Govoritinfo.com

Позначка: Путін

  • “Ультиматумів не приймемо”: Буданов розповів про війну, переговори, Польщу, Трампа і стосунки із Зеленським

    “Ультиматумів не приймемо”: Буданов розповів про війну, переговори, Польщу, Трампа і стосунки із Зеленським

    Керівник Офісу президента Кирило Буданов заявив, що Україна не погодиться на жодні територіальні поступки Росії та не прийматиме ультиматуми ні від агресора, ні від партнерів. Водночас він не виключає, що активна фаза війни може завершитися вже цього року, однак перед поверненням до переговорного процесу, за його словами, ескалація ще може наростати.

    Про це Буданов розповів в інтерв’ю РБК-Україна, де говорив про свої відносини з президентом Володимиром Зеленським, зміну балансу в Офісі президента після Андрія Єрмака, ситуацію на фронті, удари по російській логістиці, Крим, Дональда Трампа, Польщу, Білорусь і можливі сценарії завершення війни.

    Однією з ключових тем інтерв’ю стала можливість завершення активної фази війни у 2026 році. Буданов визнав, що такий шанс існує, хоча нині ситуація перейшла у фазу загострення. За його словами, навесні переговорний процес мав “дуже гарний темп”, однак зараз сторони фактично увійшли в етап ескалації. Він пояснив, що для виходу з ескалації часто потрібне її максимальне наростання, після чого може початися деескалація і повернення до діалогу.

    Водночас керівник ОП наголосив: будь-які територіальні компроміси для України неможливі. Він прямо відкинув сценарії, за якими Україна могла б погодитися на визнання втрати Криму, Донеччини, Луганщини чи окупованих частин Херсонської та Запорізької областей. Саме такий набір вимог, за словами Буданова, Москва вкладає у поняття “дух Анкоріджа” — російську інтерпретацію домовленостей після контактів на Алясці. Для Києва така логіка є неприйнятною.

    Буданов зазначив, що завершення війни залежатиме одночасно і від поля бою, і від дипломатичних кабінетів. За його словами, ці дві площини не можуть існувати окремо, якщо тільки одна з держав не припиняє існування. Саме тому Україна, з одного боку, працює над стабілізацією фронту, а з іншого — продовжує дипломатичну роботу із США, Європою та іншими партнерами.

    Окремо він зупинився на українських ударах по російській логістиці та військовій інфраструктурі. За словами Буданова, нинішній прорив у кількості уражених цілей став можливим завдяки зростанню власного виробництва та розвитку технологій. Він наголосив, що Україна давно намагалася знижувати рівень функціонування російської логістики, однак саме зараз це стало робити простіше й ефективніше.

    У контексті Криму Буданов пояснив, що ключове завдання України — обрізати південну логістику Росії. Через тимчасово окупований півострів, за його словами, йде серйозне забезпечення російського угруповання “Днєпр”. Він звернувся до українців, які залишаються в Криму і чекають повернення України, із закликом із розумінням ставитися до складнощів, пов’язаних з ударами по окупаційній інфраструктурі, перебоями з пальним, світлом і водою.

    “Усі ці незручності — заради великої мети, а велика мета — це повернення додому”, — пояснив Буданов.

    Ще одна резонансна частина інтерв’ю стосувалася Польщі. Буданов заявив, що до 11 липня, річниці Волинської трагедії, Варшава може підготувати низку “незрілих ескалаційних кроків”. Він прогнозує, що пік напруги у відносинах із Польщею ще попереду. Водночас керівник ОП наголосив, що Україна не сприйматиме жодних ультиматумів від партнерів.

    “Останній, хто намагався поставити нам ультиматум, — це Російська Федерація. Без образ до Польщі, але вона трошки потужніша, ніж Польща. І ми його все одно не прийняли”, — сказав Буданов.

    Він додав, що Київ не збирається мовчки реагувати на недружні кроки, однак сподівається, що ситуація зрештою піде до деескалації, а не до катастрофічного сценарію.

    У розмові також ішлося про Дональда Трампа. Буданов заявив, що для України важливо не втратити підтримку президента США. На його думку, Трамп поважає переможців, тому Україна має демонструвати не лише намір, а реальні результати. Він підкреслив, що підтримка США потрібна Києву не як символ, а як конкретні рішення та практична допомога.

    Щодо Росії Буданов заявив, що нинішній план Кремля — “рухатись далі”. За його словами, у Москві поки не бачать серйозних підстав для зміни стратегічної позиції. Водночас змусити Путіна припинити війну може лише скоординована робота України, США та Європи. Китай, за словами Буданова, також має значення, однак Пекін керується власними інтересами.

    Буданов також не виключає, що Росія може провести нову мобілізацію, якщо вважатиме це необхідним. За його словами, технічно Москва здатна повторити масштаб часткової мобілізації 2022 року, коли було мобілізовано близько 450 тисяч людей. Поки Кремль цього не хоче, але за відсутності інших варіантів може піти на такий крок.

    Окремий блок інтерв’ю стосувався Білорусі. Буданов заявив, що Лукашенко, схоже, почув українські попередження, і зараз Київ не бачить безпосередньої загрози нового наступу з білоруського напрямку. При цьому він наголосив, що Україні невигідно отримувати ще одного ворога і ще одну зону бойових дій.

    Щодо роботи в Офісі президента Буданов підтвердив, що період “притирки” із Володимиром Зеленським уже пройшов. Він визнав, що його стиль управління відрізняється від стилю Андрія Єрмака, однак підкреслив, що як військова людина сприймає президента як свого керівника і не має з цим проблем.

    Інтерв’ю Буданова стало не лише набором заяв про війну, а й політичним сигналом одразу в кількох напрямках. Для Росії — що Україна не погодиться на територіальні поступки. Для Польщі — що тиск ультиматумами не спрацює. Для США — що Київ розуміє важливість демонстрації реальних результатів. А для українського суспільства — що попереду може бути складний період ескалації, але шанс на завершення активної фази війни у 2026 році, за словами Буданова, все ще існує.

  • Не нафта і не санкції: російський економіст назвав головну загрозу для економіки РФ

    Не нафта і не санкції: російський економіст назвав головну загрозу для економіки РФ

    Провідний російський економіст і опозиційний аналітик Владислав Іноземцев заявив, що найбільшою проблемою для економіки Росії сьогодні є не дефіцит державного бюджету, падіння цін на нафту чи значні військові витрати, а стрімке погіршення інвестиційного клімату. На його думку, саме небажання бізнесу вкладати кошти у виробництво становить найбільшу довгострокову загрозу для російської економіки. Таку оцінку він озвучив в інтерв’ю українському виданню «Главком».

    За словами Іноземцева, головним індикатором негативних процесів стало різке скорочення інвестицій в основний капітал. Він стверджує, що за підсумками першого кварталу цей показник скоротився приблизно на 13%, що свідчить про втрату довіри бізнесу до перспектив розвитку російської економіки. Підприємці дедалі частіше відмовляються від розширення виробництва, відкладають інвестиційні проєкти та накопичують кошти як фінансовий резерв замість того, щоб вкладати їх у розвиток.

    «Головна проблема для російської економіки зараз – це настрій інвесторів. Це жахливий інвестиційний клімат, нестерпні податки, переділ власності – через всі ці фактори люди взагалі не хочуть вкладатися у виробництво», – зазначив економіст.

    На думку Іноземцева, нинішня економічна політика Кремля формує атмосферу невизначеності для приватного бізнесу. Підприємці не впевнені у захищеності права власності, побоюються нових податкових змін і дедалі частіше стикаються з втручанням держави у корпоративний сектор. У результаті навіть компанії, які продовжують отримувати прибуток, не поспішають інвестувати у виробничі потужності чи модернізацію підприємств.

    Економіст наголосив, що саме скорочення капіталовкладень створює найбільшу небезпеку для майбутнього російської економіки. Якщо інвестиції продовжать падати, це неминуче позначиться на темпах економічного зростання, продуктивності праці та технологічному розвитку країни. У короткостроковій перспективі негативні наслідки можуть бути менш помітними, однак у середньо- та довгостроковій перспективі економіка втратить можливості для модернізації та оновлення виробничої бази.

    Іноземцев вважає, що інші проблеми, про які часто говорять аналітики, наразі мають другорядне значення. Зокрема, він назвав менш критичними дефіцит федерального бюджету, високі військові витрати та зниження нафтових доходів. За його словами, Кремль поки що здатний фінансувати ці витрати завдяки бюджетним резервам, перерозподілу ресурсів та збільшенню податкового навантаження на бізнес.

    Окремо економіст різко розкритикував ставлення російської влади до приватного сектору. За його словами, держава дедалі більше повертається до адміністративних методів управління економікою.

    «Держава продовжує жити в радянській парадигмі: віддайте мені все, а там подивимося. Виживете – добре, не виживете – невелике лихо», – заявив Іноземцев, додавши, що такий підхід нагадує не економічну політику періоду НЕП, а систему продрозкладки часів «воєнного комунізму».

    Економіст також звернув увагу, що демографічну кризу він не вважає головним викликом для сучасної Росії. На його думку, нинішня структура російської економіки дозволяє функціонувати навіть за суттєвого скорочення чисельності населення, тоді як саме відсутність інвестицій поступово підриває її конкурентоспроможність.

    Такі оцінки збігаються з низкою інших заяв Іноземцева, зроблених останніми місяцями. Раніше він зазначав, що, попри погіршення економічної ситуації, Кремль навряд чи відмовиться від продовження війни через економічні труднощі. На його переконання, президент РФ Володимир Путін дедалі менше керується економічною логікою під час ухвалення політичних рішень.

    Крім того, Іноземцев неодноразово наголошував, що великі військові витрати Росії фінансуються насамперед із державного бюджету, а не безпосередньо за рахунок приватного бізнесу. Саме тому, на його думку, окремі економічні труднощі самі по собі не здатні швидко змусити Кремль змінити політичний курс.

    Раніше економіст також заявляв, що паливна криза не стане вирішальним фактором ослаблення російської армії. Натомість найбільш відчутний ефект, за його словами, мають удари по логістичних маршрутах, нафтопереробних підприємствах та інфраструктурі, відновлення яких потребує значного часу і ресурсів.

    Попри різні оцінки стану російської економіки, Іноземцев вважає, що саме втрата довіри інвесторів є найнебезпечнішим процесом. Якщо бізнес не бачить перспектив для розвитку і перестає вкладати кошти у виробництво, економічне зростання поступово сповільнюється незалежно від рівня нафтових доходів чи бюджетної політики. Саме тому, на його думку, інвестиційний клімат залишається ключовим індикатором майбутнього стану економіки Росії.

  • Путін відклав мир: FT дізналася, коли Кремль готовий до переговорів

    Путін відклав мир: FT дізналася, коли Кремль готовий до переговорів

    Росія не має наміру найближчим часом переходити до змістовних переговорів щодо завершення війни проти України. У Кремлі переконані, що подальший розвиток бойових дій може покращити позиції Москви, тому реальний переговорний процес, імовірно, відкладено щонайменше до лютого 2027 року. Водночас російське керівництво розраховує, що до цього часу його війська зможуть повністю окупувати Донецьку область, а Сполучені Штати схилять Україну до масштабних поступок.

    Про це повідомляє Financial Times, посилаючись на джерела, обізнані з непублічними переговорами щодо можливого завершення війни.

    За інформацією видання, попри численні міжнародні дипломатичні ініціативи та регулярні контакти між представниками різних держав, Кремль не демонструє жодної готовності змінювати свою позицію. Навпаки, Москва продовжує наполягати на максималістських вимогах, які фактично виключають можливість компромісу з українською стороною.

    Співрозмовник Financial Times у Москві, який бере участь у непублічних консультаціях щодо війни, розповів, що російське керівництво не бачить сенсу поспішати із дипломатичним врегулюванням. На думку Кремля, час працює на Росію, а ситуація на фронті та міжнародна політика можуть змінитися таким чином, що Москва отримає значно вигідніші умови для переговорів.

    Саме тому, за словами джерела, Росія навряд чи погодиться на будь-які серйозні переговори до початку наступного року, а найімовірніше — до лютого 2027 року.

    Видання зазначає, що в основі такої стратегії лежить особисте переконання російського диктатора Володимира Путіна, який досі вважає можливим досягнення поставлених військових цілей. Кремль розраховує не лише на продовження бойових дій, а й на поступове виснаження України та зміну політичної кон’юнктури серед західних союзників Києва.

    Один із російських співрозмовників Financial Times прямо заявив, що найкращим сценарієм для Москви залишається ситуація, за якої Вашингтон фактично погодиться із ключовими вимогами Кремля.

    «Наразі найбажанішим варіантом для росіян залишається те, що американці “віддадуть” нам Україну», — цитує видання джерело.

    За словами співрозмовника, російська сторона не демонструє навіть мінімальної готовності до компромісів. Усі переговорні контакти супроводжуються повторенням одних і тих самих вимог, які Москва висуває ще з перших місяців повномасштабної війни.

    Інше джерело підтвердило журналістам, що російська делегація фактично не пропонує жодних нових підходів.

    «Вони навіть не натякають на будь-які поступки. Вони постійно повторюють ті самі цілі. Їхні переговорні позиції, по суті, означають, що переговорів вести немає на чому», — зазначив співрозмовник Financial Times.

    Водночас високопоставлені українські чиновники, які залучені до дипломатичного процесу, повідомили виданню, що під час контактів із представниками США російська сторона відкрито наполягає на тому, що саме Вашингтон повинен переконати Київ погодитися на масштабні поступки.

    Йдеться насамперед про територіальні питання, політичні гарантії та інші вимоги, які українська влада неодноразово називала неприйнятними.

    За словами українських співрозмовників Financial Times, саме через небажання Кремля відмовлятися від ультимативної позиції переговорний процес фактично перебуває у глухому куті. Вони також зазначають, що тристоронній формат переговорів за участю України, США та Росії навряд чи буде відновлений раніше завершення літа, оскільки наразі жодних передумов для цього немає.

    Окрему увагу видання приділяє військовій ситуації. Попри те, що темпи російського наступу останніми місяцями помітно сповільнилися, Кремль не відмовився від своїх стратегічних цілей.

    Financial Times посилається на оцінки української розвідки, відповідно до яких Володимир Путін поставив російському військовому командуванню завдання до кінця поточного року повністю окупувати територію Донецької області.

    Журналісти зазначають, що з такими оцінками ознайомилися особисто, а також отримали їх підтвердження від двох осіб, які підтримують регулярні контакти з російським керівництвом.

    Попри значні втрати особового складу, техніки та суттєве уповільнення просування на фронті, Кремль, за інформацією джерел, продовжує розраховувати на поступове виснаження української оборони.

    Аналітики Financial Times звертають увагу, що нинішня стратегія Москви полягає не у швидкому досягненні військової перемоги, а у затягуванні війни, розраховуючи на втому західних союзників України, внутрішньополітичні зміни у країнах-партнерах та можливе скорочення міжнародної підтримки Києва.

    Саме тому Кремль, на думку співрозмовників видання, не вбачає необхідності поспішати із переговорами, оскільки вважає, що час здатний змінити співвідношення сил на його користь.

    Останні заяви російських високопосадовців також підтверджують таку позицію. Напередодні речник Кремля Дмитро Пєсков фактично визнав, що війна проти України вже давно вийшла за межі так званої «спеціальної військової операції», пояснивши це, зокрема, підтримкою України з боку західних держав. При цьому Москва продовжує заявляти про намір досягти всіх своїх цілей, незважаючи на санкційний тиск та значні військові втрати.

    Україна ж наполягає, що жоден мирний процес не може базуватися на ультиматумах або поступках агресору. Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що справедливий і тривалий мир можливий лише після припинення російської агресії, повного виведення військ РФ з окупованих територій та відновлення територіальної цілісності України. Київ також закликає партнерів не послаблювати військову й економічну підтримку, наголошуючи, що саме вона є ключовим фактором стримування російської агресії та примусу Кремля до реальних переговорів у майбутньому.

  • Гроші, ракети і заводи: які “хороші новини” для України готують на саміті НАТО

    Гроші, ракети і заводи: які “хороші новини” для України готують на саміті НАТО

    Саміт НАТО в Анкарі, який відбудеться 7–8 липня, може стати одним із найважливіших для України за останній рік. Формально Альянс збереться, щоб оцінити виконання рішень попереднього саміту в Гаазі, обговорити оборонні витрати союзників, розвиток військової промисловості та подальшу підтримку Києва. Але для України головне питання звучить значно конкретніше: чи зможуть партнери допомогти вибити з рук Володимира Путіна його найнебезпечніший козир — масовані удари балістикою по містах, енергетиці та цивільній інфраструктурі.

    На офіційній сторінці саміту НАТО прямо зазначено, що серед ключових тем будуть збільшення оборонних інвестицій, нарощування промислового виробництва та продовження підтримки України. У НАТО наголошують, що завдання Альянсу — перетворити попередні політичні обіцянки на конкретні результати.

    Для Києва ці “конкретні результати” передусім означають ракети до систем Patriot, нові засоби протиповітряної оборони, внески в механізм PURL та розвиток спільного виробництва зброї. Посол США при НАТО Метью Віттакер уже заявив, що на саміті очікуються “суттєві оголошення” для України, зокрема щодо програми PURL, через яку союзники купують американське озброєння для української армії.

    PURL став одним із ключових інструментів підтримки України, особливо після того, як США змінили формат власної участі у військовій допомозі. Вашингтон фактично залишає за собою роль виробника та постачальника найважливішого озброєння, а європейські союзники й Канада беруть на себе фінансування закупівель. Саме через цей механізм Україна може отримувати критично необхідні ракети-перехоплювачі, боєприпаси та інші системи, які неможливо швидко замінити європейськими аналогами.

    Одним із найбільш очікуваних пунктів саміту є питання фінансових гарантій для України. За даними низки європейських медіа, у проєкті декларації саміту обговорюється зобов’язання союзників надати Україні 70 млрд євро військової підтримки. Частина джерел писала навіть про можливість аналогічної суми на наступний рік, тобто загалом до 140 млрд євро до кінця 2027-го.

    Водночас консенсус щодо довгострокового формулювання поки не гарантований. За даними Frankfurter Allgemeine Zeitung, союзники погодилися щодо допомоги на 2026 рік, але частина країн, зокрема Італія, не підтримує автоматичне закріплення 70 млрд євро на 2027-й. Тобто остаточний текст декларації ще може змінитися, а дипломатична боротьба триває до останніх днів перед самітом.

    Для України важливо не лише отримати політичне формулювання, а й закріпити зобов’язання так, щоб обіцяна допомога справді надійшла. Саме це має стати головною цінністю можливої декларації: не просто чергова фраза про “непохитну підтримку”, а фінансовий і військово-промисловий план на найближчі півтора року.

    Другий ключовий блок — антибалістична оборона. Після останніх російських атак по Києву стало очевидно, що Кремль дедалі активніше робить ставку саме на балістичні ракети. Їх складно перехоплювати, вони долітають до цілі за лічені хвилини, а наслідки влучань по житлових будинках та енергетичних об’єктах є катастрофічними. Саме тому Україна наполягає не просто на “посиленні ППО”, а на конкретному критичному мінімумі перехоплювачів і систем, які дозволять витримати регулярні масовані атаки взимку.

    У цьому контексті Київ просуває одразу кілька напрямів: негайні внески партнерів у PURL, передання наявних систем і ракет із запасів союзників, а також ліцензії на виробництво систем Patriot або їхніх компонентів в Україні. Окремо обговорюється прискорення створення європейської антибалістичної програми. Це вже не питання далекої перспективи, а пряма відповідь на російську тактику терору.

    Третя велика тема саміту — новий розподіл фінансового тягаря всередині НАТО. Reuters пише, що зустріч в Анкарі відбуватиметься на тлі спроб союзників зняти напругу у відносинах із Дональдом Трампом, який наполягає, щоб Європа брала на себе значно більшу частину витрат на власну безпеку.

    Після торішнього саміту в Гаазі країни Альянсу взяли курс на збільшення оборонних витрат до 5% ВВП до 2035 року. Для адміністрації Трампа це стало важливим політичним результатом: європейці мають менше покладатися на американську “парасольку” і більше інвестувати у власні армії, заводи, боєприпаси, ППО та нові технології. Саміт в Анкарі має показати, чи перетворюються ці обіцянки на реальні контракти й виробничі лінії.

    Reuters окремо зазначає, що одним із головних викликів для НАТО є саме перетворення більших бюджетів на реальні військові можливості. Гроші самі по собі не зупиняють ракети: потрібні заводи, серійне виробництво, логістика, довгострокові замовлення та політична воля.

    Саме тут Україна може бути не лише отримувачем допомоги, а й важливим партнером. Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни навчилася швидко тестувати, змінювати та масштабувати рішення — від FPV-дронів до морських безпілотників і наземних роботизованих комплексів. Для НАТО, яке десятиліттями працювало у повільніших бюрократичних циклах, український досвід став практичним уроком сучасної війни.

    Паралельно з політичною частиною саміту в Анкарі має відбутися форум оборонної індустрії. Для Києва це можливість показати, що інтеграція України з оборонними ринками НАТО вже відбувається, навіть якщо політичне членство в Альянсі поки залишається заблокованим. Спільні підприємства, локалізація виробництва, ліцензії, закупівлі дронів і роботизованих систем можуть стати реальним мостом між Україною та НАТО.

    Ще один адресат анкарського саміту — Москва. Росія продовжує робити ставку на виснаження України та Заходу, сподіваючись, що час працює на Кремль. Саме тому союзники намагаються сформувати протилежний сигнал: підтримка Києва не зникає, фінансування переходить у багаторічний формат, а Європа й Канада готові брати на себе більше відповідальності навіть за умов зміни американської політики.

    Турецький президент Реджеп Тайїп Ердоган перед самітом заявив, що Альянс має наголосити на єдності та стійкості. Для Анкари ця зустріч також важлива як майданчик для демонстрації власної ролі в європейській безпеці, оборонній промисловості та дипломатії навколо війни в Україні.

    Отже, для України саміт НАТО в Анкарі може принести кілька практичних результатів: нові внески в PURL, політичне закріплення багатомільярдної військової підтримки, сигнали щодо антибалістичної оборони, оборонні контракти та нові формати спільного виробництва. Але головний тест — чи будуть ці рішення швидкими. Бо для Києва важлива не лише сила формулювань у декларації, а кількість ракет, які встигнуть стати на захист українського неба до наступних масованих ударів РФ.

  • Путін змінив тактику ударів: генерал Романенко пояснив, чому Київ опинився під шквалом балістики та реактивних дронів

    Путін змінив тактику ударів: генерал Романенко пояснив, чому Київ опинився під шквалом балістики та реактивних дронів

    Росія здійснила одну з наймасштабніших комбінованих атак на Київ від початку повномасштабної війни, застосувавши одночасно ракети різних типів і сотні безпілотників. За даними Повітряних сил ЗСУ, під час атаки окупанти використали 74 ракети різних типів та 496 безпілотних літальних апаратів. Основний удар припав саме на столицю України. Унаслідок обстрілу загинули десятки людей, ще понад дев’яносто отримали поранення, а 3 липня у Києві було оголошено День жалоби.

    Генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко вважає, що головною метою удару було не знищення військової інфраструктури, як це традиційно стверджує російська пропаганда, а навмисний терор цивільного населення та посилення психологічного тиску на українців. За його словами, характер уражених об’єктів — житлові будинки, лікарні, школи, готелі та інші цивільні споруди — свідчить про свідоме прагнення Кремля завдати максимальної шкоди саме мирним жителям.

    На думку експерта, російське керівництво зробило ставку саме на балістичні ракети, адже вони залишаються найскладнішими цілями для перехоплення навіть сучасними системами протиповітряної оборони. Під час атаки були застосовані, зокрема, гіперзвукові ракети “Циркон” та балістичні ракети “Іскандер-М”. Через високу швидкість польоту вони здатні долітати до Києва за лічені хвилини, значно скорочуючи час на реагування.

    Окрему увагу Ігор Романенко звернув на новий елемент російської тактики — активніше використання реактивних безпілотників типу “Бандероль”. За його словами, цей апарат суттєво відрізняється від звичних ударних безпілотників типу Shahed. Якщо останні рухаються зі швидкістю близько 200 км/год, то реактивна “Бандероль” розвиває швидкість до 500 км/год і має приблизно таку ж дальність польоту. Це створює новий виклик для української протиповітряної оборони, оскільки наявні дрони-перехоплювачі ефективно працюють саме проти повільніших цілей, але не здатні наздогнати реактивні безпілотники. За оцінкою генерала, Росія поступово нарощує виробництво таких засобів ураження, що змушує Україну шукати нові способи протидії.

    Ще однією особливістю останнього удару, за словами військового експерта, стала зміна напрямків запуску ракет. Якщо раніше значна частина атак здійснювалася з території тимчасово окупованого Криму, то тепер більшість засобів повітряного нападу наближалися до Києва з північного та північно-східного напрямків. З півдня, як зазначає Романенко, були випущені лише крилаті ракети “Калібр”.

    Експерт пояснює таку зміну не випадковістю, а наслідками успішних українських ударів по російській військовій інфраструктурі у Криму. На його думку, саме через пошкодження пускових позицій та іншої військової інфраструктури Росія була змушена передислокувати окремі комплекси запуску “Цирконів” ближче до Курської області. Це, на переконання генерала, свідчить про істотне послаблення можливостей окупантів на південному напрямку. Водночас нові райони запусків залишаються серйозною загрозою для української столиці.

    Романенко також звернув увагу, що між двома масованими атаками на Київ минуло понад два тижні. На його думку, це може свідчити про те, що Росії дедалі складніше оперативно готувати масштабні комбіновані удари. Причиною він називає постійні українські далекобійні удари по військових об’єктах РФ, підприємствах оборонної промисловості, вузлах зв’язку та логістики. Через це російське військове командування змушене одночасно відновлювати власну інфраструктуру, посилювати її захист та планувати нові атаки, що потребує більше часу.

    Окремо генерал висловив власну оцінку політичних мотивів Кремля. Він припускає, що рішення про масштабний удар могло бути пов’язане не лише з військовими цілями, а й із внутрішньополітичною ситуацією в Росії. За словами Романенка, останнім часом Володимир Путін опинився під тиском через регулярні удари українських безпілотників по російських нафтопереробних заводах, проблеми з паливом та питання ефективності російської протиповітряної оборони. Водночас слід зазначити, що ця частина оцінок є особистою аналітичною думкою військового експерта і не підтверджена незалежними офіційними джерелами.

    Так само Романенко вважає, що на позицію Кремля дедалі більше впливає міжнародний фактор, зокрема ставлення Китаю до війни. За його словами, Пекін зацікавлений у припиненні бойових дій шляхом переговорів, однак офіційно китайська сторона продовжує декларувати необхідність політичного врегулювання конфлікту, не підтверджуючи конкретних вимог до Москви щодо термінів завершення війни.

    На думку генерала, Росія зберігає потенціал для повторення подібних комбінованих ударів. За його оцінкою, після накопичення необхідного запасу ракет і безпілотників окупанти здатні проводити масштабні атаки приблизно раз на 7–10 днів. Саме тому він закликає українців не ігнорувати сигнали повітряної тривоги навіть тоді, коли здається, що тривалий час масованих атак не було.

    Пояснив експерт і те, чому останнім часом основними цілями російських ударів стали Київ, Харків, Суми, Дніпро, Одеса, Херсон, Запоріжжя та Полтава, тоді як західні області атакуються значно рідше. За його словами, це відповідає класичним принципам ведення війни, коли противник концентрує найбільші сили на напрямках, де очікує отримати максимальний політичний та психологічний ефект. Київ залишається головною символічною ціллю для Кремля, тоді як прикордонні міста додатково перебувають у зоні досяжності артилерії, реактивних систем залпового вогню та інших видів озброєння.

    Експерт наголошує, що зміна тактики Росії свідчить про адаптацію противника до сучасних умов війни. Водночас він переконаний, що українські далекобійні удари по військових об’єктах РФ вже впливають на здатність російської армії організовувати масштабні повітряні операції, хоча загроза нових комбінованих атак із застосуванням балістичних ракет і реактивних безпілотників залишається високою.

  • “Колись розкажу, як усе починалося”: Лукашенко заінтригував заявою про війну Росії проти України

    “Колись розкажу, як усе починалося”: Лукашенко заінтригував заявою про війну Росії проти України

    Білоруський лідер Олександр Лукашенко знову заявив, що не дозволить втягнути Білорусь у повномасштабну війну Росії проти України, і водночас заінтригував фразою про те, що “колись розповість, як усе починалося”. Таку заяву він зробив під час відкриття Гродненської обласної клінічної лікарні, де окремо наголосив, що білоруські військові нібито не братимуть участі у бойових діях “на жодній зі сторін”.

    За словами Лукашенка, Білорусь не має наміру воювати з Україною, Польщею чи Литвою. Він заявив, що хоче, аби “будівельники будували”, а не тримали автомати в руках, і закликав не вірити тим, хто говорить про бажання Мінська вступити у війну. У тому ж виступі він відкинув звинувачення у співучасті в агресії РФ, заявивши, що Білорусь “не починала” війну і нібито не була “співагресором”.

    Найбільший резонанс викликала фраза Лукашенка: “Пройде час, я колись вам розкажу, як усе починалося”. Розвивати цю думку він не став, однак сама заява одразу породила нову хвилю коментарів щодо ролі Мінська у початку повномасштабної війни Росії проти України.

    Попри нинішні спроби Лукашенка дистанціюватися від війни, роль Білорусі у російській агресії залишається зафіксованою в міжнародних оцінках. Європейський Союз прямо розширив санкційний режим проти Мінська у відповідь на участь Білорусі в агресії Росії проти України. У документах ЄС йдеться, що після вторгнення РФ у лютому 2022 року санкції проти Білорусі були посилені саме через її залученість до російської війни.

    На початку повномасштабного вторгнення російські війська використовували територію Білорусі як один із ключових плацдармів для наступу на Україну, зокрема на північному напрямку. І хоча білоруська армія офіційно не вступила у бойові дії, Мінськ надав Росії територію, інфраструктуру та військові об’єкти для підготовки і здійснення агресії. Саме це стало підставою для звинувачень Білорусі у співучасті, які Лукашенко тепер намагається відкидати.

    Останніми тижнями Лукашенко кілька разів повторював, що не хоче ще глибшого втягування Білорусі у війну. Аналітики пов’язують такі заяви з подвійним тиском на Мінськ: з одного боку — з боку Росії, яка прагне зберігати Білорусь як військовий ресурс і потенційний плацдарм, з іншого — з боку України та Заходу, які уважно стежать за будь-якими ознаками нової загрози з білоруського напрямку. Видання Meduza зазначало, що Росія використовує білоруську територію та інфраструктуру для атак на Україну від самого початку повномасштабної війни, а Лукашенко останнім часом двічі обіцяв не допустити ще більшого втягування країни в конфлікт.

    На цьому тлі заява про те, що він “колись розповість, як усе починалося”, може бути спробою Лукашенка залишити собі простір для політичного маневру. З одного боку, він демонструє лояльність Москві й не називає Росію агресором. З іншого — намагається подати себе білоруському суспільству як лідера, який нібито втримав країну від прямої участі у війні та “зберіг мир”.

    Водночас експерти звертають увагу, що подібна риторика Лукашенка не змінює фактичної залежності Мінська від Кремля. Білорусь залишається під міжнародними санкціями, на її території розміщувалися російські військові, а Москва продовжує розглядати білоруський напрямок як важливий елемент власної стратегії тиску на Україну та НАТО. Associated Press у травні 2026 року писало, що Росія знову може використовувати Білорусь як плацдарм для нових дій, а військова інтеграція Москви й Мінська лише поглиблюється.

    Додаткової інтриги заявам Лукашенка додає його активна дипломатична активність після переговорів із Володимиром Путіним. У медіа обговорюють, що білоруський лідер після зустрічей із російським диктатором вирушив до Китаю, а також здійснив низку контактів з іншими країнами. Частина аналітиків вважає, що він міг передавати сигнали від Кремля, інші — що Лукашенко намагається грати власну гру й шукати для Білорусі більш вигідні умови в умовах нестабільної геополітичної ситуації.

    Для України ж ключовим залишається не те, як Лукашенко намагається пояснити свою роль у війні, а те, чи буде білоруська територія знову використана для нової ескалації. Київ неодноразово наголошував, що уважно стежить за ситуацією на північному кордоні та за будь-якою активністю російських сил у Білорусі.

    Отже, нинішня заява Лукашенка — це не просто черговий емоційний виступ. Вона демонструє його прагнення одночасно зберегти зв’язок із Москвою, зняти з себе відповідальність за участь Білорусі у війні та переконати власне населення, що Мінськ нібито залишається осторонь бойових дій. Але міжнародні санкції, зафіксована роль білоруської території у вторгненні 2022 року та подальша військова співпраця з Росією суттєво ускладнюють цю версію.

  • “Острів Москва” замість Криму: Зеленський пояснив, що насправді може змусити Путіна до переговорів

    “Острів Москва” замість Криму: Зеленський пояснив, що насправді може змусити Путіна до переговорів

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що російського диктатора Володимира Путіна може змусити до реальних переговорів не ситуація навколо тимчасово окупованого Криму, а лише загроза для самої Москви. Таку заяву глава держави зробив 2 липня під час спілкування з журналістами на місці російського удару в Дарницькому районі Києва, де внаслідок масованої атаки були зруйновані житлові будинки та загинули мирні мешканці.

    За словами Зеленського, українські операції та фактичне зупинення російських військ на полі бою створюють для Кремля серйозні внутрішні проблеми. Президент наголосив, що Путіну дедалі важче пояснювати російському суспільству, чому після років повномасштабної війни Москва так і не отримала обіцяної “великої перемоги”.

    Глава держави зазначив, що навіть лояльні до Кремля питання росіян стають для Путіна незручними, адже реальна ситуація на фронті не відповідає пропагандистській картинці. “Безумовно, українська операція і фактичне зупинення їх на полі бою в Україні не дає спокійно відповідати Путіну на і без того лояльні запитання їхнього суспільства. Йому дуже складно відповідати, тому що у них великі проблеми”, — сказав Зеленський.

    На запитання журналістів, чи може “острів Крим” змусити Путіна до реальних переговорів, Зеленський відповів різко: на російського диктатора може вплинути лише “острів Москва”. Президент підкреслив, що всі заяви Путіна про нібито особливе значення Криму для нього є брехнею, адже російський лідер не знає ані півострова, ані інших окупованих територій України.

    За словами Зеленського, Путін знає тимчасово окуповані українські міста та села лише з доповідей своїх військових. Президент наголосив, що російський диктатор не бував у більшості населених пунктів, які Москва окупувала, і насправді використовує тему Криму та Донбасу виключно як інструмент внутрішньої пропаганди.

    “Йому треба продати своєму суспільству велику перемогу. Перемоги немає. Перемоги не буде”, — заявив Зеленський. На його думку, саме відсутність реальних успіхів на фронті змушує Кремль посилювати ракетний терор проти українських міст, погрожувати новою ескалацією та намагатися психологічно тиснути на українське суспільство.

    Заява президента пролунала на тлі однієї з наймасштабніших атак РФ на Київ. У ніч проти 2 липня Росія застосувала ракети різних типів та сотні ударних безпілотників. Основний удар припав саме на столицю. У Києві були пошкоджені житлові багатоповерхівки, цивільна інфраструктура, медичні та комерційні об’єкти. Кількість загиблих упродовж дня зростала, а рятувальники продовжували пошуки людей під завалами.

    Цей контекст зробив заяву Зеленського особливо показовою: президент говорив не з кабінету, а безпосередньо на місці російського удару по житловому району. Він наголосив, що Росія використовує атаки по цивільних як спробу залякати українців і створити в суспільстві запит на поступки. Водночас, за словами Зеленського, такі дії не змінять позиції України.

    Окремо президент закликав міжнародних партнерів не знижувати темп підтримки України. Він наголосив, що для стримування Росії потрібні спільні дії — військова допомога, посилення протиповітряної оборони, санкції та політична єдність союзників. “Треба підтримувати Україну, тому що треба боротися разом”, — підсумував Зеленський.

    Слова президента збігаються з оцінками західних аналітиків про зростання проблем російської армії. За даними дослідження Центру стратегічних і міжнародних досліджень, яке цитує The Guardian, загальні військові втрати Росії від початку повномасштабного вторгнення можуть сягати близько 1,4 млн військових, включно із загиблими, пораненими та зниклими безвісти. Дослідники також вказують, що у 2026 році співвідношення втрат дедалі більше змінюється не на користь РФ.

    Крім людських втрат, Росія стикається з дедалі серйознішими економічними та логістичними проблемами. Українські удари по нафтовій інфраструктурі, складах, НПЗ і транспортних вузлах ускладнюють забезпечення російської армії пальним та ресурсами. На цьому тлі Кремль намагається компенсувати провали на полі бою масованими ударами по українських містах, але такі атаки лише посилюють міжнародну підтримку України та поглиблюють ізоляцію Росії.

    Зеленський фактично дав зрозуміти: Україна не вважає, що Путіна можна переконати поступками або апеляціями до Криму. На думку президента, російський диктатор реагує лише на силу, реальні втрати та загрозу для власної системи влади. Саме тому Україна продовжить бити по воєнному потенціалу РФ, зупиняти окупантів на фронті та домагатися від партнерів більшої підтримки.

    Тож формула, яку озвучив Зеленський, звучить максимально жорстко: для Кремля болючим є не “острів Крим”, який Путін використовує у пропаганді, а “острів Москва” — тобто загроза самому центру російської влади. І саме це, за словами президента, може стати тим фактором, який змусить Путіна рахуватися з реальністю та припинити війну.

  • У Росії різко зросли запити про завершення війни після українських атак

    У Росії різко зросли запити про завершення війни після українських атак

    У Росії фіксується помітне зростання суспільного інтересу до того, коли може завершитися війна проти України, і цей показник досяг рекордних значень на тлі українських ударів, які продемонстрували вразливість російської системи протиповітряної оборони та вплинули на інформаційні настрої всередині країни. Про це йдеться у новому звіті Інституту вивчення війни (ISW), який аналізує як військові, так і соціально-політичні процеси в Російській Федерації.

    Аналітики посилаються на дані, оприлюднені в матеріалі видання Meduza, де зазначається, що сервіс Wordstat російської пошукової системи Яндекс зафіксував різке зростання кількості запитів із формулюванням «коли Росія закінчить війну проти України». У період з 22 по 28 червня таких запитів було понад 137 тисяч, що, за оцінками дослідників, є найвищим показником від початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.

    Згідно з аналізом, значна частина цих запитів надходила з Московської та Ленінградської областей, тобто з регіонів, які Кремль традиційно вважає найбільш захищеними та де зосереджено значні ресурси протиповітряної оборони. Водночас саме ці території останнім часом неодноразово ставали об’єктами ударів українських безпілотників та інших засобів ураження, що, як припускають аналітики, могло посилити відчуття уразливості серед населення і вплинути на різке зростання пошукових запитів про завершення війни.

    У звіті ISW також наголошується, що тенденція до зростання таких запитів не є короткочасною, а спостерігається вже другий тиждень поспіль. Попередній пік інтересу, за даними аналітиків, фіксувався на початку червня, коли українські дрони атакували об’єкти на території Санкт-Петербурга у період проведення Петербурзького міжнародного економічного форуму, що мало значний інформаційний резонанс у російському суспільстві.

    Окрім інформаційних показників, дослідники звертають увагу і на соціологічні тенденції всередині Росії. Зокрема, за даними опитувань Фонду громадської думки (ФОМ), який пов’язують із Кремлем, рівень схвалення діяльності президента Росії Володимира Путіна у період з 12 по 21 червня знизився на п’ять відсоткових пунктів — із 74% до 69%. Це падіння збіглося в часі з масштабними ударами по Московській області, які стали одним із найбільш резонансних епізодів останніх місяців.

    ISW також зазначає, що щотижневі соціологічні вимірювання ФОМ демонструють поступове зниження рівня довіри до Путіна, яке, за їхніми даними, триває з лютого 2026 року. Водночас аналітики наголошують, що в умовах авторитарної системи влади результати опитувань у Росії можуть зазнавати впливу з боку держави, однак навіть за таких обставин фіксуються ознаки зростання внутрішнього невдоволення та втоми від війни.

    Окремо у звіті підкреслюється, що Кремль протягом усього періоду повномасштабного вторгнення намагався максимально ізолювати населення великих міст, насамперед Москви та Санкт-Петербурга, від безпосередніх наслідків бойових дій. Йшлося про посилення систем ППО, інформаційний контроль та обмеження доступу до даних про наслідки атак. Проте останні події свідчать про те, що ці заходи не змогли повністю захистити великі агломерації від впливу війни, що, ймовірно, й відображається у зростанні суспільного інтересу до її завершення.

    Аналітики ISW роблять висновок, що поєднання регулярних атак на території РФ, інформаційного ефекту від них та поступового накопичення соціально-економічних проблем може формувати у частини російського суспільства запит на завершення бойових дій. Водночас відкриті антивоєнні настрої залишаються обмеженими через жорсткий контроль внутрішнього інформаційного простору та репресивну політику щодо інакодумства.

    На цьому тлі звертається увага і на заяви української сторони. Президент України Володимир Зеленський раніше повідомляв, що українська розвідка отримала документи, які містять внутрішні оцінки ситуації в Росії, зокрема щодо рівня підтримки керівництва країни та суспільних настроїв. За його словами, навіть офіційні дані, які надходять до Кремля, свідчать про наявність зростаючого невдоволення, хоча повнота цієї інформації може бути обмежена на рівні вищого керівництва.

    У підсумку аналітики сходяться на думці, що нинішня динаміка інформаційних запитів, соціологічних показників і реакцій суспільства в Росії може свідчити про поступове формування запиту на завершення війни, однак його політичне оформлення залишається вкрай ускладненим через характер російської політичної системи та продовження бойових дій.

  • “Країна-бензоколонка” без бензину: росіяни б’ються на заправках, Путін визнав проблему

    “Країна-бензоколонка” без бензину: росіяни б’ються на заправках, Путін визнав проблему

    Паливна криза в Росії стрімко загострюється та дедалі більше виходить за межі економічної проблеми, перетворюючись на соціальну. У різних регіонах країни на автозаправних станціях утворюються довгі черги, водії годинами очікують на можливість заправитися, а суперечки через місце в черзі дедалі частіше завершуються штовханиною та бійками. Водночас Кремль уже змушений відкрито визнавати дефіцит пального, хоча ще донедавна офіційна російська влада заперечувала існування масштабної проблеми.

    У соціальних мережах та місцевих Telegram-каналах поширюються десятки відео із різних куточків Росії. На кадрах, які активно обговорюють користувачі, чоловіки б’ються біля паливних колонок, штовхаються за право першими заправити автомобіль, а жінки влаштовують гучні сварки через місце в багатогодинних чергах. Подібні інциденти фіксували, зокрема, у Рязані, Краснодарі, Москві та низці інших міст.

    Російські пабліки дедалі частіше іронічно називають ситуацію “новою реальністю країни-бензоколонки”. Якщо раніше Росія позиціонувала себе як одного з найбільших експортерів нафтопродуктів у світі, то тепер навіть усередині країни водії не можуть бути впевненими, що знайдуть необхідну марку бензину на найближчій АЗС.

    Причиною погіршення ситуації стали масштабні проблеми з роботою російської нафтопереробної галузі. Після серії ударів українських безпілотників по нафтопереробних заводах та об’єктах паливної інфраструктури виробництво бензину в Росії різко скоротилося. За інформацією Reuters, станом на кінець червня випуск бензину впав приблизно на 25% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

    Дефіцит уже охопив десятки регіонів країни. За даними українських та російських джерел, обмеження на продаж бензину діють більш ніж у півсотні суб’єктів РФ. На багатьох автозаправках введено ліміти на відпуск пального — від 30 до 50 літрів на один автомобіль або не більше одного повного бака. Окремі мережі взагалі припиняють продаж окремих марок бензину до надходження нових поставок.

    Показово, що про проблему вже був змушений публічно заговорити й російський диктатор Володимир Путін. Під час наради щодо забезпечення внутрішнього паливного ринку він уперше визнав очевидне: на автозаправках утворюються черги, а необхідні марки бензину не завжди є в наявності. За його словами, уряд уже використав частину накопичених резервів, а найбільші нафтопереробні заводи працюють на максимальній потужності. Водночас Путін запевнив, що запаси бензину залишаються майже на рівні минулого року, хоча й визнав певне скорочення.

    Кремль уже вдався до надзвичайних заходів. Російська влада тимчасово заборонила експорт бензину та авіаційного гасу, а також розглядає можливість повної заборони експорту дизельного пального. Крім того, уряд РФ дозволив окремим нафтопереробним підприємствам виробляти пальне зі зниженими стандартами якості, щоб хоч частково наситити внутрішній ринок.

    Однак навіть цих кроків виявилося недостатньо. Як повідомило Reuters із посиланням на джерела в енергетичній галузі, Москва звернулася до Казахстану з проханням поставити близько 50 тисяч тонн бензину марки АІ-92. Такий крок є безпрецедентним для держави, яка традиційно входить до числа найбільших світових експортерів нафтопродуктів. Казахстан поки офіційного запиту не підтвердив, але джерела агентства повідомляють, що сторони вже ведуть відповідні консультації. Одночасно Росія вивчає можливість імпорту бензину морським шляхом та збільшення державних субсидій для нафтопереробних підприємств.

    Ситуація настільки загострилася, що в окремих регіонах до контролю за роботою АЗС вже залучають правоохоронців. Наприклад, в Іркутській області місцева влада доручила поліції та Росгвардії контролювати продаж пального, щоб його відпускали виключно в паливні баки автомобілів, а не в каністри чи інші ємності. Одночасно губернатор області Ігор Кобзєв звернувся до силових структур із вимогою припинити спекуляцію пальним, оскільки окремі громадяни скуповують бензин великими партіями для подальшого перепродажу за значно завищеними цінами.

    На цьому тлі експерти зазначають, що проблеми мають системний характер. Вихід із ладу низки великих нафтопереробних заводів, труднощі з логістикою, обмеження експорту та необхідність використання резервів створюють додатковий тиск на внутрішній ринок. Саме тому дедалі більше російських регіонів стикаються з нестачею бензину, а населення — із новими обмеженнями.

    Українські фахівці також звертають увагу, що удари по російській паливній інфраструктурі мають довгостроковий ефект. Колишній міністр палива та енергетики України Іван Плачков раніше зазначав, що Росія вже втратила безпечні маршрути доставки пального до тимчасово окупованого Криму, а подальше поглиблення паливної кризи може ще більше ускладнити забезпечення окупованих територій.

    Таким чином, дефіцит бензину в Росії вже перестав бути локальною економічною проблемою. Він дедалі більше впливає на повсякденне життя населення, провокує соціальну напругу та конфлікти, а також змушує Кремль ухвалювати нетипові для одного з найбільших експортерів нафти рішення — від заборони експорту власного пального до пошуку бензину за кордоном. Відео бійок на автозаправках лише підкреслюють, що паливна криза поступово стає ще одним внутрішнім викликом для російської влади.

  • Путін осоромився на весь світ: “оточив” ЗСУ на річці, якої не існує

    Путін осоромився на весь світ: “оточив” ЗСУ на річці, якої не існує

    Російський президент Володимир Путін знову опинився в центрі уваги через гучну заяву про ситуацію на фронті, яка викликала хвилю іронії не лише в Україні, а й серед військових експертів. Під час свого виступу глава Кремля заявив, що російські війська нібито майже завершили оточення українського угруповання “на лівому березі річки Старий Оскіл”. Проте проблема полягає в тому, що річки з такою назвою не існує.

    На слова Путіна оперативно відреагувало Угруповання об’єднаних сил ЗСУ. Українські військові не лише спростували заяву російського лідера, а й відповіли з помітною іронією.

    У повідомленні наголошується, що станом на сьогодні українські сили лише працюють над просуванням у цьому напрямку, а інформація про нібито “оточення” не відповідає дійсності.

    “Ми лише працюємо над просуванням до цього міста, яке, як усім відомо, розташоване на північному сході Бєлгородської області Російської Федерації. Вважаємо, що очільнику РФ боєздатність його військ відома краще, ніж нам, тому пропонуємо розцінювати бої за Старий Оскіл як анонс з його боку”, – зазначили українські військові.

    Головна помилка заяви Кремля полягає в географії. Старий Оскіл — це російське місто в Бєлгородській області, розташоване приблизно за 100 кілометрів від українського кордону. Жодної річки “Старий Оскіл” не існує. Найімовірніше, Путін мав на увазі річку Оскіл, яка протікає Харківською областю України та є одним із районів активних бойових дій на Куп’янському напрямку.

    Саме район річки Оскіл протягом останніх місяців залишається одним із ключових напрямків російських наступальних дій. Аналітики регулярно повідомляють про локальні бої поблизу Куп’янська та спроби російської армії покращити свої тактичні позиції, однак жодних підтверджень інформації про масштабне оточення українських військ немає. Інститут вивчення війни (ISW) також продовжує фіксувати бої на цьому напрямку, але не повідомляє про події, які відповідали б озвученим Кремлем твердженням.

    Експерти неодноразово звертали увагу, що російське політичне керівництво використовує перебільшені заяви про успіхи на фронті як інструмент інформаційного впливу. За оцінкою ISW, Кремль систематично намагається створити враження неминучості російської перемоги та демонструвати нібито стрімке погіршення становища української армії, навіть якщо реальна ситуація на полі бою не підтверджує таких тверджень.

    Напередодні Путін також заявив, що Росія продовжуватиме військову кампанію до досягнення своїх цілей та відкинув пропозиції щодо обмеження бойових дій, одночасно стверджуючи, що українські війська перебувають у складному становищі. Водночас міжнародні аналітики зазначають, що подібні заяви Кремля часто мають політичний характер і покликані підтримувати образ успішного наступу російської армії.

    В українському військовому командуванні наголошують, що інформаційні заяви російської сторони необхідно оцінювати критично та спиратися виключно на офіційні повідомлення Сил оборони й перевірені дані незалежних аналітичних центрів. Саме тому відповідь Угруповання об’єднаних сил стала не лише спростуванням чергової заяви Кремля, а й демонстрацією того, що навіть елементарні географічні помилки можуть стати приводом для гучного інформаційного конфузу.