися з наслідками сумнівних рішень ВЛК. Водночас реальна кількість таких випадків може бути значно більшою, оскільки далеко не всі постраждалі готові оскаржувати рішення або звертатися за юридичною допомогою.

    Одним із найрезонансніших випадків, який навів Мицик, стала мобілізація чоловіка з важкою черепно-мозковою травмою.

    «Був випадок, коли мобілізували людину, в якої відсутні 14 квадратних сантиметрів черепа. Ми звільнили його через рік», – заявив адвокат.

    За його словами, навіть за наявності серйозних медичних документів окремі громадяни все одно отримують висновки про придатність до військової служби.

    Правозахисник також розповів про інший випадок, коли мобілізували людину з діагностованою шизофренією. Ще один приклад стосується військовослужбовця, який проходив замісну підтримувальну терапію метадоном.

    За словами адвоката, родичам доводилося передавати необхідні препарати безпосередньо до військової частини, аби не допустити зриву лікування.

    «Уявіть собі, що мати отримувала методон і передавала у військову частину, щоб не перервалася терапія», – зазначив він.

    Мицик переконаний, що такі випадки не можна пояснювати лише окремими помилками чи людським фактором. На його думку, йдеться про системну проблему, яка потребує законодавчого врегулювання.

    Адвокат повідомив, що у Верховній Раді вже зареєстровано законопроєкт, який передбачає кримінальну відповідальність за очевидно незаконні висновки військово-лікарських комісій, якщо такі рішення призвели до незаконної мобілізації громадян.

    Окрему увагу правозахисник звернув на проблеми з обміном інформацією між територіальними центрами комплектування.

    За його словами, трапляються ситуації, коли одна ВЛК визнає людину непридатною до військової служби, але через помилки в документації або відсутність належної комунікації інший ТЦК ухвалює рішення про мобілізацію.

    «В одному ТЦК людину визнали повністю непридатною, але через бардак у документах інший ТЦК мобілізував», – заявив адвокат.

    Питання роботи військово-лікарських комісій залишається одним із найбільш дискусійних у суспільстві з початку повномасштабної війни. Останніми роками Міністерство оборони неодноразово заявляло про реформування системи ВЛК, цифровізацію процесів та посилення контролю за ухваленням медичних рішень.

    Разом із тим періодично виникають резонансні історії, які викликають суспільний резонанс і стають предметом судових розглядів.

    Одним із таких випадків стала справа жителя Тернополя, якого мобілізували попри інвалідність II групи та судове рішення про недієздатність через психічне захворювання.

    Чоловіка визнали придатним до військової служби та призвали без згоди офіційного опікуна. Після звернення до суду мобілізацію було визнано незаконною.

    Суд скасував рішення військово-лікарської комісії та зобов’язав звільнити чоловіка зі служби. У рішенні окремо наголошувалося, що люди з інвалідністю не підлягають обов’язковій мобілізації та можуть проходити службу лише добровільно.

    На тлі суспільних дискусій дедалі частіше лунають заклики до створення незалежних механізмів контролю за діяльністю ВЛК, а також до автоматизації процесів перевірки медичних документів через державні електронні реєстри.

    Експерти вважають, що цифровізація медичних даних та запровадження персональної відповідальності членів комісій можуть знизити кількість помилок і мінімізувати ризики незаконної мобілізації громадян із тяжкими захворюваннями.

    Водночас Міністерство оборони неодноразово наголошувало, що більшість військово-лікарських комісій працюють у штатному режимі, а окремі резонансні випадки потребують індивідуального розгляду та правової оцінки.

    Проте історії, які озвучують адвокати та правозахисники, свідчать про те, що питання справедливості та якості роботи ВЛК залишається одним із найболючіших для українського суспільства в умовах триваючої мобілізації.