Govoritinfo.com

Позначка: історична пам’ять

  • Варшава обурена рішенням Львівської облради: під питанням опинилося постачання зброї Україні

    Варшава обурена рішенням Львівської облради: під питанням опинилося постачання зброї Україні

    Польща, за інформацією українських журналістів, могла призупинити підготовку до передачі масштабного пакета військової допомоги Україні після рішення Львівської обласної ради проголосити 2027 рік роком Української повстанської армії, Романа Шухевича та Олега Ольжича. Ініціатива спричинила гостру дипломатичну суперечку між Києвом і Варшавою. На неї відреагували прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, очільник польського оборонного відомства Владислав Косіняк-Камиш та міністр закордонних справ Радослав Сікорський. Водночас повідомлення про зупинення військових поставок поки ґрунтується лише на інформації анонімного джерела.

    Про можливе призупинення допомоги 21 жовтня повідомило ТСН із посиланням на співрозмовника, обізнаного із ситуацією.

    За твердженням джерела, голосування депутатів відбулося саме тоді, коли Польща готувалася передати Україні чергову велику партію військової допомоги.

    Після виникнення дипломатичного конфлікту процес нібито поставили на паузу.

    Що відомо про можливе призупинення польської допомоги

    За словами співрозмовника ТСН, рішення Львівської облради безпосередньо вплинуло на підготовку військового пакета.

    Джерело стверджує, що постачання тимчасово призупинили, а українські дипломати намагаються врегулювати конфлікт.

    Однак офіційної заяви польського Міністерства оборони щодо припинення передачі озброєння наразі немає.

    Також не повідомляється, які саме види військової техніки або боєприпасів могли входити до згаданого пакета.

    Невідомими залишаються його вартість, обсяги, заплановані строки відправлення та можливий термін затримки.

    Тому інформацію про призупинення допомоги поки не можна вважати остаточно підтвердженим рішенням польського уряду.

    Яке рішення ухвалила Львівська обласна рада

    20 жовтня депутати Львівської обласної ради проголосували за проголошення 2027 року роком Романа Шухевича, Української повстанської армії та Олега Ольжича.

    Ініціатива передбачала проведення тематичних заходів, присвячених українському національно-визвольному руху та його діячам.

    Автором пропозиції був депутат Святослав Шеремета, який очолює комісію обласної ради з питань культури.

    Рішення мало регіональний характер і стосувалося Львівської області.

    Однак його зміст викликав негативну реакцію польських політиків через історичні суперечності щодо діяльності УПА та постаті Романа Шухевича.

    У Польщі питання відповідальності УПА за масові вбивства польського цивільного населення на Волині та в Галичині залишається особливо чутливим.

    Водночас в Україні УПА також розглядають у контексті боротьби за незалежність держави.

    Різні історичні оцінки не скасовують необхідності дослідження та визнання злочинів проти цивільного населення.

    Дональд Туск різко відреагував на рішення

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що рішення Львівської облради ускладнює роботу політикам, які підтримують Україну.

    Він повідомив, що раніше попереджав президента Володимира Зеленського про можливі негативні наслідки подібних ініціатив для двосторонніх відносин.

    За оцінкою польського прем’єра, такі суперечки можуть використовувати противники України.

    Позицію Туска 21 жовтня висвітлило польське видання Gazeta Wyborcza.

    Своє невдоволення також висловив віцепрем’єр-міністр та міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.

    Він заявив, що вшанування УПА та її командування в такому форматі завдає шкоди українсько-польському партнерству.

    Однак у перевірених публічних заявах посадовців не міститься підтвердження рішення про припинення військової допомоги.

    Польща запровадила обмеження щодо українського депутата

    Дипломатична суперечка вже спричинила конкретні політичні дії.

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський повідомив про підписання розпорядження щодо внесення Святослава Шеремети до списку осіб, небажаних для в’їзду до Польщі.

    Таке рішення польська сторона пов’язала з ініціативою щодо проголошення 2027 року роком УПА.

    Крім того, представники деяких польських міст запропонували переглянути партнерські відносини зі Львовом.

    Зокрема, посадовці Кракова та Перемишля виступили за обговорення можливого призупинення міжміської співпраці.

    Таким чином, наслідки суперечки вже вийшли за межі заяв на рівні центральних урядів.

    МЗС України дистанціювалося від рішення обласної ради

    21 жовтня Міністерство закордонних справ України офіційно прокоментувало ситуацію.

    У відомстві зазначили, що рішення Львівської облради було ухвалене без консультацій із дипломатами та центральними органами державної влади.

    МЗС назвало ініціативу контрпродуктивною для розвитку українсько-польських відносин.

    Дипломати наголосили, що двом країнам вдалося досягти суттєвого прогресу у стратегічному партнерстві, зокрема в оборонній співпраці та вирішенні історичних питань.

    Українське зовнішньополітичне відомство також підкреслило: рішення місцевих рад не повинні створювати загроз національним інтересам України.

    Водночас у МЗС закликали польську сторону утримуватися від різких кроків, які можуть ускладнити нормалізацію відносин.

    У Польщі заявили про можливий перегляд рішення

    На тлі дипломатичної суперечки заступник міністра закордонних справ Польщі Марцін Босацький повідомив, що отримав запевнення від представників оточення Володимира Зеленського щодо подальшої долі рішення Львівської облради.

    За його словами, українська сторона дала зрозуміти, що ухвала не повинна набути практичної реалізації.

    Про це 21 жовтня повідомило польське видання Euronews.

    Водночас такі запевнення не дорівнюють формальному скасуванню рішення Львівською обласною радою.

    Для юридичної зміни або скасування документа необхідні відповідні процедури на рівні органу, який його ухвалив.

    Тому остаточний статус рішення потребує додаткового уточнення.

    Чому суперечка важлива для військової співпраці

    Польща залишається одним із ключових партнерів України в оборонній сфері.

    Від початку повномасштабного російського вторгнення Варшава надавала українській армії озброєння, боєприпаси та військову техніку.

    Крім того, польська територія має важливе значення для логістики міжнародної військової допомоги.

    Через Польщу проходять маршрути постачання обладнання та вантажів від інших держав-партнерів.

    Саме тому можливі обмеження військової співпраці викликають особливе занепокоєння.

    Водночас необхідно розмежовувати кілька різних процесів: передачу Польщею власного озброєння, транзит міжнародної допомоги через польську територію та загальну оборонну співпрацю.

    Навіть якщо відправлення окремого пакета справді затримали, це не означатиме автоматичного припинення всієї військової підтримки чи транзиту озброєння через Польщу.

    Публічних підтверджень таких масштабних обмежень немає.

    Що буде далі

    За інформацією джерела ТСН, українська та польська сторони вже працюють над розв’язанням суперечки дипломатичними каналами.

    Водночас офіційні представники обох країн продовжують наголошувати на важливості стратегічного партнерства.

    Подальший розвиток ситуації залежатиме від позиції Львівської облради, результатів дипломатичних консультацій і рішень польського уряду.

    Станом на 21 жовтня підтверджено дипломатичний конфлікт через проголошення 2027 року роком УПА та різку реакцію польських посадовців. Однак призупинення військового пакета залишається твердженням анонімного джерела, яке не отримало офіційного підтвердження.

    Саме це розмежування є принциповим для оцінки реальних наслідків суперечки для обороноздатності України.

  • Рада офіційно визнала злочинами радянські репресії на Закарпатті у 1944–1946 роках

    Рада офіційно визнала злочинами радянські репресії на Закарпатті у 1944–1946 роках

    Верховна Рада 3 вересня ухвалила заяву про офіційне визнання та засудження злочинів, скоєних радянською військовою адміністрацією на Закарпатті у 1944–1946 роках. Йдеться про масові репресії, позасудові страти, депортації цивільного населення та переслідування людей за національною, релігійною і соціальною ознаками.

    За проєкт постанови №16005 у цілому проголосував 261 народний депутат, голосів проти та тих, хто утримався, не було. Ще 49 депутатів не голосували. Перед цим 260 парламентарів підтримали включення документа до порядку денного.

    У заяві Верховна Рада окремо наголошує на діях органів НКВС і СМЕРШ. Репресії, позасудові страти та депортації цивільного населення Закарпаття у цей період парламент визнав злочинами комуністичного тоталітарного режиму.

    Окремим блоком документ стосується переслідування угорського та німецького населення краю. Зокрема, йдеться про примусове вивезення людей на роботи, відоме під назвою «малєнькій робот». Це словосполучення походить від угорського сприйняття російського вислову «маленькая работа»: людей нерідко забирали нібито на нетривалі роботи, однак фактично вони потрапляли до радянської системи примусової праці та таборів.

    У післявоєнний період першими цілями радянських каральних органів на Закарпатті стали, зокрема, мешканці угорського та німецького походження. Згодом репресії торкнулися значно ширшого кола людей — представників релігійних громад, тих, хто виступав проти радянізації та колективізації, українського національного середовища, а також людей, яких радянська влада вважала політично нелояльними. Історики, які працюють з архівами колишніх радянських спецслужб, говорять про десятки тисяч постраждалих у післявоєнні роки.

    Окремо Український інститут національної пам’яті зазначає, що угорці Закарпаття після завершення Другої світової фактично зазнали колективного покарання за союз Угорщини з нацистською Німеччиною. Репресивні заходи щодо них не завершилися 1946 роком і в окремих формах тривали до 1950-х років. Формальним приводом радянська влада могла називати не національність людини, а її громадянство або зв’язок із державою, яку СРСР вважав ворожою.

    Історичний контекст цих подій пов’язаний із переходом Закарпаття під контроль Радянського Союзу наприкінці Другої світової війни. Радянські війська вийшли до Закарпаття восени 1944 року. За даними Українського інституту національної пам’яті, остаточно німецькі та союзні їм війська залишили територію сучасної Закарпатської області лише 25–26 листопада 1944-го. Улітку 1945 року Чехословаччина за міждержавним договором передала Закарпаття Радянському Союзу, після чого край увійшов до складу Української РСР.

    Однак ще до формального оформлення зміни державної належності на території краю вже діяла радянська військова адміністрація та силові органи. Саме період 1944–1946 років став предметом нинішньої заяви Верховної Ради.

    Проєкт постанови №16005 був зареєстрований у парламенті 1 вересня 2026 року. Уже наступного дня Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики розглянув документ і підтримав його. Комітет називав постанову частиною роботи з відновлення історичної правди та надання оцінки злочинам минулого.

    До порядку денного Верховної Ради документ внесли для включення та ухвалення рішення. Доповідачем був голова парламенту Руслан Стефанчук, співдоповідачем — голова гуманітарного комітету Микита Потураєв.

    Ухвалена заява передбачає не лише політичне та історичне засудження репресій. Йдеться також про збереження пам’яті про їхніх жертв, подальші історичні дослідження, освітні заходи, встановлення пам’ятних знаків та відкриття архівних матеріалів.

    Доступ до архівів у цьому випадку має особливе значення. Значна частина інформації про репресії десятиліттями містилася в документах радянських спецслужб. Після відкриття в Україні архівів КДБ дослідники отримали можливість працювати з тисячами справ репресованих мешканців регіону. Наприклад, дослідники історії чехословаків у радянських таборах повідомляли про понад 1700 справ із архіву СБУ в Ужгороді, понад 400 документальних справ із Державного архіву Закарпатської області та тисячі матеріалів з інших українських архівів.

    Ці документи показують, що після встановлення радянського контролю репресивна політика не обмежувалася однією етнічною групою. Під переслідування потрапляли угорці, німці, чехи, словаки, українці та представники інших спільнот, а причинами могли стати походження, попереднє громадянство, політична позиція, релігійна діяльність або просто підозра в нелояльності до нового режиму.

    Частину затриманих мешканців Закарпаття відправляли далеко за межі України. Архівні дослідження засвідчують випадки направлення людей до таборів у Норильську, Магадані та інших регіонах СРСР. Для багатьох родин наслідками репресій стали роки примусової праці, втрата майна, роз’єднання сімей та смерть родичів у таборах.

    Важливим є й формулювання самої парламентської заяви. Верховна Рада не просто констатує факт репресій, а офіційно визначає їх як злочини комуністичного тоталітарного режиму. Це означає, що держава включає події на Закарпатті 1944–1946 років до ширшої політики засудження радянських репресій та відновлення пам’яті про їхніх жертв.

    При цьому ухвалена постанова є насамперед політико-правовою та меморіальною оцінкою історичних подій. В оприлюдненій інформації немає даних про автоматичне запровадження нових індивідуальних компенсацій або окремого механізму виплат нащадкам репресованих. Тому такі наслідки не варто приписувати постанові без ухвалення додаткових нормативних рішень.

    Рішення Верховної Ради також має міжнародний вимір, адже значна частина жертв була пов’язана з угорською, німецькою та чехословацькою спільнотами Закарпаття. Історія регіону у XX столітті кілька разів змінювалася разом із державними кордонами, тому документи про репресії зберігаються не лише в Україні, а й у Чехії, Словаччині, Угорщині та інших країнах.

    Водночас нинішнє рішення парламенту стосується саме відповідальності радянської військової адміністрації та комуністичного тоталітарного режиму. Воно не змінює історичної оцінки злочинів нацистської Німеччини та її союзників, які передували встановленню радянського контролю над Закарпаттям. Зокрема, під час Голокосту у 1944 році єврейське населення Закарпаття масово депортували до Аушвіца, де більшість вивезених була вбита.

    Таким чином, постановою №16005 Україна на державному рівні зафіксувала окрему сторінку післявоєнної історії Закарпаття: масові репресії, депортації та позасудове насильство радянської адміністрації у 1944–1946 роках відтепер офіційно засуджені Верховною Радою як злочини комуністичного тоталітарного режиму.

    Після десятиліть, протягом яких значна частина цієї історії залишалася замовчуваною або подавалася виключно через радянську версію подій, парламентське рішення має закріпити іншу державну політику — з відкриттям архівів, дослідженням конкретних історій жертв і збереженням пам’яті про людей, які постраждали від репресивної системи.

  • На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині 30 серпня відбулася церемонія перепоховання останків 55 польських жертв подій 1943 року, знайдених під час цьогорічних українсько-польських пошукових та ексгумаційних робіт у колишніх селах Острівки та Воля Островецька. Серед знайдених — 26 дітей. Церемонію провели у 83-тю річницю нападу на ці населені пункти, а останки поховали на кладовищі в Острівках поруч із жертвами, ексгумованими під час попередніх пошукових робіт у 1992, 2011 та 2015 роках.

    За даними польського Інституту національної пам’яті, під час робіт у 2026 році останки були знайдені у трьох місцях. Найбільше поховання виявили на території колишнього господарства Александра Стражица у Волі Островецькій. Там знаходилися останки 48 людей, зокрема 24 дітей. Ще шістьох людей знайшли у братській могилі біля колишньої школи в Острівках, а останки однієї жінки виявили в окремій могилі у лісі.

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    Основний етап ексгумацій тривав із 13 липня до 7 серпня 2026 року. До робіт були залучені представники польського Інституту національної пам’яті, українського підприємства «Волинські старожитності», судово-медичні експерти та представники польського Міністерства культури. Місця поховань попередньо визначили під час пошукової експедиції у квітні. Після вилучення останків експерти провели антропологічні та судово-медичні дослідження. Польський Інститут національної пам’яті повідомив про численні пошкодження на останках, які, за оцінкою його експертів, відповідають описам убивств цивільного населення Острівків і Волі Островецької. Також були відібрані зразки кісткової тканини для ДНК-досліджень, щоб спробувати встановити особи загиблих.

    Нинішня знахідка не завершує пошукові роботи. За списками, складеними польськими істориками, на території Острівків і Волі Островецької можуть залишатися останки приблизно 300 людей, яких досі не вдалося знайти. Пошукові роботи тут проводять не вперше. Перші великі ексгумації відбулися ще у 1992 році, а згодом до цих місць поверталися у 2011 та 2015 роках. Саме поруч із могилами знайдених тоді жертв і поховали останки, підняті із землі цього літа.

    Церемонія розпочалася опівдні за українським часом із меси за загиблими, а приблизно о 13:00 відбулося саме поховання. У заході взяли участь представники польської влади та Інституту національної пам’яті, родини жертв і представники місцевої громади.

    До Другої світової війни Острівки та Воля Островецька були переважно польськими селами поблизу сучасного Любомля. За польськими історичними джерелами, 30 серпня 1943 року ці населені пункти зазнали нападу, внаслідок якого було вбито значну частину їхніх мешканців, а самі села знищено. Польський Інститут національної пам’яті оцінює кількість загиблих у двох селах приблизно у 1050 людей, серед яких могло бути близько 400 дітей.

    Ці події є частиною ширшої польсько-української історичної трагедії 1943–1944 років на Волині та в Галичині. У Польщі їх офіційно кваліфікують як геноцид польського населення, відповідальність за який покладають на ОУН та УПА. В українському історичному й політичному дискурсі існують інші оцінки масштабів, причин, відповідальності та характеру подій. Українські історики також наголошують на вбивствах українського цивільного населення під час польсько-українського конфлікту. Саме тому в нейтральному новинному матеріалі коректніше використовувати поняття Волинської трагедії, окремо зазначаючи польську та українську інтерпретації, а не подавати одну з них як беззаперечно встановлену оцінку всього історичного протистояння.

    Пошук та гідне поховання жертв історичного конфлікту протягом багатьох років залишаються одним із найчутливіших питань у відносинах України та Польщі. У Варшаві неодноразово закликали Україну дозволити ширші пошукові й ексгумаційні роботи. Для польської сторони це питання стосується насамперед можливості родин знайти останки своїх близьких, встановити їхні особи та належно поховати. Українська сторона, своєю чергою, наголошує на необхідності взаємності — зокрема щодо відновлення українських місць пам’яті в Польщі та пошуку українців, загиблих під час польсько-українського протистояння.

    Саме тому нинішні роботи в Острівках та Волі Островецькій мають значення, яке виходить далеко за межі археології. Вони є частиною складного процесу пошуку моделі, за якої дві країни зможуть працювати з історичною пам’яттю без перетворення минулого на постійний політичний конфлікт.

    Польський Інститут національної пам’яті після завершення липнево-серпневих робіт повідомляв, що отримані результати підтверджують необхідність подальших досліджень. Крім останків 55 людей, експедиція зібрала матеріали для генетичної ідентифікації. Якщо вдасться знайти живих родичів загиблих і отримати відповідні зразки ДНК, частині жертв теоретично можна буде повернути імена через понад вісім десятиліть після смерті. Водночас польська сторона зазначає, що на території цих двох колишніх сіл пошукова робота ще далеко не завершена, адже, за її оцінками, знайти необхідно останки ще сотень людей.

    Перепоховання 30 серпня відбулося на тлі нового етапу українсько-польської дискусії про минуле. Для обох держав це особливо складне питання на тлі війни Росії проти України. Польща залишається одним із ключових партнерів України у сфері оборони, логістики та підтримки українців, однак історичні суперечки періодично створюють напруження між Києвом і Варшавою. Саме тому пошукові та ексгумаційні роботи розглядають як один із найбільш практичних шляхів до поступового зменшення конфлікту пам’яті — через пошук загиблих, встановлення їхніх імен і гідне поховання. 30 серпня на Волині такий крок зробили для ще 55 людей, серед яких було 26 дітей.

  • «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    Україна та Польща повинні нарешті врегулювати найболючіші питання спільного минулого, зокрема провести необхідні ексгумації та гідно перепоховати загиблих, після чого зосередитися на майбутньому двосторонніх відносин. Таку позицію висловив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Бєлецький, який запропонував Києву та Варшаві фактично перейти до принципу «пробачаємо, але пам’ятаємо».

    Своє бачення Бєлецький виклав в інтерв’ю «Укрінформу», оприлюдненому 30 серпня. На його думку, історичні суперечності неможливо просто відкласти або зробити вигляд, що вони більше не впливають на політику двох держав. Навпаки, невирішені питання минулого продовжуватимуть повертатися в українсько-польський порядок денний, доки обидві сторони не знайдуть практичного способу їх опрацювати.

    Бєлецький сформулював свою позицію досить прямо: незалежно від того, як Україна та Польща бачать своє майбутнє, «справи минулого» все одно тиснутимуть на відносини. Тому, на його думку, єдиним реалістичним виходом є поступове «очищення» цього минулого.

    Насамперед він говорить про ексгумації жертв трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни. За словами колишнього прем’єра, якщо для польського суспільства принципово важливо провести пошукові роботи, ідентифікувати останки та забезпечити загиблим гідне поховання, Україна повинна створити для цього можливість навіть в умовах війни.

    Водночас Бєлецький не закликає Київ і Варшаву виробити абсолютно однакову версію історії. Навпаки, він визнає, що повна згода щодо оцінки минулого навряд чи можлива. Його формула полягає в іншому: після вирішення практичних гуманітарних питань — пошуку останків, ексгумацій та поховань — відносини мають розвиватися за принципом «пробачати, але пам’ятати».

    І саме ця теза є, ймовірно, найважливішою частиною його заяви. Експрем’єр фактично пропонує відокремити історичну пам’ять від щоденного політичного протистояння: сторони можуть зберігати власні оцінки минулого, але ці розбіжності не повинні блокувати співпрацю в питаннях безпеки, економіки, логістики та європейської інтеграції України.

    Такий заклик звучить у момент, коли тема історичної пам’яті знову стала одним із найчутливіших елементів українсько-польських відносин.

    Однак ситуація вже не перебуває в глухому куті. Навпаки, останні місяці принесли конкретні зрушення у питанні пошуково-ексгумаційних робіт.

    25 серпня у Львові на території старого Голосківського кладовища розпочалася нова українсько-польська операція з пошуку та ексгумації останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року під час оборони Львова. Роботи триватимуть до 2 жовтня.

    Польський Інститут національної пам’яті повідомляє, що дослідження проводяться спільно з українськими партнерами. До них залучені представники польського ІПН, фахівці Вроцлавського медичного університету, представники Міністерства культури та національної спадщини Польщі й Генерального консульства Польщі у Львові. Українську сторону представляють фахівці, які займаються пошуком військових поховань.

    Ідеться не про символічні роботи. За попередніми даними пошуковців, на Голосківському кладовищі можуть перебувати приблизно 110–120 окремих поховань польських військових. Ці могили або їхні ознаки виявили під час попередніх досліджень у 2010 та 2019 роках.

    Нинішній етап передбачає археологічне відкриття та документування могил, ексгумацію останків, антропологічні дослідження, а також відбір матеріалів для можливої генетичної ідентифікації. Фахівці також документуватимуть предмети, знайдені поряд із останками, які можуть допомогти встановити особи загиблих.

    Важливо й те, що ці роботи проводяться не як одностороння польська ініціатива, а відповідно до домовленостей Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.

    Посол України у Польщі Василь Боднар заявив 25 серпня, що процес ексгумацій уже не зупиниться і надалі будуть видаватися нові дозволи на проведення таких робіт. Це є важливим сигналом для Варшави, оскільки саме обмеження навколо пошукових та ексгумаційних робіт протягом багатьох років залишалися одним із ключових подразників у двосторонніх відносинах.

    Однак паралельно тон польської політичної риторики щодо України останнім часом став жорсткішим.

    Президент Польщі Кароль Навроцький у листі Володимиру Зеленському з нагоди 35-ї річниці відновлення незалежності України побажав країні перемоги у війні проти Росії, але водночас окремо вказав на проблемні питання у двосторонніх відносинах.

    Керівник Бюро міжнародної політики польського президента Марцін Пшидач пояснював, що Навроцький наголосив на необхідності поступово усувати точки напруження між Варшавою та Києвом. Одним із фундаментальних принципів добросусідських відносин польська президентська адміністрація називає «історичну правду».

    Ще різкіша дискусія розгорнулася навколо українського Національного пантеону.

    Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький заявив, що можливе включення до нього Степана Бандери та Романа Шухевича може створити для України серйозні проблеми не лише у відносинах із Польщею, а й у процесі європейської інтеграції.

    Босацький визнав право кожної держави самостійно визначати власних національних героїв, однак водночас заявив, що присутність таких постатей у державному пантеоні, на думку Варшави, негативно позначилася б на ставленні до України в Європі.

    Саме на цьому фоні слова Бєлецького звучать дещо інакше. Він не заперечує важливості історичних питань для Польщі, але фактично застерігає від перетворення їх на постійний бар’єр для стратегічної співпраці.

    Колишній прем’єр називає себе прагматиком і переконаний, що незалежно від рішень окремих політиків інтенсивні українсько-польські контакти продовжуватимуться, оскільки вони об’єктивно потрібні обом державам.

    Одним із головних аргументів Бєлецького є економіка.

    За його словами, на деяких великих польських підприємствах українці вже становлять 20–30% персоналу. Якби вони масово залишили Польщу, це відчутно вдарило б по роботі цих компаній. Тобто взаємозалежність двох держав уже давно вийшла далеко за межі дипломатичних декларацій або військово-політичної співпраці.

    Мільйони особистих, трудових та економічних контактів між українцями й поляками створили фундамент відносин, який політичні конфлікти можуть ускладнювати, але не здатні легко зруйнувати.

    Бєлецький також звернув увагу на антиукраїнські інциденти в Польщі та назвав їх «ганебними». Він висловив сподівання, що здоровий глузд у польському суспільстві переважатиме і подібні випадки припиняться.

    Ще один фактор, який практично неможливо ігнорувати, — географія. Польща залишається для України головним сухопутним маршрутом до значної частини Європи. Через польську територію проходять важливі логістичні, торговельні та транспортні потоки, а після початку повномасштабного російського вторгнення роль цього коридору лише зросла.

    Саме тому українсько-польські відносини мають парадоксальний характер: історичні суперечки можуть регулярно спричиняти гучні політичні конфлікти, але водночас фундаментальна стратегічна взаємозалежність двох країн залишається надзвичайно сильною.

    І поточний процес ексгумацій показує, що навіть найскладніші питання можуть переходити з площини політичних ультиматумів у площину практичної роботи.

    Роботи у Львові триватимуть до 2 жовтня. Польські фахівці розраховують знайти понад сотню загиблих військовослужбовців, дослідити останки та за можливості встановити їхні особи. Український посол у Варшаві водночас обіцяє нові дозволи на аналогічні дослідження.

    Саме такий механізм, по суті, й пропонує Бєлецький: не вимагати від двох суспільств забути власну історію або погодитися на єдине її трактування, а вирішити питання, які можна вирішити практично, забезпечити загиблим право на гідне поховання і не дозволити минулому постійно диктувати майбутнє.

    У цьому сенсі його формула «пробачаємо, але пам’ятаємо» може стати не стільки історичною оцінкою, скільки політичною моделлю для Києва й Варшави: пам’ятати про трагедії, продовжувати пошук та ідентифікацію жертв, але паралельно будувати відносини, від яких сьогодні безпосередньо залежать безпека, економіка та європейське майбутнє обох держав.

  • Ексгумації жертв Волинської трагедії: де в Україні проведуть нові пошуки та дослідження останків

    Ексгумації жертв Волинської трагедії: де в Україні проведуть нові пошуки та дослідження останків

    На Рівненщині та Львівщині проведуть ексгумацію тіл померлих, виявлених під час пошукових робіт, пов’язаних із похованнями жертв Волинської трагедії 1943 року. Крім того, вилучення людських останків із місць їхнього захоронення погодили на території Київської, Тернопільської та Волинської областей.

    Відповідне рішення ухвалила Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій. Про це повідомив Український інститут національної пам’яті.

    Однією з ключових локацій, де заплановані роботи, стане територія колишнього села Гута Пеняцька на Львівщині. Ексгумацію проведуть у межах домовленостей між Україною та Польщею. Раніше під час пошукових робіт там виявили останки людей у 25 місцях.

    У Українському інституті національної пам’яті наголошували, що сам факт виявлення останків не дає змоги однозначно встановити кількість загиблих та обставини їхньої смерті. Для цього необхідні додаткові археологічні, антропологічні та інші дослідження.

    Водночас польська сторона заявляла, що знайдені останки можуть бути матеріальним свідченням злочинів проти польського населення, які, за польською версією, були вчинені українцями. Остаточні висновки щодо обставин загибелі людей мають робитися на підставі результатів фахових досліджень.

    Окремо комісія погодила ексгумацію одного тіла, яке раніше виявили в селі Угли на Рівненщині. Пошукова експедиція працювала там із метою виявлення можливих масових поховань мешканців населеного пункту, які загинули у 1943 році.

    Роботи також проведуть на території Меморіалу радянських воїнів у селищі Млинів Дубенського району Рівненської області. Окремі ексгумаційні дослідження заплановані у похованнях жертв Другої світової війни в Бородянці Бучанського району Київської області.

    У Кременці Тернопільської області досліджуватимуть останки радянських військовослужбовців, загиблих під час Другої світової війни та у повоєнний період. Аналогічні роботи проведуть у місті Володимир Волинської області, де йдеться про останки радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду.

    Окремим рішенням комісія дозволила відбирати зразки ДНК із поховань 1992–2015 років на кладовищі колишнього села Острівки на Рівненщині. Такий генетичний матеріал може бути використаний для ідентифікації похованих людей та встановлення їхньої спорідненості.

    Раніше в районі Острівків під час пошукових робіт виявили останки шістьох людей. Людські останки також знаходили на території колишнього села Воля Островецька.

    Пошукові роботи, пов’язані з жертвами Волинської трагедії, проводяться в Україні у межах українсько-польського діалогу щодо історичної пам’яті. Одним із найбільш складних питань у цих відносинах залишається встановлення місць поховань та проведення ексгумацій загиблих унаслідок подій Другої світової війни та українсько-польського конфлікту на Волині.

    Раніше під час спільних українсько-польських пошукових робіт у Волинській області фахівці виявили останки чотирьох людей, серед яких були два черепи. При цьому ознак масового поховання на цій ділянці дослідники не виявили.

    Проведення ексгумацій має дозволити фахівцям встановити точнішу кількість похованих, їхню стать і вік, можливі причини смерті, а також, за можливості, провести генетичну ідентифікацію. Результати таких досліджень можуть мати значення не лише для історичної науки, а й для подальшого українсько-польського діалогу щодо вшанування пам’яті загиблих.

    Таким чином, нове рішення Державної міжвідомчої комісії охоплює одразу кілька регіонів України та передбачає як ексгумацію виявлених останків, так і проведення додаткових пошукових та генетичних досліджень. Остаточні висновки щодо обставин загибелі людей мають бути зроблені після завершення роботи фахівців.

  • «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    Посол України в Польщі Василь Боднар заявив, що Києву насамперед необхідно самому визначити своє ставлення до Степана Бандери, Української повстанської армії та інших діячів національно-визвольного руху, а вже після цього вести складні історичні дискусії з Польщею. Водночас дипломат наголосив, що Варшава не має права диктувати Україні, кого вважати своїми героями, а оцінка подій минулого повинна ґрунтуватися на роботі істориків і взаємному вшануванні жертв.

    Про це Боднар сказав в інтерв’ю «Європейській правді» на тлі одного з найгостріших за останні роки загострень у польсько-українських відносинах через історичну пам’ять.

    На запитання, чи може постать Бандери стати перешкодою для вступу України до Європейського Союзу, посол відповів, що не сумнівається у самому членстві України в ЄС. Але, за його словами, Київ має визначити власні пріоритети.

    «Україна буде в ЄС. А з Бандерою? Але ми маємо, насамперед для себе, визначити, чи ми йдемо з Бандерою, чи ми йдемо з українським народом і з тим, що ми хочемо досягти в цьому ЄС».

    Боднар водночас не закликав відмовлятися від Бандери чи інших діячів визвольного руху. Навпаки, він підкреслив, що Бандера є одним із лідерів боротьби за українську державність і потребує відповідного місця в історії. Однак дипломат вважає помилковою спробу зводити всю українську історичну пам’ять до однієї постаті.

    «Бандера — один із, але не єдиний»

    Посол поставив питання, чи справді Степан Бандера має бути «найголовнішим героєм України».

    За його словами, Бандера є одним із діячів національно-визвольного руху, про роль якого потрібно говорити, але так само необхідно визнавати складні та суперечливі сторінки діяльності цього руху.

    Боднар прямо заявив, що серед учасників УПА були особи, причетні до злочинів проти польського цивільного населення. Водночас він нагадав, що злочини проти українців здійснювали і польські формування.

    Таким чином дипломат виступив проти односторонньої моделі історичної пам’яті, в якій одна сторона виступає виключно жертвою, а інша — виключно злочинцем.

    Це особливо важливо у контексті Волинської трагедії 1943–1944 років, яка залишається одним із найболючіших питань у відносинах Києва та Варшави. У Польщі дії УПА проти польського населення кваліфікують як геноцид, тоді як в Україні історики наголошують також на ширшому контексті польсько-українського протистояння та взаємних злочинах.

    Посол закликає до ексгумацій і роботи істориків

    За словами Боднара, реальний шлях до подолання історичного конфлікту — не політичні ультиматуми, а конкретна робота.

    Насамперед ідеться про пошук та ексгумацію поховань, ідентифікацію жертв і можливість їх належного перепоховання по обидва боки кордону.

    У липні сам Боднар брав участь у заходах до Дня пам’яті жертв Волинської трагедії у Варшаві та поклав вінок до меморіалу від імені України.

    Український дипломат переконаний, що саме встановлення конкретних фактів — хто загинув, де похований, хто був відповідальний за конкретні злочини — може поступово вивести дискусію з політичної площини.

    При цьому він наголосив: Польща не повинна отримувати право визначати український пантеон національних героїв.

    Суперечка різко загострилася через рішення Зеленського

    Нинішня дискусія спалахнула з новою силою наприкінці травня 2026 року.

    Президент Володимир Зеленський присвоїв одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «Героїв Української повстанської армії».

    Рішення викликало різко негативну реакцію у Польщі. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш публічно закликав українську владу переглянути його, заявивши, що державне вшанування УПА є неприйнятним для багатьох поляків.

    На початку червня Косіняк-Камиш зустрівся у Варшаві з керівником Офісу президента України Кирилом Будановим. Однією з ключових тем переговорів стало саме присвоєння підрозділу імені Героїв УПА.

    Польська сторона наполягала, що питання історичної пам’яті не можна відокремлювати від стратегічного партнерства двох країн.

    Навроцький пішов ще далі

    Найгострішим епізодом став конфлікт навколо найвищої польської державної нагороди — ордена Білого Орла.

    Наприкінці травня президент Польщі Кароль Навроцький запропонував позбавити Зеленського цієї нагороди саме через рішення щодо УПА.

    19 червня Навроцький оголосив, що ухвалив відповідне рішення. Він заявив, що вшанування УПА перейшло для Польщі «поріг болю» і суперечить тому значенню, яке має орден Білого Орла.

    Після цього Зеленський повідомив, що повернув нагороду польській стороні. За даними Reuters, до демаршу приєдналися й деякі інші українські посадовці та колишні президенти, які вирішили повернути польські нагороди на знак солідарності.

    Сам Зеленський звинуватив Навроцького в тому, що той загострює історичний конфлікт через внутрішньополітичну боротьбу у Польщі.

    Польща вже пов’язує історичну суперечку з вступом України до ЄС

    Історичний конфлікт поступово почав переходити у площину євроінтеграції.

    Косіняк-Камиш заявляв, що Україна може зіткнутися із серйозними проблемами на шляху до ЄС, якщо продовжуватиме державне вшанування діячів ОУН та УПА. Польща як держава-член має можливість впливати на процес вступу, де на ключових етапах необхідна згода всіх членів Союзу.

    Водночас у медійному просторі з’явилося важливе уточнення. Широко розповсюджену фразу «з Бандерою Україна не вступить до ЄС» у польському телеінтерв’ю насправді спочатку вимовив ведучий, ставлячи питання міністру, а не сам Косіняк-Камиш. Міністр, однак, підтвердив сутність своєї позиції: Польща самостійно вирішуватиме, чи підтримувати членство України, і історичне питання може на це впливати.

    Європарламент також втрутився у дискусію

    Суперечка перестала бути виключно двосторонньою.

    Улітку 2026 року Європейський парламент у резолюції щодо українського євроінтеграційного процесу висловив жаль через рішення про найменування військового підрозділу на честь Героїв УПА. У формулюванні рішення цей крок називали непотрібною та неспровокованою ескалацією історичної суперечки. Внесення відповідної поправки підтримувала Європейська народна партія, до політичної сім’ї якої належать і польські партії.

    Це створило для Києва додатковий виклик: питання, яке десятиліттями було переважно темою українсько-польських відносин, почало проникати у ширшу європейську політику.

    При цьому Польща залишається одним із ключових партнерів України

    Історична суперечка відбувається на тлі надзвичайно тісної співпраці України та Польщі у сфері безпеки.

    Від початку повномасштабного вторгнення Польща стала одним із головних логістичних вузлів постачання західної зброї Україні, прийняла мільйони українських біженців і передала Києву значні обсяги військової техніки.

    Саме тому різке погіршення політичних відносин викликає особливе занепокоєння.

    Reuters у липні повідомляв, що історичні суперечки вже накладаються на інші проблеми між країнами, зокрема розбіжності навколо передачі військових технологій та подальшої оборонної співпраці.

    І Київ, і Варшава одночасно зацікавлені у стримуванні Росії, однак внутрішня політика дедалі сильніше впливає на двосторонні відносини.

    Боднар пропонує іншу формулу

    Саме на цьому тлі заява українського посла виглядає спробою знайти середню позицію.

    З одного боку, Боднар не приймає польського права встановлювати, кого українці повинні або не повинні вважати героями.

    З іншого — дипломат фактично визнає, що сама Україна ще не завершила осмислення суперечливих сторінок своєї історії.

    Він закликає не будувати дискусію за принципом «наш герой — ваш злочинець», а перейти до конкретних фактів та відмовитися від політизації.

    Для цього, на його думку, необхідно одночасно вшановувати український визвольний рух, визнавати злочини його окремих представників, говорити про злочини польської сторони та дати історикам можливість максимально точно встановити картину подій.

    Питання значно ширше за одну постать

    Степан Бандера ніколи не командував УПА безпосередньо у період Волинської трагедії — у той час він перебував у німецькому ув’язненні. Водночас він очолював одну з фракцій Організації українських націоналістів і залишається символічною постаттю руху, з яким пов’язана УПА.

    Для значної частини українців Бандера символізує боротьбу проти радянського та інших окупаційних режимів.

    Для значної частини польського суспільства його ім’я асоціюється насамперед із насильством українського націоналістичного підпілля проти поляків.

    Саме різниця між цими двома історичними пам’ятями і лежить в основі конфлікту.

    Тому слова Боднара про необхідність визначитися «чи ми йдемо з Бандерою, чи з українським народом» варто розглядати не як просту пропозицію відмовитися від Бандери, а як заклик не дозволяти одній історичній постаті визначати зовнішню політику всієї держави.

    За логікою дипломата, Україна має сама сформувати зрілу модель пам’яті — без зовнішніх диктатів, але й без замовчування незручних сторінок власного минулого.

    І саме від того, наскільки Київ і Варшава зможуть відокремити історичну дискусію від сучасного стратегічного партнерства, значною мірою залежатиме, чи стане минуле постійною перешкодою у відносинах двох країн, які сьогодні мають спільну безпекову загрозу — Росію.

  • Ющенко отримав нову посаду: експрезидент очолив наглядову раду Музею Голодомору

    Ющенко отримав нову посаду: експрезидент очолив наглядову раду Музею Голодомору

    Третій президент України Віктор Ющенко очолив Наглядову раду Національного музею Голодомору-геноциду. Новий орган працюватиме на постійній основі та має контролювати діяльність музею, сприяти залученню додаткового фінансування, стежити за прозорістю управління і, зокрема, за реалізацією одного з найважливіших культурних проєктів держави — добудовою другої черги музейного комплексу та створенням постійної експозиції.

    Про обрання Ющенка головою ради 6 серпня повідомило Міністерство культури України. Його заступником став колишній посол Канади в Україні у 2014–2019 роках Роман Ващук, а секретаркою обрали Ольгу Сороку — засновницю та голову Мережі нащадків Голодомору.

    Сам склад Наглядової ради Міністерство культури затвердило ще 14 липня. До неї увійшли 11 представників українських громадських організацій, закордонного українства, міжнародного середовища, науки, бізнесу та державних інституцій. Повноваження членів ради розраховані на п’ять років.

    Чим насправді займатиметься Ющенко

    Посада голови Наглядової ради не означає, що Віктор Ющенко стає директором музею або переходить на роботу до його штату.

    Закон прямо визначає Наглядову раду як спеціальний орган, що працює на постійній основі для забезпечення балансу між інтересами держави, суспільства та культурного середовища, а також дотримання принципів незалежності, відкритості й прозорості.

    Члени ради не зараховуються до штату музею.

    Водночас її повноваження досить широкі.

    Рада може надавати керівництву музею рекомендації щодо його розвитку, контролювати дотримання статуту, стежити за фінансово-господарською діяльністю, заслуховувати генерального директора та моніторити матеріально-технічне й фінансове забезпечення установи.

    Особливо важливий пункт стосується великих контрактів: закон передбачає погодження Наглядовою радою рішень генерального директора про укладення договорів, вартість яких перевищує 500 мінімальних заробітних плат.

    Тобто йдеться не про суто символічний дорадчий орган.

    Попереду — добудова другої черги музею

    Одним із головних завдань нової ради стане контроль за подальшим розвитком музейного комплексу.

    Національний музей Голодомору-геноциду у Києві досі не завершений у тому вигляді, який передбачав початковий проєкт.

    Перша черга — меморіальна частина зі «Свічею пам’яті» — була відкрита ще у 2008 році. Друга черга має стати повноцінним великим музейним простором із постійною експозицією, архівними матеріалами, освітніми й дослідницькими зонами.

    Її добудова роками залишалася складним і політично чутливим питанням.

    У 2023 році з’явилася можливість залучити значне міжнародне фінансування.

    Канада готова надати 15 млн канадських доларів

    У 2023 році Україна та Канада домовилися про фінансову підтримку завершення другої черги музею.

    За інформацією Верховної Ради, уряд Канади погодився надати 15 млн канадських доларів, що на момент підготовки законодавчих змін оцінювалося приблизно у 420 млн грн.

    Однак канадська сторона запропонувала посилити систему управління установою.

    Саме однією з передумов міжнародного фінансування стало створення незалежних наглядової та експертної рад.

    Тому у грудні 2023 року Кабмін зареєстрував законопроєкт №10361, який змінював правила роботи музею.

    Верховна Рада змінила закон спеціально для музею

    У лютому 2024 року парламент підтримав законопроєкт у першому читанні.

    18 липня 2024 року Верховна Рада ухвалила його в цілому 248 голосами.

    Згодом документ підписав президент Володимир Зеленський.

    Закон створив окремі статті щодо діяльності Національного музею Голодомору-геноциду та офіційно визначив статус його Наглядової й Експертної рад.

    Парламент прямо пояснював: зміни мають посилити контроль за діяльністю установи та створити юридичні передумови для реалізації домовленостей із Канадою щодо добудови музею.

    Таким чином, структура, яку тепер очолив Ющенко, фактично створювалася протягом кількох років.

    До ради увійшли представники держави, науки, бізнесу та діаспори

    Міністерство культури затвердило перший склад ради в липні 2026 року.

    Окрім Віктора Ющенка та Романа Ващука, до неї увійшли експерт зі стратегічних комунікацій Мирон Василик, колишній голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, історикиня Ганна Капустян, співзасновник SoftServe Тарас Кицмей та заступниця керівника Офісу президента Олена Ковальська.

    Також членами ради стали директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут, журналіст, письменник і військовослужбовець Богдан Логвиненко, юрист Віктор Рудь та Ольга Сорока — очільниця Мережі нащадків Голодомору.

    Закон передбачає, що Наглядова рада має формуватися як із представників українських громадських організацій, так і міжнародних структур та закордонного українства.

    Саме тому присутність колишнього канадського посла Романа Ващука у керівництві органу має додаткове значення на тлі участі Канади у фінансуванні проєкту.

    Поруч працюватиме ще одна — Експертна рада

    Одночасно з Наглядовою радою Мінкульт створив і Експертну.

    До неї увійшли 12 українських та міжнародних науковців і фахівців.

    На відміну від наглядового органу, її головним завданням є не фінансовий чи управлінський контроль, а наукова складова.

    Експертна рада працюватиме над музейною експозицією, дослідженнями, фондами, видавничими й освітніми програмами та співпрацею з українськими й закордонними архівами.

    Серед її членів — історики Валерій Васильєв, Людмила Гриневич, Франк Сисин, Любомир Луцюк та інші дослідники й музейники.

    Фактично нова модель передбачає поділ: одна рада контролює прозорість, стратегічний розвиток і управління, інша — якість наукової та експозиційної роботи.

    Чому саме Ющенко

    Для Віктора Ющенка тема Голодомору є одним із центральних напрямів його політичної та громадської діяльності вже понад два десятиліття.

    Саме під час його президентства питання міжнародного визнання Голодомору геноцидом стало одним із важливих напрямів державної політики пам’яті.

    У 2006 році Верховна Рада ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який офіційно визнав його геноцидом українського народу.

    За президентства Ющенка також реалізували першу чергу меморіального комплексу у Києві — «Свічу пам’яті», яку відкрили до 75-х роковин трагедії у 2008 році.

    Після завершення президентської каденції Ющенко продовжував брати участь у заходах із вшанування жертв Голодомору. Наприклад, у листопаді 2024 року він був серед учасників загальнонаціональної панахиди біля меморіалу у Києві.

    Тому його призначення головою Наглядової ради має не лише управлінський, а й символічний характер.

    Чому створення ради затягнулося

    Закон, який передбачив створення нових органів, набув чинності ще у серпні 2024 року.

    Однак фактичний перший склад Наглядової та Експертної рад Мінкульт затвердив лише в липні 2026-го.

    Це означає, що від законодавчого оформлення моделі до запуску самого органу минуло майже два роки.

    Тепер починається вже практичний етап — визначення правил роботи, контроль за подальшим розвитком музею та реалізація масштабного міжнародного проєкту.

    Наглядова рада працюватиме п’ять років

    Згідно із законом, членів Наглядової ради призначають строком на п’ять років.

    Одна й та сама особа не може входити до неї два строки поспіль. Рішення ради ухвалюються щонайменше двома третинами від її визначеного складу.

    Це означає, що навіть голова не може одноосібно ухвалювати ключові рішення.

    Модель спеціально побудована як колегіальна.

    Її метою є уникнення ситуації, коли стратегічні рішення щодо музею або використання великих сум коштів залежатимуть від однієї посадової особи.

    Що тепер має змінитися

    Запуск ради може стати важливим кроком до розблокування повноцінної роботи над другою чергою музею.

    Саме нова система управління була серед умов, необхідних для міжнародної підтримки проєкту.

    Тепер Наглядова рада має контролювати прозорість роботи установи, сприяти залученню ресурсів і стежити за реалізацією стратегічних рішень, тоді як Експертна рада відповідатиме за наукову якість майбутньої експозиції.

    Для України це питання виходить далеко за межі будівництва ще одного музею.

    Національний музей Голодомору-геноциду має стати головною державною інституцією, яка документує, досліджує та представляє світові історію штучного голоду 1932–1933 років, організованого сталінським режимом.

    Закон прямо визначає серед основних напрямів роботи музею вшанування жертв, наукові дослідження причин та наслідків Голодомору, збереження музейних предметів і поширення знань про геноцид українського народу.

    Тепер саме Віктор Ющенко як голова першої Наглядової ради разом з іншими її членами відповідатиме за контроль над тим, як інституція проходитиме один із найважливіших етапів свого розвитку — добудову комплексу, створення постійної експозиції та перехід до нової моделі управління.

  • “Розбрат вигідний лише Кремлю”: у Польщі відреагували на нові кроки Зеленського

    “Розбрат вигідний лише Кремлю”: у Польщі відреагували на нові кроки Зеленського

    Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш підтримав ініціативи президента України Володимира Зеленського, спрямовані на активізацію українсько-польського діалогу щодо складних історичних питань. За словами польського урядовця, будь-який крок, який допомагає наблизитися до взаєморозуміння між двома країнами, є важливим, а спроби посіяти розбрат між українцями та поляками відповідають виключно інтересам Кремля.

    Про це Косіняк-Камиш написав у соцмережі X.

    Очільник польського Міністерства оборони наголосив, що Варшава позитивно оцінює заяви президента України про готовність активізувати співпрацю з Польщею у питаннях історичної пам’яті. Йдеться, зокрема, про відкриття архівів українських спецслужб, продовження ексгумаційних робіт та поглиблення діалогу між двома державами.

    «Я сподіваюся, що заяви президента України Володимира Зеленського щодо відкриття архівів та ексгумацій, а також сам діалог переросте в конкретні дії. Це напрямок, за який ми виступаємо», — зазначив Владислав Косіняк-Камиш.

    За його словами, польська сторона від самого початку наполягала на необхідності відкритого діалогу та належного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії. Міністр підкреслив, що вирішення складних історичних питань має відбуватися шляхом взаємної поваги та співпраці, а не політичного протистояння.

    Водночас Косіняк-Камиш звернув увагу, що нинішня безпекова ситуація в Європі вимагає від Києва і Варшави максимальної єдності. Він наголосив, що попри історичні суперечки, сьогодні Україна та Польща мають значно серйозніший спільний виклик.

    «Сьогодні Польща та Україна мають спільного ворога — Росію. Саме в цьому полягає загроза нашому порядку. Сіяти розбрат між нашими народами служить інтересам Кремля», — заявив польський міністр.

    Його слова стали черговою реакцією польської влади на заяви президента України щодо покращення двосторонніх відносин. Напередодні Володимир Зеленський повідомив про п’ять рішень, які мають сприяти активізації співпраці між Києвом і Варшавою. Серед них — відкриття архівів Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки щодо подій Волинської трагедії, розширення можливостей для проведення пошукових та ексгумаційних робіт, а також подальший розвиток діалогу на основі взаємної поваги та історичної правди.

    Президент України наголосив, що Київ прагне будувати з Польщею добросусідські, рівноправні та взаємовигідні відносини, засновані на довірі та партнерстві. За його словами, обидві країни мають спільно працювати над вирішенням складних питань минулого, не дозволяючи їм руйнувати стратегічне партнерство.

    Раніше позитивну оцінку українським ініціативам вже дав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. Він заявив, що з надією сприймає рішення українського керівництва щодо активізації діалогу та підтвердив готовність Варшави до серйозних і конструктивних переговорів як з питань, що об’єднують дві країни, так і щодо тем, які залишаються предметом дискусій.

    Активізація українсько-польського діалогу відбувається на тлі спільної підтримки України у протидії російській агресії та прагнення обох держав зберегти стратегічне партнерство, попри наявність складних історичних сторінок, які тривалий час залишаються предметом суспільних і політичних дискусій.

  • Туск відреагував на ініціативи Зеленського

    Туск відреагував на ініціативи Зеленського

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск позитивно оцінив кроки президента України Володимира Зеленського, спрямовані на активізацію українсько-польського діалогу. Глава польського уряду заявив, що Варшава готова до відкритої та конструктивної розмови з Києвом як щодо питань, які об’єднують обидві держави, так і тих, що залишаються предметом історичних і політичних дискусій.

    Про це Дональд Туск повідомив у соціальній мережі X, коментуючи заяву президента України щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин.

    Польський прем’єр зазначив, що із задоволенням сприйняв слова та рішення Володимира Зеленського, які, на його переконання, можуть стати важливим кроком до зміцнення взаєморозуміння між двома країнами.

    «Із задоволенням і надією сприймаю слова та рішення Володимира Зеленського щодо відносин між нашими державами, які мають ґрунтуватися на взаємній повазі та правді», – написав Дональд Туск.

    Він також наголосив, що польська сторона готова до «серйозного і дружнього діалогу», який охоплюватиме не лише питання стратегічного партнерства та безпекової співпраці, а й складні історичні теми, що протягом останніх років неодноразово ставали причиною напруженості між Києвом і Варшавою.

    Реакція польського прем’єра пролунала після заяви президента України Володимира Зеленського про необхідність активізувати співпрацю з Польщею та знайти взаємоприйнятні рішення щодо чутливих історичних питань. За словами глави держави, він доручив уряду реалізувати низку практичних кроків, покликаних зміцнити довіру між двома країнами.

    Зокрема, Україна планує відкрити архіви Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, які стосуються трагічних подій на Волині. Також передбачено збільшення кількості дозволів на проведення пошукових та ексгумаційних робіт і розширення можливостей для їхньої організації та виконання.

    Президент України наголосив, що ці рішення є частиною ширшої політики, спрямованої на розвиток добросусідських, рівноправних і взаємовигідних відносин із європейськими партнерами. За його словами, Київ зацікавлений у чесному діалозі, заснованому на взаємній повазі, відкритості та прагненні спільно вирішувати навіть найскладніші питання історичної пам’яті.

    Заява Зеленського прозвучала після того, як у Польщі була ухвалена постанова до річниці Волинської трагедії. У відповідь українська сторона закликала Варшаву до рівноправного діалогу та взаємної поваги, наголосивши на необхідності уникати односторонніх оцінок історичних подій.

    Останні заяви керівництва обох держав свідчать про прагнення відновити позитивну динаміку українсько-польських відносин. Попри наявність складних історичних тем, Польща залишається одним із ключових союзників України в Європейському Союзі та НАТО, надаючи масштабну військову, гуманітарну та політичну підтримку від початку повномасштабної російської агресії.

    Аналітики зазначають, що готовність Києва та Варшави до відкритого діалогу може сприяти зниженню напруженості навколо історичних суперечок і зміцненню стратегічного партнерства між двома країнами в умовах триваючої війни та спільних викликів для європейської безпеки.

  • Зеленський анонсував відкриття архівів СБУ щодо Волині: що зміниться у співпраці з Польщею

    Зеленський анонсував відкриття архівів СБУ щодо Волині: що зміниться у співпраці з Польщею

    Президент України Володимир Зеленський оголосив про низку рішень, спрямованих на поглиблення українсько-польського історичного діалогу та дослідження подій Волинської трагедії. Серед головних кроків — відкриття архівів Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, збільшення кількості дозволів на проведення пошукових і ексгумаційних робіт, а також посилення діяльності Українського інституту національної пам’яті. Про це глава держави повідомив після наради, присвяченої питанням історичної пам’яті та співпраці з Польщею.

    За словами президента, Україна відкриє всі архівні матеріали СБУ та Служби зовнішньої розвідки, що стосуються трагічних подій ХХ століття на Волині. Очікується, що це дасть можливість історикам і дослідникам отримати ширший доступ до документів та сприятиме встановленню максимально повної картини подій.

    Окремо Зеленський повідомив про намір збільшити кількість дозволів на проведення пошукових і ексгумаційних робіт у співпраці з польською стороною. Такі роботи є одним із ключових питань українсько-польського історичного діалогу й стосуються встановлення місць поховань та гідного вшанування пам’яті загиблих.

    Президент також заявив, що держава працюватиме над розширенням українсько-польського міжсуспільного діалогу. За його словами, взаєморозуміння між двома народами має будуватися на встановленні історичних фактів, відкритості архівів та спільній роботі істориків і науковців.

    Ще одним рішенням стане посилення Українського інституту національної пам’яті. Зеленський повідомив, що влада розгляне можливість збільшення фінансування установи для активізації дослідницької роботи, підтримки архівних проєктів та координації пошукових заходів.

    Тема Волинської трагедії залишається однією з найчутливіших у відносинах між Україною та Польщею. Обидві держави неодноразово заявляли про готовність продовжувати історичний діалог, спираючись на роботу істориків, відкритість архівів та взаємну повагу до пам’яті жертв. Українська сторона раніше вже підтверджувала готовність прискорити пошукові та ексгумаційні роботи на своїй території.

    Оголошені президентом кроки мають на меті створити додаткові умови для об’єктивного вивчення історичних подій, розширити доступ до документальних джерел та зміцнити співпрацю між Києвом і Варшавою у питаннях історичної пам’яті. Одночасно влада розраховує, що відкритість архівів, підтримка дослідницьких програм і продовження ексгумацій сприятимуть конструктивному українсько-польському діалогу та збереженню стратегічного партнерства між двома державами.