Govoritinfo.com

Позначка: психологічна травма

  • Кожен третій українець має ознаки ПТСР: британські вчені розкрили психологічну ціну війни

    Кожен третій українець має ознаки ПТСР: британські вчені розкрили психологічну ціну війни

    Майже третина дорослих українців, опитаних у межах міжнародного дослідження, відповідає діагностичним критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або його комплексної форми. Британські науковці встановили, що найбільше на психологічний стан впливають пережиті травматичні події, вимушене переселення, попередній військовий досвід та тривале життя в умовах небезпеки.

    Про це свідчать результати дослідження Королівського коледжу Лондона, опублікованого 28 вересня 2026 року в науковому журналі European Journal of Psychotraumatology.

    Дослідники проаналізували результати масштабного телефонного опитування 2504 дорослих українців, проведеного у травні 2024 року на територіях, підконтрольних уряду України.

    За результатами опитування, 25,2% респондентів відповідали критеріям ПТСР, а ще 6% — комплексного посттравматичного стресового розладу. Загалом цей показник становив 31,2%.

    Водночас науковці наголошують, що результати ґрунтуються на самооцінці симптомів, а не на клінічному обстеженні кожного учасника. Тому їх не можна автоматично прирівнювати до кількості людей з офіційно встановленим діагнозом.

    Звичайний ПТСР може проявлятися нав’язливими спогадами про травматичні події, нічними кошмарами, підвищеною тривожністю, порушеннями сну та уникненням ситуацій, які нагадують про пережите.

    Комплексний ПТСР також може супроводжуватися труднощами з регулюванням емоцій, негативним сприйняттям себе та проблемами у стосунках з іншими людьми.

    Одним із найважливіших висновків дослідження стало те, що психологічні наслідки війни не обмежуються військовослужбовцями або жителями прифронтових територій.

    Серед груп із підвищеною ймовірністю ПТСР або комплексного ПТСР вчені назвали жінок, людей старшого віку, внутрішньо переміщених осіб, людей із попереднім військовим досвідом та тих, хто пережив численні травматичні події.

    Зокрема, дослідження показало, що вплив попередніх травм може накопичуватися. Людина, яка до повномасштабного вторгнення пережила тяжку хворобу, втрату близьких або інші небезпечні події, могла зіткнутися з новими психологічними випробуваннями після початку великої війни.

    За результатами опитування, 92,9% респондентів повідомили щонайменше про одну травматичну подію в дорослому віці, а 45,2% — у дитинстві.

    Крім того, 79% опитаних повідомили про травматичний досвід після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Водночас 77% переживали такі події ще до нього.

    Серед найпоширеніших травматичних ситуацій учасники називали пожежі, тяжкі людські страждання, дорожньо-транспортні пригоди, небезпечні захворювання та перебування в зоні бойових дій.

    Таким чином, дослідження демонструє, що повномасштабна війна посилила вже наявний психологічний тягар українського суспільства.

    Науковці також звернули увагу на те, що прояви ПТСР під час активної війни можуть відрізнятися від симптомів, які спостерігаються після завершення бойових дій.

    Постійна небезпека, повторні обстріли, вимушене переселення та невизначеність майбутнього створюють умови, за яких люди не завжди мають можливість психологічно відновитися після пережитого.

    Раніше «Ненька інфо» розповідала про психологічні наслідки російської окупації та труднощі повернення до мирного життя.

    Також видання аналізувало, як повномасштабна війна змінила українське суспільство та чому психологічне виснаження стає одним із викликів для соціальної згуртованості.

    Автори міжнародного дослідження наголошують на необхідності розвивати доступну систему психологічної підтримки, раннього виявлення розладів і спеціалізованої допомоги людям, які пережили тяжкі травматичні події.

    Водночас пережитий стрес не обов’язково призводить до розвитку ПТСР. У багатьох людей психологічні реакції поступово слабшають, а за наявності стійких симптомів ефективними можуть бути доказові методи психотерапії.

    Головний висновок науковців полягає в тому, що наслідки війни для психічного здоров’я українців уже становлять серйозний виклик для системи охорони здоров’я. Підтримка людей, які пережили травматичні події, потрібна не лише після завершення бойових дій, а й зараз, поки війна триває.

  • Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Окупація — це не лише фізичне насильство, руйнування та втрата майна. Для мільйонів українців, які пережили російську окупацію після 24 лютого 2022 року (а для деяких — з 2014-го), це глибока психологічна травма, яка продовжується й після деокупації. Виживші стикаються з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), почуттям провини, соціальною стигмою та тиском суспільства, яке іноді звинувачує їх у «недостатньому опорі» чи колабораціонізмі. Відновлення — це довгий, багаторічний процес, що потребує системної підтримки держави, психологів і спільнот.

    Масові психічні розлади

    Війна в Україні призвела до масових психічних розладів. За даними ВООЗ та українських досліджень, близько 9,6 млн людей в Україні живуть з ризиком або вже мають психічні розлади, пов’язані з війною. Згідно з останньою оцінкою ВООЗ (2024–2025), 46% населення відзначають проблеми з психічним здоров’ям, 41% — психічні розлади, а 68% повідомляють про погіршення здоров’я порівняно з довоєнним періодом. Серед жителів окупованих територій, таких як Маріуполь, ознаки ПТСР спостерігаються у значної частки опитаних (в окремих дослідженнях — до 50% і вище).
    У 32% внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — ПТСР, у 22% — депресія (дані більш ранніх досліджень, актуалізовані війною). Серед військових і ветеранів високий відсоток відзначає проблеми з ментальним здоров’ям (включаючи ПТСР у значної частки, з коморбідністю з депресією). Психологічні проблеми посилюються серед жінок, літніх людей, дітей і тих, хто пережив тортури чи сексуальне насильство. За даними ООН, 95–97% військовополонених і значна частка цивільних заручників зазнали тортур або жорстокого поводження.

    Соціальний тиск і стигма

    Соціальний тиск і стигма проявляються не менш гостро. Виживші часто стикаються не лише з внутрішніми травмами, а й із зовнішнім тиском: звинуваченнями в колабораціонізмі. У звільнених містах виникають підозри в недостатньому опорі чи зраді. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем із роботою і навіть погроз. Стигма особливо сильна щодо жертв сексуального насильства — страх осуду заважає звертатися по допомогу.
    Стигма психічних розладів: в українському суспільстві (як і в багатьох пострадянських) звернення до психолога часто сприймається як слабкість. Це особливо актуально для військових: «Справжні чоловіки повинні справлятися самі». У результаті багато хто не шукає допомоги, що погіршує симптоми.
    Провина вижившого: багато хто відчуває провину за те, що вижив, поки інші загинули або залишилися в окупації. Це посилює депресію та ізоляцію. Сімейні та громадські конфлікти: повернення в суспільство часто супроводжується напругою в сім’ях, труднощами з працевлаштуванням і адаптацією ветеранів/деокупованих жителів. Дослідження показують, що стигма напряму корелює з тяжчим перебігом ПТСР і меншою ймовірністю спонтанного одужання.

    Думки експертів і шляхи відновлення

    Психологи підкреслюють, що відновлення — це не «взяти себе в руки», а біологічний і психологічний процес інтеграції травми. Євгенія Ігрунова (психолог): «Після року в окупації реабілітація займає значний час. Але це не універсально. Важливо не знецінювати травму, як це сталося після Другої світової у СРСР». Вона відзначає необхідність державних програм.
    Катерина Гайдамачук (психолог, яка працює з ВООЗ): «Серйозні довгострокові наслідки будуть далеко не в усіх, хто пережив травму. Більшість українців має потенціал до відновлення, але потрібна підтримка». Вона підкреслює індивідуальність реакцій.
    Експерти з проєктів на кшталт «Психологи на війні» (понад 30 спеціалістів) відзначають, що жителі деокупованих територій часто відчувають спустошення. Допомога включає роботу з ресурсами, повернення до «нормального» життя через рутину, творчість і підтримку спільноти. Загальні рекомендації: психотерапія (когнітивно-поведінкова, EMDR для ПТСР), медикаментозну підтримку за потреби та групи взаємодопомоги. Важливо боротися зі стигмою через освіту та приклади публічних діячів.
    Експерти попереджають: без системної допомоги (реабілітаційних центрів, навчання спеціалістів) проблема може перерости в довгострокову кризу для суспільства, що впливатиме на економіку, демографію та безпеку.
    Довгий шлях відновлення включає кілька ключових напрямів: професійну допомогу, де раннє втручання знижує ризики хронізації; соціальну підтримку через зниження стигми та інтеграцію ветеранів і деокупованих у громади; державні ініціативи, включно з Національним планом психічного здоров’я 2024–2026 та програмами МОЗ і ВООЗ; самодопомогу — сон, фізичну активність, рутину та відмову від самообвинувачень («ненависть до ворога нормальна, провина — ні»); а також розвиток спільнот — жіночі хаби, центри для ветеранів, волонтерські проєкти в містах на кшталт Чернігова чи Херсона.
    Відновлення займає роки, а іноді десятиліття. Повного «повернення до попереднього» не буває — формується нова ідентичність, що включає досвід травми. Життя після окупації — це боротьба не лише зі спогадами, а й із суспільством, яке саме травмоване. Соціальний тиск погіршує ізоляцію, але колективна емпатія та професійна допомога можуть прискорити одужання. Україна вже створює моделі підтримки, але масштабу поки недостатньо. Інвестиції в ментальне здоров’я — це інвестиції в майбутнє країни. Кожен виживший заслуговує не підозр, а поваги та ресурсів для повернення до повноцінного життя.

    Окупація 2014 року та повторна травма

    Травма окупації для багатьох українців не почалася у 2022 році. З 2014 року, після анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі, частина територій Донецької та Луганської областей перебувала під російською окупацією. Люди там прожили вісім років в умовах постійного стресу, ізоляції, пропаганди та обмеження прав. Багато хто втратив роботу, звичний уклад життя, зв’язок з рідними та можливість вільно пересуватися.
    Особливо важко тим, хто пережив окупацію двічі. Жителі окремих районів Донбасу, які в 2014–2022 роках перебували під контролем окупантів, а потім зіткнулися з повномасштабним вторгненням, отримали «подвійну дозу» травми. Для них 2022 рік став не початком, а продовженням і посиленням попередніх переживань: повторні фільтрації, евакуації, руйнування, втрата близьких та посилення почуття безвиході. Такі люди часто мають глибші та хронічніші форми ПТСР, накопичену втому та складну адаптацію навіть після деокупації.

    Перспективи відновлення та ключові напрями підтримки

    Життя після окупації — це складний, багаторічний шлях, на якому переплітаються особиста травма, соціальний тиск і необхідність будувати нову реальність. Без системного підходу проблема ризикує перерости в масштабну кризу, що впливатиме на демографію, економіку та згуртованість суспільства. Ключові шляхи вирішення включають розширення Національного плану психічного здоров’я, створення спеціалізованих реабілітаційних центрів у деокупованих регіонах, навчання тисяч спеціалістів, спрощення доступу до допомоги та інтеграцію програм для подвійної травми (2014 + 2022). Важливі широка інформаційна кампанія зі зниження стигми, історії публічних діячів, шкільні та університетські програми, розвиток ветеранських центрів, жіночих хабів, груп взаємодопомоги та волонтерських ініціатив на місцях. На індивідуальному рівні допомагають раннє звернення по допомогу, техніки саморегуляції, робота з провиною вижившого через терапію та відмова від самообвинувачень. Необхідні чесний громадський діалог замість спрощених ярликів, справедливі та прозорі фільтраційні процедури, програми працевлаштування та соціальної адаптації для деокупованих жителів і ветеранів.
    Україна вже має досвід і людей з величезним потенціалом стійкості. Головне — не залишати виживших наодинці з травмою. Кожен, хто пройшов окупацію, заслуговує не підозр, а поваги, розуміння та реальної допомоги. Інвестиції в ментальне здоров’я сьогодні — це запорука сильного та здорового суспільства завтра.