Позначка: Львів

Україна та Польща повинні нарешті врегулювати найболючіші питання спільного минулого, зокрема провести необхідні ексгумації та гідно перепоховати загиблих, після чого зосередитися на майбутньому двосторонніх відносин. Таку позицію висловив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Бєлецький, який запропонував Києву та Варшаві фактично перейти до принципу «пробачаємо, але пам’ятаємо».

Своє бачення Бєлецький виклав в інтерв’ю «Укрінформу», оприлюдненому 30 серпня. На його думку, історичні суперечності неможливо просто відкласти або зробити вигляд, що вони більше не впливають на політику двох держав. Навпаки, невирішені питання минулого продовжуватимуть повертатися в українсько-польський порядок денний, доки обидві сторони не знайдуть практичного способу їх опрацювати.

Бєлецький сформулював свою позицію досить прямо: незалежно від того, як Україна та Польща бачать своє майбутнє, «справи минулого» все одно тиснутимуть на відносини. Тому, на його думку, єдиним реалістичним виходом є поступове «очищення» цього минулого.

Насамперед він говорить про ексгумації жертв трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни. За словами колишнього прем’єра, якщо для польського суспільства принципово важливо провести пошукові роботи, ідентифікувати останки та забезпечити загиблим гідне поховання, Україна повинна створити для цього можливість навіть в умовах війни.

Водночас Бєлецький не закликає Київ і Варшаву виробити абсолютно однакову версію історії. Навпаки, він визнає, що повна згода щодо оцінки минулого навряд чи можлива. Його формула полягає в іншому: після вирішення практичних гуманітарних питань — пошуку останків, ексгумацій та поховань — відносини мають розвиватися за принципом «пробачати, але пам’ятати».

І саме ця теза є, ймовірно, найважливішою частиною його заяви. Експрем’єр фактично пропонує відокремити історичну пам’ять від щоденного політичного протистояння: сторони можуть зберігати власні оцінки минулого, але ці розбіжності не повинні блокувати співпрацю в питаннях безпеки, економіки, логістики та європейської інтеграції України.

Такий заклик звучить у момент, коли тема історичної пам’яті знову стала одним із найчутливіших елементів українсько-польських відносин.

Однак ситуація вже не перебуває в глухому куті. Навпаки, останні місяці принесли конкретні зрушення у питанні пошуково-ексгумаційних робіт.

25 серпня у Львові на території старого Голосківського кладовища розпочалася нова українсько-польська операція з пошуку та ексгумації останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року під час оборони Львова. Роботи триватимуть до 2 жовтня.

Польський Інститут національної пам’яті повідомляє, що дослідження проводяться спільно з українськими партнерами. До них залучені представники польського ІПН, фахівці Вроцлавського медичного університету, представники Міністерства культури та національної спадщини Польщі й Генерального консульства Польщі у Львові. Українську сторону представляють фахівці, які займаються пошуком військових поховань.

Ідеться не про символічні роботи. За попередніми даними пошуковців, на Голосківському кладовищі можуть перебувати приблизно 110–120 окремих поховань польських військових. Ці могили або їхні ознаки виявили під час попередніх досліджень у 2010 та 2019 роках.

Нинішній етап передбачає археологічне відкриття та документування могил, ексгумацію останків, антропологічні дослідження, а також відбір матеріалів для можливої генетичної ідентифікації. Фахівці також документуватимуть предмети, знайдені поряд із останками, які можуть допомогти встановити особи загиблих.

Важливо й те, що ці роботи проводяться не як одностороння польська ініціатива, а відповідно до домовленостей Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.

Посол України у Польщі Василь Боднар заявив 25 серпня, що процес ексгумацій уже не зупиниться і надалі будуть видаватися нові дозволи на проведення таких робіт. Це є важливим сигналом для Варшави, оскільки саме обмеження навколо пошукових та ексгумаційних робіт протягом багатьох років залишалися одним із ключових подразників у двосторонніх відносинах.

Однак паралельно тон польської політичної риторики щодо України останнім часом став жорсткішим.

Президент Польщі Кароль Навроцький у листі Володимиру Зеленському з нагоди 35-ї річниці відновлення незалежності України побажав країні перемоги у війні проти Росії, але водночас окремо вказав на проблемні питання у двосторонніх відносинах.

Керівник Бюро міжнародної політики польського президента Марцін Пшидач пояснював, що Навроцький наголосив на необхідності поступово усувати точки напруження між Варшавою та Києвом. Одним із фундаментальних принципів добросусідських відносин польська президентська адміністрація називає «історичну правду».

Ще різкіша дискусія розгорнулася навколо українського Національного пантеону.

Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький заявив, що можливе включення до нього Степана Бандери та Романа Шухевича може створити для України серйозні проблеми не лише у відносинах із Польщею, а й у процесі європейської інтеграції.

Босацький визнав право кожної держави самостійно визначати власних національних героїв, однак водночас заявив, що присутність таких постатей у державному пантеоні, на думку Варшави, негативно позначилася б на ставленні до України в Європі.

Саме на цьому фоні слова Бєлецького звучать дещо інакше. Він не заперечує важливості історичних питань для Польщі, але фактично застерігає від перетворення їх на постійний бар’єр для стратегічної співпраці.

Колишній прем’єр називає себе прагматиком і переконаний, що незалежно від рішень окремих політиків інтенсивні українсько-польські контакти продовжуватимуться, оскільки вони об’єктивно потрібні обом державам.

Одним із головних аргументів Бєлецького є економіка.

За його словами, на деяких великих польських підприємствах українці вже становлять 20–30% персоналу. Якби вони масово залишили Польщу, це відчутно вдарило б по роботі цих компаній. Тобто взаємозалежність двох держав уже давно вийшла далеко за межі дипломатичних декларацій або військово-політичної співпраці.

Мільйони особистих, трудових та економічних контактів між українцями й поляками створили фундамент відносин, який політичні конфлікти можуть ускладнювати, але не здатні легко зруйнувати.

Бєлецький також звернув увагу на антиукраїнські інциденти в Польщі та назвав їх «ганебними». Він висловив сподівання, що здоровий глузд у польському суспільстві переважатиме і подібні випадки припиняться.

Ще один фактор, який практично неможливо ігнорувати, — географія. Польща залишається для України головним сухопутним маршрутом до значної частини Європи. Через польську територію проходять важливі логістичні, торговельні та транспортні потоки, а після початку повномасштабного російського вторгнення роль цього коридору лише зросла.

Саме тому українсько-польські відносини мають парадоксальний характер: історичні суперечки можуть регулярно спричиняти гучні політичні конфлікти, але водночас фундаментальна стратегічна взаємозалежність двох країн залишається надзвичайно сильною.

І поточний процес ексгумацій показує, що навіть найскладніші питання можуть переходити з площини політичних ультиматумів у площину практичної роботи.

Роботи у Львові триватимуть до 2 жовтня. Польські фахівці розраховують знайти понад сотню загиблих військовослужбовців, дослідити останки та за можливості встановити їхні особи. Український посол у Варшаві водночас обіцяє нові дозволи на аналогічні дослідження.

Саме такий механізм, по суті, й пропонує Бєлецький: не вимагати від двох суспільств забути власну історію або погодитися на єдине її трактування, а вирішити питання, які можна вирішити практично, забезпечити загиблим право на гідне поховання і не дозволити минулому постійно диктувати майбутнє.

У цьому сенсі його формула «пробачаємо, але пам’ятаємо» може стати не стільки історичною оцінкою, скільки політичною моделлю для Києва й Варшави: пам’ятати про трагедії, продовжувати пошук та ідентифікацію жертв, але паралельно будувати відносини, від яких сьогодні безпосередньо залежать безпека, економіка та європейське майбутнє обох держав.