Govoritinfo.com

Позначка: національна безпека

  • Японія кардинально змінює систему розвідки: причиною стала активність російських шпигунів

    Японія кардинально змінює систему розвідки: причиною стала активність російських шпигунів

    Японія розпочала наймасштабнішу реформу власної розвідувальної та контррозвідувальної системи з часів завершення Другої світової війни. Влада країни має намір створити повноцінну службу зовнішньої розвідки, суттєво розширити повноваження спецслужб та посилити боротьбу з іноземними агентами після того, як російські спецслужби активізували спроби отримати доступ до японських технологій, які можуть використовуватися для виробництва озброєння у війні проти України. Про це повідомляє The Guardian.

    Протягом десятиліть Японію вважали однією з найменш захищених демократичних держав у сфері протидії шпигунству. На відміну від багатьох західних країн, шпигунська діяльність тут тривалий час не була окремим кримінальним злочином, а суворі конституційні гарантії приватності значно обмежували можливості правоохоронців і спецслужб вести спостереження за підозрюваними іноземними агентами.

    Однак повномасштабне вторгнення Росії в Україну кардинально змінило підхід Токіо до питань національної безпеки. За інформацією японських ЗМІ, після того як десятки російських дипломатів і співробітників спецслужб були вислані з європейських країн, значна частина агентурної мережі почала переміщуватися до Японії. За оцінками місцевої преси, на території країни діяли щонайменше 120 російських шпигунів, які намагалися встановлювати контакти з представниками високотехнологічних компаній та отримувати доступ до передових розробок.

    Одним із ключових центрів діяльності російської агентури, за даними журналістів, став офіс авіакомпанії “Аерофлот” у Токіо. Як стверджується, через нього організовували закупівлю технологічної продукції, що має критичне значення для російського військово-промислового комплексу.

    Також повідомляється про діяльність співробітника Служби зовнішньої розвідки Росії, який працював під прикриттям у торговому представництві та координував збір інформації. Крім того, японська поліція нещодавно викрила інженера місцевої компанії, якого підозрюють у передачі комерційних секретів російському куратору.

    Експерти пояснюють, що тривала вразливість Японії до шпигунської діяльності була наслідком історичного розвитку країни після Другої світової війни. Через негативний досвід політичних переслідувань та державного контролю влада десятиліттями уникала створення потужних спецслужб із широкими повноваженнями. Конституція країни надала громадянам надзвичайно сильний захист приватності листування та комунікацій, що значно ускладнювало проведення оперативно-розшукових заходів навіть щодо осіб, яких підозрювали у шпигунстві.

    Спроби змінити законодавство неодноразово наштовхувалися на опір суспільства. Зокрема, у 1985 році парламент відхилив законопроєкт про боротьбу зі шпигунством після масових протестів. Через це навіть сьогодні багатьох осіб, яких підозрюють у передачі секретної інформації іноземним державам, можуть притягати до відповідальності лише за порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію, а не за шпигунську діяльність.

    Попри це Японія все ж мала окремі елементи розвідувальної системи. Управління радіоелектронної розвідки країни функціонує ще з 1950-х років і тісно співпрацює з Агентством національної безпеки США. У спеціальному комплексі Міністерства оборони в центрі Токіо працюють близько 1700 співробітників, які здійснюють цілодобовий моніторинг цифрових каналів зв’язку та аналізують інформацію. Дані про діяльність цього підрозділу безпосередньо доповідають прем’єр-міністру Японії. Протягом багатьох років США також надавали японській стороні доступ до сучасних технологій електронної розвідки та кібермоніторингу.

    Тепер уряд прем’єр-міністра Санае Такаїчі вирішив суттєво посилити систему національної безпеки. Парламент уже ухвалив закон про створення Національної ради розвідки, яка координуватиме роботу різних спеціальних служб. Крім того, передбачено створення нового Національного бюро розвідки (NIB), яке має об’єднати діяльність окремих відомств.

    Найважливішою частиною реформи стане формування першої в сучасній історії Японії повноцінної служби зовнішньої розвідки. Вона виконуватиме функції, аналогічні американському ЦРУ або британській MI6. Запуск нового агентства планують здійснити на початку 2028 року, а вже до кінця 2026 року уряд має намір ухвалити пакет нових законів, які значно розширять можливості держави щодо виявлення та нейтралізації діяльності іноземних агентів.

    “В умовах швидкозмінної безпекової ситуації зростає необхідність боротися з іноземною інформаційною діяльністю, яка загрожує нашій національній безпеці, такою як крадіжка важливої інформації”, — заявив речник уряду Японії Мінору Кіхара.

    Посилення контррозвідки безпосередньо пов’язане й із підтримкою України. Раніше повідомлялося, що російські спецслужби активно намагаються отримувати через Японію високотехнологічні компоненти подвійного призначення, які можуть використовуватися для виробництва балістичних ракет, крилатих ракет, безпілотників та іншого озброєння. За оцінками експертів, значна частина сучасних російських ракет і дронів містить електронні компоненти японського виробництва, які потрапляють до Росії через мережу посередників у третіх країнах.

    Також повідомлялося, що російська військова розвідка шукає партнерів серед японських логістичних компаній для організації схем постачання санкційної продукції через інші держави. Крім того, раніше з’являлася інформація про можливі спроби Росії імпортувати авіаційне паливо японського виробництва через міжнародних торговельних посередників, обходячи чинні санкційні обмеження.

  • Італія викрила агентів ГРУ, які полювали за секретами ППО для України

    Італія викрила агентів ГРУ, які полювали за секретами ППО для України

    Італійські правоохоронці викрили масштабну шпигунську мережу, яка, за даними слідства, діяла в інтересах російської військової розвідки (ГРУ) та збирала секретну інформацію про сучасні західні системи протиповітряної оборони, оборонні розробки НАТО, військово-промислові програми Італії та допомогу Україні. За підсумками розслідування уряд Італії вже оголосив персонами нон грата двох російських військових аташе, яких підозрюють у координації шпигунської діяльності на території країни.

    Про це повідомляє Defense News.

    За інформацією видання, розслідування прокуратури засвідчило, що російська військова розвідка протягом тривалого часу здійснювала систематичний збір інформації про новітні зразки озброєння, які використовуються країнами НАТО або можуть бути передані Україні. Особливу увагу Москва приділяла засобам протиповітряної оборони, які стали одним із ключових факторів стримування російських масованих ракетних і дронових атак.

    Слідчі встановили, що одним із головних завдань шпигунської мережі було отримання технічних характеристик, принципів роботи, виробничих процесів та логістичних деталей щодо сучасних європейських систем ППО. Російські спецслужби намагалися з’ясувати не лише можливості цих комплексів, а й темпи їх виробництва, перспективи модернізації та масштаби майбутніх поставок Україні.

    Особливий інтерес Кремля викликала система протиповітряної оборони SAMP/T, яку Італія та Франція вже передали Україні. Саме цей комплекс став одним із найважливіших елементів української багаторівневої системи ППО, здатним перехоплювати балістичні ракети, крилаті ракети та інші складні повітряні цілі. Російська сторона прагнула отримати максимально повну інформацію про її можливості, систему управління, технічне обслуговування та ефективність під час бойового застосування.

    Окремим напрямком діяльності агентів став збір інформації про нову зенітно-ракетну систему MBDA CAMM-ER. За даними слідства, російські спецслужби уважно стежили за переговорами щодо можливої локалізації виробництва окремих компонентів цих комплексів в Україні. Кремль цікавило, наскільки швидко український оборонно-промисловий комплекс зможе інтегруватися у виробництво сучасних європейських засобів протиповітряної оборони.

    Ще одним об’єктом шпигунської діяльності стала перспективна система “Купол Мікеланджело”, яку розробляє італійська компанія Leonardo. Ця система має відкриту архітектуру та дозволяє інтегрувати різні типи радарів, засобів управління й озброєння в єдиний комплекс. За інформацією Defense News, випробування цієї системи на території України заплановані вже найближчими місяцями, що ще більше посилило інтерес російської розвідки.

    Однак діяльність агентурної мережі не обмежувалася лише протиповітряною обороною. Російська військова розвідка також прагнула отримати відомості про плани Італії щодо закупівлі британсько-французьких крилатих ракет Storm Shadow, які вже довели свою ефективність під час українських ударів по військових об’єктах окупаційних сил.

    Серед запитів, які отримували агенти, також були документи щодо програм переозброєння Збройних сил Італії, перспектив розвитку оборонної промисловості Європейського Союзу, нових військових програм НАТО, а також будь-яка інформація про допомогу Україні у створенні власних далекобійних ракетних систем.

    Крім цього, російські спецслужби активно цікавилися перспективними військово-морськими розробками компанії Leonardo. Зокрема, йшлося про підводний безпілотний апарат нового покоління, який проходить випробування на полігоні в Ла-Спеції. У Москві прагнули оцінити потенціал цієї системи та можливість її використання в майбутніх військових операціях НАТО.

    Серед інших тем, що цікавили російську сторону, були також оцінки ефективності нещодавніх ударів по іранських ядерних об’єктах, результати аналізу сучасних засобів повітряного нападу та новітніх систем протиракетної оборони.

    Центральною фігурою розслідування став 59-річний Гавіно Пірас — колишній співробітник італійських спецслужб, який після завершення служби, за версією слідства, погодився співпрацювати з російською військовою розвідкою.

    Італійська прокуратура вважає, що безпосереднім куратором Піраса був російський військовий аташе в Римі Михайло Астаков. Слідчі переконані, що він працював під дипломатичним прикриттям, хоча фактично був кадровим офіцером Головного розвідувального управління Генерального штабу РФ.

    Для передачі інформації використовувалися методи конспірації, характерні для класичної агентурної діяльності. За даними слідства, Астаков передавав Пірасу списки інформації, яку необхідно було отримати, а той залишав карти пам’яті microSD із документами у спеціально обладнаній схованці в отворі стіни. Подібний спосіб передачі даних дозволяв уникати безпосереднього контакту та мінімізувати ризики викриття.

    За кожен пакет переданої інформації російський куратор виплачував приблизно 4 тисячі євро готівкою. Загалом, за версією слідства, йдеться про тривалу співпрацю, під час якої було передано значний масив службової інформації.

    У матеріалах кримінальної справи наведено запис однієї із розмов між Пірасом та російським куратором.

    «Все, що я можу тобі дати, я тобі дам. Передай це своєму начальнику», — сказав Пірас під час однієї із зустрічей.

    Слідство також встановило, що отримані від російської сторони гроші використовувалися не лише як винагорода самому агенту. За версією прокуратури, Пірас створив власну мережу інформаторів серед військовослужбовців, працівників оборонних підприємств та інших осіб, які могли мати доступ до службової інформації.

    Наразі слідчі перевіряють діяльність ще щонайменше п’ятьох осіб, яких підозрюють у співпраці з російськими спецслужбами. Не виключається, що коло підозрюваних може суттєво розширитися.

    Особливий інтерес для слідчих становлять стенограми переговорів між Пірасом та Астаковим. З них випливає, що агент регулярно інформував російську сторону про питання, пов’язані з війною в Україні.

    Зокрема, він повідомив своєму куратору, що, за його інформацією, Україна отримує допомогу від британських спецслужб під час планування далекобійних ударів по російських нафтопереробних підприємствах та інших стратегічних об’єктах.

    Також Пірас розповідав про дослідження, які італійські військові проводили щодо захопленого російського танка Т-90. За його словами, особливий інтерес викликала автоматизована система керування кулеметом, принцип роботи якої намагалися детально вивчити західні спеціалісти.

    У розмовах із російським куратором він навіть попереджав, що італійські інженери можуть спробувати відтворити технологію після її детального аналізу.

    У квітні 2025 року Астаков також вимагав отримати інформацію про діяльність компанії Avio, яка спеціалізується на виробництві твердопаливних двигунів для ракетної техніки. Інтерес Москви до цього підприємства виник після початку його співпраці зі Сполученими Штатами щодо виробництва компонентів для американських ракетних програм.

    Після затримання Гавіно Піраса його адвокат категорично відкинув усі звинувачення, заявивши, що його підзахисний нібито не передавав Росії секретної інформації, яка могла б становити державну таємницю або загрожувати безпеці Італії.

    Втім, уряд Італії відреагував на результати розслідування максимально жорстко. Міністерство закордонних справ ухвалило рішення про висилку двох російських військових аташе, включно з Михайлом Астаковим, якого прокуратура називає ключовою фігурою всієї шпигунської операції.

    Міністр закордонних справ Італії Антоніо Таяні наголосив, що Москва продовжує використовувати методи гібридної війни проти західних демократій, поєднуючи шпигунство, кібератаки, інформаційні операції та діяльність агентурних мереж.

    За його словами, такі дії є прямим втручанням у внутрішні справи Італії, становлять загрозу національній безпеці країни та безпеці всього Північноатлантичного альянсу.

    Викриття шпигунської мережі стало ще одним підтвердженням того, що російські спецслужби значно активізували спроби отримати інформацію про оборонні технології західних країн після початку повномасштабної війни проти України. Подібні випадки вже фіксувалися у Німеччині, Польщі, Великій Британії, країнах Балтії та інших державах НАТО. Європейські спецслужби неодноразово попереджали, що Росія дедалі активніше використовує дипломатичне прикриття, колишніх військових і завербованих агентів для збору інформації про військову допомогу Україні, виробництво сучасного озброєння та оборонні програми Альянсу.

  • Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    У перші тижні повномасштабного вторгнення увага всього світу була прикута до героїзму українських військових. Всередині країни одночасно з мобілізацією армії відбувалася безпрецедентна мобілізація громадянського суспільства. Сотні тисяч людей без державного фінансування вибудували систему закупівель, логістики, евакуації, гуманітарної допомоги та технічного забезпечення. Саме ця система в багатьох випадках дозволила виграти критично важливий час, поки державні механізми адаптувалися до умов війни.

    Виконавчий директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут підкреслював, що завдання волонтерів ніколи не полягало в заміні держави. Вони лише підставляли плече в конкретний момент. Однак обсяг завдань виявився настільки великим, що добровольці фактично перетворилися в паралельну систему забезпечення армії. Сергій Притула неодноразово відзначав перевагу волонтерського руху в швидкості прийняття рішень. Державна машина об’єктивно не здатна реагувати так само швидко, тому саме добровольці часто закривали найнагальніші потреби фронту.

    Найбільші волонтерські фонди демонструють вражаючі результати: «Повернись живим» передав Силам оборони 157 тисяч FPV-дронів, 5,4 тисячі одиниць ствольної зброї, 2,4 тисячі пікапів та понад 100 розвідувальних комплексів за 12 років, зібравши понад 48 млрд грн з 2014 року. Фонд Сергія Притули залучив близько 12,1 млрд грн на початок 2026 року.

    Однак за цими цифрами ховається зростаюча криза: активна участь у волонтерстві впала з пікових 74% дорослих українців у 2022 році до приблизно 37% у 2023-му та близько 24–27% у 2024–2025 роках. Станом на 2026 рік у реєстрі Державної податкової служби зареєстровано близько 12 тисяч офіційних волонтерів, але реальна кількість щоденно активних людей значно більша, хоча загальний тренд на зниження залученості зберігається. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі сил. Ця невидима тріщина загрожує не тільки поточній логістиці та гуманітарній допомозі, а й довгостроковій здатності суспільства до відновлення після війни.

    Початок великого волонтерського руху

    Волонтерський рух сягає корінням 2014 року, коли після Євромайдану та початку бойових дій на Донбасі українська армія раптово опинилася віч-на-віч із реальністю сучасної війни. Солдати їхали на фронт без достатнього сучасного спорядження, засобів зв’язку, тепловізорів, прицілів і навіть елементарних аптечок. Саме в цей момент тисячі звичайних громадян: учителі, IT-спеціалісти, підприємці, студенти та пенсіонери взяли ініціативу у свої руки.

    Так народилися перші великі ініціативи: «Повернись живим», Army SOS, «Народний тил», «Крила Фенікса» та сотні локальних груп по всій країні. Люди збирали гроші через соціальні мережі, везли на передову їжу, медикаменти, обмундирування, ремонтували та модернізували техніку, навчали військових тактичної медицини, роботи з дронами та основ виживання. Вони організовували евакуацію поранених, допомагали внутрішньо переміщеним особам, створювали волонтерські хаби та займалися психологічною підтримкою.

    Масово плели маскувальні сітки на кухнях, балконах і в спеціальних волонтерських майстернях. Цей рух став одним із наймасовіших і символічних. Цілі родини, школярі, пенсіонери, офісні працівники після роботи сідали за плетіння. Сітки робили з звичайних пластикових пляшок, тканин і мотузок. Тисячі квадратних метрів таких сіток щотижня відправлялися на фронт, допомагаючи ховати позиції, техніку та бійців від ворожих дронів і розвідки. Це був справжній народний внесок, доступний кожному.

    До травня 2015 року в системній волонтерській діяльності вже брали участь близько 14,5 тисячі людей і понад 2,5 тисячі організацій. Це була справжня народна самооборона тилу.

    Довіра до волонтерів у ті роки сягала 60–71%, значно випереджаючи більшість державних інститутів. При Міністерстві оборони навіть з’явилася Рада волонтерів, щоб координувати зусилля. Ці люди не просто допомагали, вони буквально рятували ситуацію в перші роки війни на Донбасі.

    Об’єднання зусиль українських та європейських волонтерів

    З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року волонтерський рух, корені якого сягали 2014 року, пережив справжній вибуховий ріст. Те, що раніше було потужною, але все ж обмеженою за масштабом системою підтримки армії та постраждалих, перетворилося на масове народне явище, яке охопило практично все суспільство. За даними опитувань, у 2022 році в тій чи іншій формі волонтерською діяльністю займалися до 74% дорослих українців. Люди кидали звичну роботу, знімали останні заощадження, перетворювали квартири та гаражі на склади й майстерні. За перші тижні та місяці війни добровольці організували евакуацію сотень тисяч цивільних із прифронтових та окупованих територій, створили мережі доставки гуманітарної допомоги в обложені міста, розгорнули пункти прийому та розподілу біженців усередині країни, а також налагодили безперебійні канали поставок на фронт.

    Ця хвиля самовідданості не обмежилася межами України. Уже в перші дні після 24 лютого президент Володимир Зеленський звернувся до громадян інших країн із закликом приєднатися до захисту України. У відповідь на це за кілька тижнів до Міжнародного легіону оборони України подали заявки понад 16-20 тисяч іноземців із 52 країн. Більшість з яких це колишні військові, ветерани конфліктів в Іраку та Афганістані, лікарі, інженери. Частина з них влилася в бойові підрозділи, інші допомагали в тилу — як медики, інструктори, водії евакуаційних колон або волонтери гуманітарних місій.

    Європейський Союз відреагував на цей сплеск громадянської самоорганізації швидко й масштабно. Уже в червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС — політичний жест солідарності, який багато аналітиків пов’язували в тому числі з бажанням підтримати моральний стан українського суспільства та його волонтерського тилу. Паралельно Брюссель та окремі країни-члени запустили безпрецедентні за обсягом програми допомоги: мільярди євро на гуманітарні потреби, підтримку громадянського суспільства та відновлення. Значна частина цих коштів ішла через українські та міжнародні НГО, багато з яких спиралися саме на волонтерські мережі. У європейських країнах тисячі звичайних громадян самі ставали волонтерами: збирали та відправляли вантажі, приймали українських біженців у себе вдома (лише Польща прийняла понад 1,5 млн осіб у перші місяці), працювали на кордонах у пунктах прийому та сортування допомоги. Це створило своєрідну транскордонну «невидиму інфраструктуру», без якої українська система волонтерства зазнавала б значно більших труднощів.

    Серед тих, хто приїхав в Україну і залишився, були люди з дуже різними біографіями. Новозеландська лікарка з позивним Kiwi, залишивши комфортне життя у своїй країні, служила бойовим медиком і бійцем у 2-му Міжнародному легіоні. Вона пояснювала свій вибір так:

    «Майже всі у світі бачать незаконну агресію Росії. Я уявила, якби мою власну країну завтра захопили. Я просто приїхала допомагати, чим могла».

    Пізніше вона додала:

    «Заради свободи всього світу це має закінчитися перемогою України. Ми не можемо дозволити агресору брати те, що він хоче, поки інші країни просто дивляться. Я думаю, світу пощастило, що Україна веде цю битву за всіх».

    Норвезька рибалка та депутатка парламенту Сандра Андерсен Ейра приєдналася до українських морських піхотинців як бойовий медик. Для неї це було питанням історичної справедливості:

    «Для нас це було моральним обов’язком допомогти, тому що в останній раз, коли на нашому континенті була велика війна — у моїй країні Норвегію окупувала Німеччина з 1940 по 1945 рік, — багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України».

    Британо-український волонтер Ігор Гаврилко, який жив у Лондоні, залишив роботу і приїхав в Україну вже в перші дні війни. Він допомагав з евакуацією родини, навчався тактичної медицини та працював перекладачем. На питання, чи готовий він воювати і загинути за рідну країну, відповів коротко й жорстко:

    «Так. Мій дід провів 10 років у радянському таборі в Казахстані».

    І додав:

    «Мій план — це відсутність плану».

    Ці історії — лише видима частина набагато ширшого явища. Тисячі іноземців (за різними оцінками, від кількох тисяч до понад 10 тисяч реально прибулих) внесли вклад не тільки на передовій, а й у тиловій інфраструктурі: допомагали з логістикою, медичною евакуацією, навчанням українських військових, збором і доставкою допомоги. Станом на 2026 рік відомо, що близько 750 іноземних добровольців загинули в Україні, віддавши життя за цінності, які вони вважали спільними з українцями.

    Таким чином, 2022 рік став моментом, коли українське волонтерство з внутрішнього явища перетворилося на частину глобальної мережі солідарності. Європейський Союз і громадяни європейських країн відповіли не тільки грошима та політичними рішеннями, а й власною людською участю — від прийому біженців до особистої присутності на українській землі. Ця взаємна підтримка дозволила виграти критично важливий час і створити ту саму «невидиму інфраструктуру», без якої опір у перші місяці війни був би значно складнішим. Однак уже тоді почали проявлятися перші ознаки втоми, які пізніше переросли в системну кризу участі, про яку говорилося вище.

    Зворотний бік волонтерства та ціна постійної допомоги

    За зовнішньою картиною героїзму та величезних зборів ховається важка ціна, яку платять самі волонтери. Постійне перебування в режимі надзвичайної ситуації неминуче призводить до емоційного, психологічного та фізичного виснаження.

    Насамперед, це емоційне перевантаження: волонтери щодня стикаються з чужим болем, смертю близьких, пораненнями та руїнами, що викликає вторинну травматизацію.

    Крім того, величезна відповідальність: помилка може коштувати життя, а працювати доводиться в умовах дефіциту часу та ресурсів.

    Ще одна важлива причина — хронічне перевантаження без ротації та відпочинку: поєднання кількох ролей, відсутність вихідних, фінансові витрати зі своєї кишені та зростаюче байдуже ставлення суспільства («люди звикли до війни, відгук падає»).

    Психологи, які працюють з волонтерами, підкреслюють специфіку воєнного часу. Психологиня Ольга Шабловська зазначає:

    «Для країни важливо те, щоб кожен із нас був у нормальному психологічному стані, а не в тотальному виснаженні».

    Психологиня Леся Ковальчук пояснює механізм:

    «Основною психологічною проблемою волонтерів є емоційне вигорання через контакт із чужим болем. […] І тоді з того, хто надає допомогу, людина перетворюється на того, хто в ній потребує».

    Докази об’єктивні: участь у волонтерстві впала з 74% у 2022 році до 24-27% у 2024-2025-му. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі. Дослідження показують в українських волонтерів значно вищі рівні тривоги, депресії та стресу порівняно з колегами із сусідніх країн. Це не особисті історії, а системна криза «невидимої інфраструктури», яка загрожує довгостроковій стійкості тилу. Без уваги до психологічного здоров’я волонтерів суспільство ризикує втратити найбільш досвідчених і відданих людей.

    Майбутнє волонтерського руху і його роль у відбудові країни

    Довгострокові наслідки зачіпають не тільки війну. Волонтерство сформувало потужний громадянський капітал: навички самоорганізації, довіру всередині спільнот та досвід прозорого управління. Його втрата послабить суспільство після війни, знизить здатність до реконструкції та створить ризики апатії чи поляризації. Дослідники зазначають, що повномасштабна війна перетворила волонтерство на один із ключових суспільних інститутів України. Мільйони людей отримали досвід самоорганізації, колективних рішень і управління проєктами. Цей соціальний капітал основа майбутнього відновлення. Однак ресурс не безкінечний. Втратити такий людський капітал значно легше, ніж створити заново.

    У 2026 році Мінсоцполітики представило Програму розвитку волонтерства до 2030 року. Вона включає діалог держави і волонтерів, створення Ради, захист сімей, інфраструктуру та визнання внеску. Це важливий крок, але більшість у спільноті вважає, що одних декларацій недостатньо. Потрібні реальні інструменти: спрощення звітності, страхування, компенсація витрат, податкові стимули, фінансування адміністративної діяльності, психологічна допомога та програми ротації.

    Не менш важлива зміна суспільного ставлення. Суспільство звикло до результатів мільярдам зборів, тисячам дронів і врятованих життів. Але за кожною цифрою стоять люди, які працюють без вихідних, стикаються з горем, жертвують здоров’ям і часом із родинами. Підтримка — це не тільки донати, а й готовність узяти частину навантаження, стати постійним помічником або дати можливість відновитися. Стійкість залежить від рівномірного розподілу навантаження.

    За роки війни українські волонтери стали символом національного опору. Вони довели, що громадянське суспільство здатне діяти швидше бюрократії, оперативно реагувати на кризи та об’єднувати мільйони. Завдяки їм армія отримувала техніку, зв’язок і допомогу, а сотні тисяч мирних шанс на порятунок. Але сьогодні, коли війна затягнулася, виникає нове питання: чи вистачить сил у тих, хто вже четвертий рік щодня підтримує країну?

    Волонтери ніколи не просили ставати паралельною системою. Вони просто зробили те, що вважали необхідним, коли країна опинилася перед загрозою. Сьогодні ця система сама потребує захисту. Якщо держава і суспільство не почнуть системно підтримувати тих, хто всі ці роки підтримував країну, Україна ризикує втратити один із найцінніших ресурсів, людей, які вміють об’єднувати, швидко приймати рішення і брати відповідальність.

    Внесок волонтерів вимірюється не тільки мільярдами гривень і одиницями техніки, а збереженими життями, довірою між людьми та здатністю суспільства об’єднуватися. Збереження волонтерського руху це питання національної безпеки, стійкості держави і того, якою буде Україна після війни.

     

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.

     

  • Зеленський затвердив нову концепцію боротьби з тероризмом

    Зеленський затвердив нову концепцію боротьби з тероризмом

    Президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2026 року про затвердження нової Концепції боротьби з тероризмом в Україні. Документ визначає стратегічні підходи держави до протидії сучасним терористичним загрозам, окреслює ключові виклики національній безпеці та встановлює пріоритети розвитку загальнодержавної системи боротьби з тероризмом в умовах триваючої війни та посилення гібридних загроз.

    Відповідний указ набув чинності з моменту його офіційного оприлюднення. Нова концепція має стати одним із базових документів у сфері національної безпеки, на який спиратимуться державні органи під час формування політики протидії терористичним загрозам, координації дій силових структур та розвитку системи захисту громадян і критичної інфраструктури.

    У документі наголошується, що головною метою концепції є забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері боротьби з тероризмом, а також створення умов для своєчасного виявлення, попередження та нейтралізації загроз, які можуть становити небезпеку для держави, суспільства та громадян. Влада прагне сформувати комплексну систему реагування, здатну працювати як в умовах відкритої воєнної агресії, так і в умовах прихованих терористичних дій, інформаційних атак та кіберзагроз.

    Особливу увагу в концепції приділено трансформації характеру терористичних загроз у XXI столітті. Якщо раніше тероризм асоціювався переважно з діяльністю окремих екстремістських угруповань, то нині, як зазначається в документі, окремі держави можуть використовувати терористичні методи як елемент своєї зовнішньої політики та військової стратегії. Саме тому Україна розглядає боротьбу з тероризмом значно ширше, ніж лише протидію діяльності окремих організацій чи осіб.

    У концепції прямо зазначено, що одним із головних зовнішніх чинників терористичних загроз для України є гібридна війна, яку веде Росія. Документ визначає Росію як державу-агресора та державу, яка використовує елементи терористичної діяльності для досягнення своїх військово-політичних цілей. Серед таких інструментів називаються ракетні удари по цивільній інфраструктурі, атаки безпілотниками, диверсійна діяльність, інформаційно-психологічні операції, кібератаки, а також використання підконтрольних збройних формувань і незаконних воєнізованих структур.

    Автори концепції підкреслюють, що поєднання військової агресії та терористичних методів створює довгострокову системну загрозу національній безпеці України. Особливо небезпечними визнаються удари по енергетичній інфраструктурі, транспортній системі, об’єктах водопостачання, медичних закладах та інших елементах критичної інфраструктури, від функціонування яких залежить життєдіяльність держави та безпека населення.

    Окремий розділ документа присвячений кібертероризму, який останніми роками став одним із найсерйозніших викликів для багатьох держав світу. В умовах цифровізації економіки та державного управління кібератаки можуть спричиняти не менші наслідки, ніж традиційні диверсії. Саме тому концепція передбачає подальше посилення кіберзахисту державних установ, енергетичних компаній, фінансового сектору та інших важливих об’єктів. Також наголошується на необхідності розвитку сучасних систем моніторингу кіберзагроз і підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері кібербезпеки.

    Значна увага приділяється удосконаленню роботи державних органів, які відповідають за протидію тероризму. Йдеться про посилення координації між правоохоронними органами, спецслужбами, військовими структурами, органами місцевої влади та іншими суб’єктами системи безпеки. Влада планує підвищити рівень обміну інформацією між різними відомствами, удосконалити механізми реагування на надзвичайні ситуації та забезпечити більш ефективне використання наявних ресурсів.

    У концепції також передбачено розвиток системи прогнозування терористичних загроз. Держава планує активніше використовувати аналітичні інструменти, технології обробки великих масивів даних та сучасні методи розвідки для виявлення потенційних ризиків ще до того, як вони переростуть у реальні загрози. Особливий акцент робиться на превентивних заходах, адже запобігання терористичним актам визнається більш ефективним підходом, ніж ліквідація їхніх наслідків.

    Документ також передбачає розширення міжнародного співробітництва у сфері безпеки. Україна має намір поглиблювати взаємодію з партнерами з Європи та Північної Америки, міжнародними організаціями та спеціалізованими структурами, які займаються питаннями боротьби з тероризмом. Це стосується обміну розвідувальною інформацією, проведення спільних навчань, координації санкційної політики та запровадження нових механізмів реагування на сучасні загрози.

    Експерти зазначають, що ухвалення нової концепції відображає зміну безпекової реальності, в якій перебуває Україна після початку повномасштабного вторгнення. Масовані атаки на цивільні об’єкти, використання безпілотників, кібератаки та інформаційні операції фактично розширили традиційне розуміння тероризму та вимагають від держави нових підходів до захисту населення.

    В умовах війни питання протидії тероризму дедалі тісніше пов’язується із загальною обороноздатністю країни, стійкістю критичної інфраструктури та здатністю держави забезпечувати безперервне функціонування економіки навіть під час масштабних атак. Саме тому нова Концепція боротьби з тероризмом розглядається як один із ключових стратегічних документів, який визначатиме розвиток української системи безпеки у найближчі роки та стане основою для подальшого вдосконалення законодавства, роботи спецслужб і механізмів захисту громадян від сучасних загроз.

  • У Швеції ексвійськового звинуватили у шпигунстві для РФ

    У Швеції ексвійськового звинуватили у шпигунстві для РФ

    У Швеції прокуратура висунула обвинувачення 34-річному чоловіку у спробі шпигунства на користь Російської Федерації, а також у причетності до окремого розслідування щодо змови з метою вбивства. Про це повідомляє шведське видання SVT із посиланням на заяву прокурора Матса Люнгквіста, який веде справу.

    За даними слідства, підозрюваний раніше проходив службу у Збройних силах Швеції та під час виконання службових обов’язків мав доступ до інформації з надзвичайно високим рівнем секретності. Саме цей доступ, як вважають правоохоронці, міг становити потенційну загрозу національній безпеці у випадку передачі даних іноземним спецслужбам.

    Шведська прокуратура стверджує, що у 2025 році чоловік здійснив поїздку до Москви, де, за версією слідства, зустрічався з представниками російських розвідувальних та безпекових структур. Офіційно деталі цих контактів не розкриваються. Правоохоронці не уточнюють, які саме матеріали або інформація могли обговорюватися під час цих зустрічей, посилаючись на обмеження, пов’язані з державною таємницею та інтересами слідства.

    Прокурор Матс Люнгквіст заявив, що через чутливий характер матеріалів розслідування значна частина інформації залишається засекреченою. За його словами, оприлюднення додаткових деталей могло б зашкодити слідчим діям та безпеці процесу.

    Окремо шведська прокуратура підтвердила, що паралельно триває інше кримінальне провадження, у межах якого цього ж чоловіка підозрюють у змові з метою вбивства. Наразі не розкривається, хто саме міг бути потенційною жертвою, а також за яких обставин могла плануватися ймовірна змова.

    Слідчі органи не коментують, чи існує прямий зв’язок між справою про шпигунство та справою про підготовку вбивства. Водночас неофіційно припускається, що обидва епізоди можуть бути частиною ширшого розслідування, пов’язаного з діяльністю іноземних розвідувальних структур на території Швеції.

    Правоохоронці наголошують, що справа є комплексною і стосується питань національної безпеки. Саме тому частина матеріалів, включно з деталями доказової бази, залишається засекреченою.

    Цей випадок став черговим у низці резонансних розслідувань у Європі, пов’язаних із підозрами у шпигунській діяльності на користь Росії. Останніми місяцями низка європейських країн повідомляла про затримання або екстрадицію осіб, яких підозрюють у співпраці з російськими спецслужбами. Зокрема, наприкінці травня у Польщі було затримано працівника оборонного підприємства за підозрою у шпигунстві, а в Іспанії українця, якого підозрюють у подібній діяльності, екстрадували до Німеччини.

    Шведська справа наразі перебуває на стадії судового розгляду, і остаточні висновки щодо вини обвинуваченого має встановити суд. У разі доведення провини чоловіку може загрожувати тривале позбавлення волі відповідно до шведського законодавства про злочини проти державної безпеки.

  • Румунія закриває консульство РФ і висилає дипломата після падіння дрона в Галаці

    Румунія закриває консульство РФ і висилає дипломата після падіння дрона в Галаці

    Президент Румунії Нікушор Дан після екстреного засідання Вищої ради національної оборони оголосив про радикальні дипломатичні кроки у відповідь на інцидент із російським безпілотником, який упав на території країни. Зокрема, Бухарест вирішив закрити генеральне консульство Російської Федерації в Констанці та оголосити російського консула персоною нон ґрата з подальшою висилкою з Румунії.

    Рішення ухвалили після подій у місті Галац, де в ніч проти 29 травня під час чергової російської атаки на Україну один із безпілотників типу “Герань-2” врізався у житловий багатоповерховий будинок. Внаслідок удару в 10-поверховій будівлі виник вибух і масштабна пожежа у квартирі на верхніх поверхах, кілька людей отримали поранення, а близько 70 мешканців були евакуйовані. Інцидент викликав широкий суспільний резонанс у Румунії та став підставою для скликання Ради національної безпеки.

    Після засідання Нікушор Дан заявив, що вся відповідальність за подію лежить на Російській Федерації, оскільки безпілотник є частиною її військових дій проти України, які мають транскордонні наслідки для безпеки країн НАТО. Він наголосив, що інцидент у Галаці є одним із найсерйозніших випадків порушення безпеки на території Румунії з початку повномасштабної війни.

    Окремо президент підкреслив, що питання цивільного захисту та реагування на подібні загрози вже було розглянуте на рівні уряду та силових структур. Міністерство внутрішніх справ, за його словами, оперативно збільшило присутність служб реагування в потенційно небезпечних районах і посилило заходи безпеки для цивільного населення.

    Румунська влада також повідомила про координацію дій із НАТО. Президент зазначив, що провів переговори з генеральним секретарем Альянсу Марк Рютте, який висловив повну солідарність із Румунією та підтвердив готовність НАТО захищати територію всіх країн-членів. У Бухаресті підкреслили, що інцидент став черговим сигналом про ризики ескалації війни поблизу кордонів Альянсу.

    Паралельно виконувач обов’язків прем’єр-міністра Румунії Іліє Боложан заявив, що уряд розглядає додаткові заходи у відповідь, включно з можливими санкціями щодо російських дипломатів. Міністерство закордонних справ Румунії раніше вже назвало падіння дрона на житловий будинок у Галаці серйозною ескалацією з боку Росії та викликало російського посла для пояснень.

    У Румунії нагадують, що це не поодинокий випадок: від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну на території країни вже десятки разів фіксували уламки або фрагменти безпілотників. Однак інцидент у Галаці став першим, коли російський дрон безпосередньо пошкодив житлову багатоповерхівку, що й призвело до найжорсткішої дипломатичної реакції з боку Бухареста за останні роки.

  • Санду позбавила громадянства двох уродженців України: рішення ухвалили на тлі напруги навколо Придністров’я

    Санду позбавила громадянства двох уродженців України: рішення ухвалили на тлі напруги навколо Придністров’я

    Президентка Молдови Мая Санду підписала указ про припинення громадянства для двох уродженців України. Відповідний документ уже оприлюднили на офіційному сайті глави держави. Рішення стало черговим кроком молдовської влади на тлі посилення напруги навколо невизнаного Придністров’я та зростання безпекових ризиків у регіоні.

    Згідно з указом, громадянства Молдови позбавили Валерія Кніщука та Віталія Морля. У документі не уточнюється, які саме підстави стали причиною такого рішення. Водночас у Молдові подібні укази часто пов’язують із питаннями національної безпеки, наявністю іншого громадянства, участю в діяльності, яка суперечить інтересам держави, або отриманням паспорта на підставі неправдивих даних.

    Офіційний Кишинів наразі не оприлюднив додаткових деталей щодо двох уродженців України. Указ має стандартний формат і лише констатує факт припинення громадянства відповідно до чинного законодавства Молдови.

    Це вже не перший подібний крок з боку влади Молдови за останні тижні. Ще 25 травня Мая Санду підписала окремий указ про позбавлення громадянства п’ятьох осіб, які проживали на території невизнаного Придністров’я. Тоді молдовські медіа та експерти звернули увагу, що рішення ухвалили на тлі посилення безпекової риторики Росії щодо регіону.

    У Кишиневі дедалі частіше наголошують, що Придністров’я залишається одним із ключових факторів ризику для національної безпеки Молдови. Самопроголошена “Придністровська Молдавська Республіка”, яка контролює частину території на лівому березі Дністра, не визнається міжнародною спільнотою і офіційно вважається частиною Молдови.

    На території Придністров’я досі перебуває російський військовий контингент, а Москва роками підтримує регіон політично, економічно та військово. Після початку повномасштабної війни РФ проти України питання безпеки навколо Придністров’я стало ще більш чутливим як для Кишинева, так і для Києва.

    Регіон має спільний кордон з Україною, а українська влада неодноразово попереджала про ризики провокацій або використання території Придністров’я у гібридних операціях Росії.

    Додаткову напругу спричинили нещодавні рішення Кремля щодо мешканців невизнаної республіки. У травні президент РФ Володимир Путін підписав указ про спрощення процедури отримання російського громадянства для жителів Придністров’я.

    У Москві пояснили це “необхідністю підтримки співвітчизників”, однак у Молдові таку ініціативу сприйняли як ще один інструмент посилення російського впливу у регіоні.

    Президентка Молдови Мая Санду раніше вже критикувала дії Кремля навколо Придністров’я. Вона заявляла, що Росія намагається використовувати регіон як важіль тиску на Молдову та перешкоджати європейській інтеграції країни.

    Останні рішення про припинення громадянства експерти також розглядають у ширшому контексті посилення контролю над питаннями безпеки. Після початку великої війни в Україні Молдова активізувала перевірки щодо осіб, які можуть бути пов’язані з проросійськими структурами, незаконними схемами отримання документів або діяльністю, що загрожує державним інтересам.

    Водночас офіційний Кишинів намагається уникати різких формулювань, аби не провокувати додаткове загострення з Москвою чи Придністров’ям.

    Окрему увагу до теми привернув і той факт, що новий указ стосується саме уродженців України. Утім наразі немає жодних офіційних заяв про те, що рішення було ухвалене через їхнє українське походження чи зв’язки з Україною.

    У молдовському законодавстві передбачено кілька підстав для припинення громадянства. Серед них — добровільна відмова, служба в іноземних військах без дозволу держави, загроза національній безпеці або отримання паспорта незаконним шляхом.

    На цьому тлі Молдова продовжує зміцнювати співпрацю з Європейським Союзом та партнерами у сфері безпеки. Після російського вторгнення в Україну країна різко посилила заходи контролю на кордонах, активізувала боротьбу з проросійськими мережами впливу та збільшила фінансування оборонного сектору.

    Європейські партнери неодноразово заявляли, що Молдова залишається однією з потенційних цілей російського гібридного впливу. Особливу увагу при цьому приділяють саме Придністров’ю, де Москва зберігає політичну та військову присутність.

    Нагадаємо, у 2022–2025 роках у регіоні неодноразово фіксували дивні інциденти — вибухи, атаки на адміністративні будівлі та повідомлення про нібито “теракти”. У Кишиневі та Києві тоді припускали, що подібні події могли бути елементом інформаційних або гібридних операцій для дестабілізації ситуації.

    Наразі влада Молдови не повідомляє, чи можуть бути нові рішення про позбавлення громадянства в найближчий час. Водночас аналітики припускають, що Кишинів продовжить жорсткіше реагувати на будь-які ризики, пов’язані з Придністров’ям, російським впливом та питаннями безпеки.

  • Пентагон почав розсекречення файлів про НЛО

    Пентагон почав розсекречення файлів про НЛО

    Пентагон розпочав публікацію урядових документів, пов’язаних із неідентифікованими літаючими об’єктами (НЛО), у межах нової програми розсекречення даних, ініційованої після доручення президента США Дональда Трампа. Про це повідомило Міністерство оборони США у заяві в соцмережі X.

    За офіційною інформацією, оприлюднення матеріалів відбуватиметься поступово через спеціально створений урядовий ресурс. Йдеться про великий масив архівних документів, які раніше мали обмежений доступ або були повністю засекречені. У їх опрацюванні беруть участь одразу кілька ключових структур американської системи національної безпеки та науки, зокрема Білий дім, NASA, Федеральне бюро розслідувань (ФБР), Управління директора національної розвідки, Міністерство енергетики США та інші відомства, що володіють відповідними матеріалами або аналітичними даними.

    У Пентагоні наголосили, що мета ініціативи полягає у підвищенні прозорості урядової інформації щодо так званих неідентифікованих аномальних явищ (UAP). Відомство підкреслює, що раніше частина таких даних залишалася під грифом секретності через міркування національної безпеки, однак тепер уряд прагне надати суспільству можливість самостійно ознайомитися з матеріалами та оцінити їх зміст.

    Міністр оборони США Піт Гегсет заявив, що Пентагон діє у тісній координації з президентом і реалізує курс на «безпрецедентну відкритість» у питаннях, які тривалий час викликали суспільний інтерес і численні спекуляції. За його словами, частина оприлюднених документів стосується інцидентів, які раніше розслідувалися військовими та розвідувальними структурами, але не отримали остаточного пояснення.

    Перша партія опублікованих матеріалів уже доступна на новому урядовому сайті. Вона включає звіти військових і цивільних спостережень, аналітичні довідки, а також свідчення очевидців, які фіксували появу невідомих об’єктів у повітряному просторі. Частина документів містить опис ситуацій, у яких об’єкти демонстрували нетипову поведінку або не відповідали відомим технологічним характеристикам.

    У США тема НЛО давно перебуває у фокусі уваги як суспільства, так і урядових структур. Ще у 2021 році Пентагон вперше офіційно визнав існування регулярних повідомлень про UAP з боку військових пілотів та оприлюднив початкові звіти, що стали основою для подальших досліджень. З того часу питання поступово перейшло з категорії маргінальних обговорень у сферу офіційних державних оцінок потенційних загроз у повітряному просторі.

    Окремо зазначається, що в попередні роки Міністерство оборони США фінансувало дослідницькі програми, пов’язані з аналізом невідомих повітряних явищ. Частина цих проєктів мала закритий характер і була спрямована на оцінку можливих ризиків для військових об’єктів і систем оборони.

    Рішення про розсекречення також стало частиною ширшої політичної дискусії щодо доступу громадськості до урядових архівів. У лютому Дональд Трамп заявив про намір оприлюднити відповідні файли, що активізувало процес їх підготовки до публікації. У публічному просторі це питання додатково підживлюється заявами політиків і колишніх високопосадовців, які не виключають існування позаземних форм життя або принаймні незрозумілих явищ, що потребують подальшого вивчення.

    Очікується, що оприлюднення документів триватиме поступово протягом найближчого часу, а обсяг доступної інформації може розширюватися залежно від рішень уряду США та результатів додаткових перевірок і аналізу архівів.

  • В екс-керівника ОП Андрія Богдана може бути компромат, якого немає навіть у НАБУ. Джерела

    В екс-керівника ОП Андрія Богдана може бути компромат, якого немає навіть у НАБУ. Джерела

    Як повідомляють наші джерела в силових структурах, введення санкцій РНБО проти Андрія Богдана можуть бути пов’язані з наявністю у колишнього соратника Президента  компромату на перших осіб країни та готовністю його оприлюднити.

    “Санкції проти Андрія Богдана не дадуть абсолютно нічого. У нього в Україні немає ані величезних сум, ані значної кількості майна.

    В рамках санкцій хочуть заарештувати “якийсь об’єкт”, де Богдан може зберігати компромат на перших осіб країни, але це навряд чи допоможе.

    Усі документи, якими володіє Богдан, швидше за все, давно оцифровані й знаходяться в недосяжному для наших правоохоронців місці.

    Побоювання, що Богдан почне зливати інформацію про вище керівництво держави, не марні.

    Судячи з усього, санкціям РНБО передувала оперативна інформація, що документами Богдана хтось планує скористатися для публікації нової порції компромату, якого немає навіть у НАБУ.

    Водночас, Андрій Богдан, як людина, досвідчена в політичних інтригах, ймовірно не захоче оприлюднювати “вбивчий компромат” прямо зараз, а вижде трохи часу” – зазначає джерело.  

    Нагадаємо, Володимир Зеленський своїм Указом від 2 травня 2026 року запровадив санкції проти свого колишнього соратника – екс-керівника Офісу президента Андрія Богдана з формулюванням “за дії, що загрожують національним інтересам, безпеці, суверенітету й територіальній цілісності України”.