Govoritinfo.com

Позначка: чиновники

  • Очільниця департаменту охорони здоров’я Києва прагне залишити Україну до офіційних звинувачень – джерела

    Очільниця департаменту охорони здоров’я Києва прагне залишити Україну до офіційних звинувачень – джерела

    За інформацією наших джерел, керівниця департаменту охорони здоров’я КМДА Валентина Гінзбург, яка подала заяву на звільнення у зв’язку з виходом на пенсію, “може виїхати за кордон через ймовірне вручення підозри”.

    Нагадаємо, Валентина Гінзбург підтвердила, що залишає посаду з 13 жовтня та написала заяву на звільнення “у зв’язку з виходом на пенсію”.

    Водночас, за інформацією джерела, Валентина Гінзбург залишила посаду не за власним бажанням, а слідом за екс-першим заступником голови КМДА Миколою Поворозником, який контролював усі корупційні потоки департаменту охорони здоров’я.

    Нагадаємо, Валентина Гінзбург фігурантка низки антикорупційних розслідувань, а весною цього року Петиція із закликом звільнити керівницю Департаменту охорони здоров’я КМДА Гінзбург набрала необхідні для розгляду 6 000 голосів.

    Серед корупційних кейсів за участі Валентини Гінзбург варто згадати реконструкцію будівель з добудовою додаткового корпусу для розміщення Центру нейрореабілітації учасників АТО Київської міської клінічної лікарні № 11 Дніпровського району м. Києва, загальною вартістю – 236 868 148 грн.; ремонтні роботи в Київському міському клінічному госпіталі ветеранів війни по вул. Федора Максименка, 26 у Оболонському районі на загальну суму більш ніж 30 мільйонів доларів та багато іншого.

    За інформацією джерела, “під Валентину Гінзбург давно копають, там корупція без перебільшення на сотні мільйонів, але до вручення підозри вона має шанс покинути країну.”

    Більше інсайдів в режимі реального часу читайте на нашому Telegram-каналі Ненька інфо | Новини | Україна

  • Львівський митник Олег Будз задекларував мільйони готівки

    Львівський митник Олег Будз задекларував мільйони готівки

    На західному кордоні України сьогодні сходяться дві лінії реальності. З одного боку, офіційні заяви про реформування митниці, цифровізацію процесів, спрощення контролю та боротьбу з корупцією. З іншого — розповіді водіїв мікроавтобусів, місцевих підприємців та активістів, які запевняють, що пройти кордон без «абонемента» неможливо. Про це пише “Антикор”.

    У цих розмовах все частіше звучить прізвище людини, яка не є публічним політиком, не дає інтерв’ю і не прагне бути відомою, але давно обіймає помітну посаду на Львівській митниці. Йдеться про Олега Федоровича Будза, начальника відділу митного оформлення №1 поста «Мостиська». Саме навколо його імені почали сплітатися численні чутки про побори, «чорні каси» й вибірковий контроль.

    Історія набуває ще більш цікавого відтінку, якщо поглянути в документи. Декларації, які щорічно подає Олег Будз, показують картину, далеку від скромного чиновницького побуту. Це великі суми готівки в доларах і євро, автомобілі представницького класу, доходи від бізнесу дружини й навіть згадки про подарунки в мільйонах гривень. Самі по собі ці цифри не доводять порушень закону, але вони впадають в око, коли їх співставляєш з офіційними доходами сім’ї. І в цьому полягає головна інтрига: наскільки прозоро й чесно складалося матеріальне становище сім’ї Будза?

    Фігура Будза довгий час залишалася в тіні, поки в телеграм-каналах і регіональних публікаціях не почали з’являтися матеріали про схеми на кордоні. Автори стверджували, що частина мікроавтобусів проходить контроль швидше і без черги, а водії платять фіксовані суми в обмін на гарантоване «зелене» вікно. Саме в такому контексті прізвище начальника відділу митного оформлення Олега Будза стало символом «митного конвеєра».
    Проте офіційні документи малюють куди більш стриману картину. В Єдиному державному реєстрі декларацій НАЗК чітко зафіксовано, що Олег Будз обіймає посаду в системі Львівської митниці. Його щорічні звіти відображають зарплату, кілька автомобілів, банківські рахунки й грошові активи. Ключовий момент полягає в тому, що, починаючи з 2019 року, разом із деклараціями з’явилися дані про дружину Анну Коваль, чиї доходи від підприємницької діяльності значно перевищують зарплату чоловіка.

    У декларації за 2024 рік, наприклад, вказано сукупний сімейний дохід у понад 3,5 мільйона гривень, з яких 2,38 мільйона становили доходи дружини від бізнесу. Вона ж вказана отримувачем зарплати в приватній компанії «Петро Карбо Хем» у розмірі понад пів мільйона гривень. На тлі цих доходів офіційна зарплата самого Будза в 623 тисячі виглядає куди більш скромно.
    Але більш вражають грошові активи: готівкові 160 тисяч доларів, 90 тисяч євро і майже півтора мільйона гривень, плюс – банківські залишки. У перерахунку на гривню це понад дванадцять мільйонів, що в три з половиною раза перевищує сукупний дохід сім’ї за рік.

    Особливої уваги заслуговує декларація 2021 року, де зафіксований подарунок дружині Анні Коваль у розмірі понад 1,3 мільйона гривень. Від кого був цей подарунок і на яких умовах — питання залишається без відповіді, адже декларація фіксує лише сам факт отримання коштів. Про те, що цей «подарунок» чомусь не помітили правоохоронні органи, покликані такі речі відстежувати, скромно промовчимо. Навіщо пояснювати очевидні речі?
    Якщо в деклараціях Будза основну увагу привертає співвідношення доходів і активів, то у випадку його дружини — це поєднання офіційних заробітків і підприємницьких надходжень. Анна Коваль вказується як співробітниця комерційної компанії і одночасно як підприємиця, чиї доходи за один лише рік перевищують два мільйони гривень. Вона також фігурує власницею або користувачкою автомобілів преміумкласу, Audi Q7 2016 року і BMW X6 2021 року, причому останній вказаний у безоплатному користуванні, що само по собі виглядає незвично й вимагає документального підтвердження. Сам же Олег Будз їздить на старенькому «пасаті», як і належить зразковому чиновнику. Принаймні так написано в декларації. Що теж залишимо без коментарів.

    Крім декларацій, ім’я дружини з’явилося і в судових хроніках. У жовтні 2024 року в реєстрі судових рішень зафіксовано справу про порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження автомобілів. У телеграм-каналах цю справу прямо пов’язують з Анною Коваль, проте публічний доступ до повного тексту рішення обмежений, і тому встановити прямий зв’язок поки неможливо. Тим не менш саме згадка прізвища в судових документах посилює увагу до її ролі в сімейній історії Будза.
    І навряд чи «Особа_1», зазначена в тексті Постанови Галицького райсуду Львова як «потерпіла», яка їздить на BMW X6, є повною однофамілицею Анни Вікторівни Коваль. Тож сумніватися в тому, хто ж їздить на «безоплатному» BMW X6, не доводиться.

    У сукупності це створює образ сім’ї, чиї фінансові можливості значно вищі за середній рівень, навіть за мірками великих підприємців. Наявність великих сум готівкової валюти, дорогих «безоплатних» автомобілів і подарунків викликає закономірні питання: наскільки прозорі джерела цих коштів і чи співвідносяться вони з офіційними доходами? Особливо, якщо подивитися на декларації Олега Будза системно. Й порівняти цифри зростання його статків по роках. У 2015 році Олег Будз прийшов на митницю бідним. А в 2025 році вже став мільйонером. Втім, дивіться самі й робіть висновки самі.
    Скептики скажуть: що незвичайного в тому, що дружина митника веде успішний бізнес, а сім’я заробляє легально? Формально — нічого. У деклараціях все відображено, цифри збігаються, документи заповнені. Але підозри виникають не тільки тому, що йдеться про чиновника з чутливої сфери — української митниці. Вони підживлюються репутацією самої системи, де корупційні схеми десятиліттями вважалися нормою.

    Розповіді перевізників і підприємців про «чорні каси», де щоденно збираються тисячі доларів готівкою, підтверджуються численними публікаціями й розслідуваннями про інші пости та інші прізвища. Будз в цій історії стає символом — фігурою, через яку суспільство намагається пояснити собі, як працюють старі механізми в новій реальності.

    Складність ситуації погіршується мовчанням офіційних структур. Ні сам Будз, ні Львівська митниця, ні прокуратура не давали публічних коментарів з приводу звинувачень. Запити журналістів залишаються без відповіді. При цьому активісти і телеграм-канали продовжують публікувати списки співробітників, яких, на їхню думку, варто перевірити на предмет корупційної складової.

    Ця тиша лише посилює недовіру. Коли в деклараціях фіксуються мільйони готівки, але слідчі органи не поспішають перевіряти джерела походження коштів, суспільство отримує сигнал: система досі закрита, а непідконтрольні схем можуть існувати й далі.

    В історії з Олегом Будзом є все: офіційні документи, які демонструють значні активи сім’ї; декларації, де зазначено мільйони гривень доходів дружини; автомобілі, подарунки й валютні резерви; судове рішення, опосередковано пов’язане з дружиною. Все це — факти, зафіксовані у відкритих реєстрах. Є й інший бік — численні звинувачення в поборах і схемах на кордоні, які поки не знайшли документального підтвердження.

    На стику цих двох реальностей і народжується розслідування. Воно не виносить вироки й не ставить остаточної крапки. Але воно фіксує очевидне: співвідношення доходів та активів сім’ї викликає запитання, що потребують уважної перевірки. Воно показує, що прізвище Будз звучить не випадково, а тому що символізує системну проблему.

    Будз може бути лише частиною великої машини, яка роками налагоджувала неформальні правила. Можливо, його ім’я вкидають опоненти, щоб дискредитувати одну людину. Але якщо система не дасть відповідей, підозри будуть множитися.

    Поки ж в сухому залишку – парадокс: офіційні доходи сім’ї за рік становлять трохи більше як три з половиною мільйона гривень, а задекларовані активи — понад дванадцять мільйонів. Є великі подарунки, дорогі автомобілі, валютні заощадження, і є мовчання з боку тих, хто зобов’язаний перевіряти подібні розходження. І в цьому мовчанні — головний сигнал суспільству: якщо система не зміниться, прізвища можуть бути різними, але результат залишиться тим же.

  • Чиновниця Подільського району отримала у подарунок авто за 300 тис., куплене за 641 тис.

    Чиновниця Подільського району отримала у подарунок авто за 300 тис., куплене за 641 тис.

    Ольга Науменко, співробітниця відділу з питань майна комунальної власності Подільської райадміністрації Києва, нещодавно отримала у подарунок від чоловіка, Андрія Науменка, автомобіль TOYOTA RAV-4 HYBRID 2017 року випуску.

    Оцінка подарованого авто склала 300 тисяч гривень, хоча 2 лютого 2023 року чоловік придбав його за 641,4 тисяч гривень. Така різниця викликає питання щодо достовірності оцінки та можливих маніпуляцій із майном.

    Цей випадок звертає увагу на практику передачі майна між членами родини державних службовців, де вартість об’єктів нерідко занижується. Подібні ситуації потребують пильного контролю та прозорості, аби уникнути конфлікту інтересів.

    За законодавством України, подарунки від близьких родичів повинні декларуватися, а оцінка майна має відображати реальну ринкову вартість. Інакше це може стати підставою для перевірок та штрафів.

    Ймовірно, компетентні органи зацікавляться цим випадком та перевірять, чому різниця у вартості склала понад 340 тисяч гривень. Це може мати наслідки як для оцінки подарунку, так і для декларування майна.

  • НАБУ розкрило план незаконної забудови держземлі біля Верховної Ради

    НАБУ розкрило план незаконної забудови держземлі біля Верховної Ради

    САП скерувала до суду обвинувальний акт стосовно колишнього керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України. Його підозрюють в участі у масштабній земельній схемі, пов’язаній із майном державного підприємства «Державний будівельний комбінат».

    За даними слідства, у 2020 році народний депутат спільно з посадовцями Держбудкомбінату та керівництва Апарату ВРУ організував фіктивний аукціон. Його метою було передати під забудову ділянку державного підприємства вартістю понад 525 млн грн.

    Перемогу в торгах отримала компанія, афілійована з нардепом. У підписаному інвестиційному договорі частку державного підприємства штучно занижено до 300 млн грн, що фактично позбавляло його права на справедливу частку у майбутньому проєкті.

    За планом організаторів, виробничі об’єкти мали бути знесені, а на території — збудовано житловий комплекс.

    У березні 2023 року схему викрили детективи НАБУ та прокурори САП. Колишній керівник Управління справами Апарату ВРУ, один із ключових учасників оборудки, переховується від слідства. Тому провадження щодо нього здійснювали заочно.

    У листопаді 2024 року до суду вже скерували обвинувальні акти стосовно чинного народного депутата та ще одного учасника схеми. Один із них визнав вину та уклав угоду зі слідством.

    Справу екскерівника Апарату ВРУ тепер розгляне суд. У разі доведення вини йому загрожує багаторічне ув’язнення та конфіскація майна.

  • Українські чиновники закликають готувати дітей до війни, але відправляють власних за кордон

    Українські чиновники закликають готувати дітей до війни, але відправляють власних за кордон

    В Україні деякі чиновники, судді та командири Збройних Сил пропагують ідею військово-патріотичного виховання дітей у школах та дитячих садках. Водночас їхні власні діти навчаються за кордоном, що викликає запитання щодо послідовності їхніх заяв.

    Новий сюжет «Бігус.інфо» показує кілька прикладів подвійних стандартів. Заступник голови 4-го центру рекрутингу сил ТрО Ігор Швайка називав дітей, які виїжджають навчатися за кордон, «щурами, що тікають з корабля», але його син і донька перебувають у Бельгії.

    Донька міністра соціальної політики Дениса Улютіна навчається в Естонському університеті природничих наук на ветеринара. На її навчання чиновник витратив 220 тис. грн. Народний депутат Тарас Батенко критикував Міністерство освіти за відтік молоді за кордон, проте його донька навчається у Нідерландському університеті з оплатою майже 690 тис. грн на рік.

    Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич постійно наголошує на необхідності повертати молодь у місто, проте його сім’я живе у Польщі. Мер Львова Андрій Садовий заявляв, що його діти, які навчаються в Британії, підуть в армію після 25 років.

    І ще невеликий перелік чиновників, діти яких знаходяться за кордоном:

    Суддя з Вознесенська Марина Ротар — донька навчається в Австрії.

    Суддя 5-го апеляційного адміністративного суду Олександр Яковлев — син навчається в Нідерландах.

    Суддя з Ужгорода Ірина Логойда — донька навчається в Лондонському університеті. Бакалаврат коштує від 18 000 фунтів на рік.

    Суддя Харківського окружного адміністративного суду Юрій Бадюков — донька навчається в Канаді.

    Суддя Верховного Суду України Семен Стеценко — син навчається у Великій Британії.

    Суддя Верховного Суду України Костянтин Огородник — син навчається у Великій Британії. На навчання сина витратив понад 2 млн грн.

    Суддя Верховного Суду України Вікторія Мацедонська — донька навчається у США.

    Суддя Київського апеляційного суду Тетяна Невідома — син навчається в Німеччині.

    Суддя Білгород-Дністровського міського районного суду Валентин Заверюха — син навчається в Словаччині.

    Суддя Приморського районного суду Одеси Ольга Ляшко — син навчається в Австрії. Вартість навчання сплатили дві компанії з Кіпру — понад 4 млн грн.

    Такі випадки викликають обурення громадськості, адже діти чиновників користуються можливостями навчання за кордоном, тоді як у школах та дитячих садках пропагується підготовка до війни. Водночас багато чиновників пояснюють, що їхні діти вже дорослі й самостійно обирають, де жити та вчитися.

  • 305 тисяч на місяць: зарплати заступниці Кличка і її команди б’ють рекорди

    305 тисяч на місяць: зарплати заступниці Кличка і її команди б’ють рекорди

    У 2025 році заступниця голови Київської міської державної адміністрації Ганна Старостенко стабільно отримує щомісячні виплати, що значно перевищують середні зарплати в столиці. Менше ніж 100 тисяч гривень їй нараховували лише двічі — у січні (63,9 тис. грн) та червні (68 тис. грн). В інші місяці суми суттєво зростали: від 127,9 тис. у березні до рекордних 305,2 тис. у травні.

    Особливо показовим став лютий 2025 року, коли Старостенко отримала 179,3 тис. грн — більше, ніж деякі урядові міністри.

    Згідно з офіційною відповіддю КМДА, у структурі зарплати посадовиці щомісячно передбачені надбавки «за інтенсивність праці» (від 11,3 тис. до 22,6 тис. грн) та премії (від 9,6 тис. до 24,2 тис. грн). Для порівняння: у травні 2024 року їй було нараховано 332,9 тис. грн, а в червні того ж року — 270,8 тис. грн.

    Загалом динаміка росту зарплат Старостенко вражає: у 2022 році вона задекларувала 586,5 тис. грн доходу, у 2023-му — 753,5 тис. грн, а за 2024-й уже 1,7 млн грн. Тобто лише за два роки її заробітки зросли більш ніж удвічі.

    Однак сфери, за які відповідає чиновниця, залишаються проблемними.

    У квітні 2024 року гучного резонансу набула історія з Житнім ринком. Спроба передати його в оренду через аукціон викликала обурення громадськості, яка назвала це «прихованою приватизацією». КМДА довелося зупинити торги, проте ринок і надалі залишається збитковим. Водночас керівник Департаменту промисловості та розвитку підприємництва Володимир Костіков регулярно отримує премії до зарплати. У 2025 році його доходи коливалися від 57 тис. грн до 117 тис. грн щомісяця.

    Не менш критична ситуація у сфері охорони культурної спадщини. На Подолі зникла історична будівля крамниці Демидова, яка 15 років «значилася на реставрації». Раніше гучний скандал спричинило знесення садиби Зеленських на вулиці Кониського. Усе це відбувалося під наглядом Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, який очолює Марина Соловйова. Її зарплати у 2025 році також були високими: від 56,8 тис. грн до 131 тис. грн на місяць.

    Попри гучні провали у сферах підприємництва та культурної спадщини, у КМДА не переглядають розмір надбавок для топпосадовців. Їхні зарплати зростають, тоді як пересічні кияни потерпають від економічних труднощів. У столиці навіть порушується питання про підвищення тарифів на транспорт, хоча мер Віталій Кличко публічно обіцяє не допустити цього під час війни.

    Таким чином, високі зарплати у КМДА різко контрастують із реаліями життя більшості мешканців столиці, створюючи картину розриву між владою та суспільством.

  • Повернення питної води на Миколаївщину перетворили на бізнес для чиновників

    Повернення питної води на Миколаївщину перетворили на бізнес для чиновників

    Після трьох років життя без питної води, коли в крани мешканців Миколаєва надходила лише солона технічна рідина, нарешті з’явилася надія: вже за два тижні новий магістральний водогін запрацює на повну. Влада обіцяє, що прісна вода потече в усі системи міста.

    Та за цим проривом ховається й інша сторона історії — фінансова. Проєкт, який подавався як невідкладний і життєво необхідний, швидко перетворився на корупційну схему із завищеними цінами, непрозорими закупівлями та підрядниками «потрібних людей».

    Спочатку вартість будівництва оцінювали у 3 мільярди гривень. Проте вже за кілька місяців цифра зросла майже втричі — до 8,8 мільярда. Аналіз кошторисів показав завищені ціни на матеріали та роботи, а тендери віддали у руки компаній ТОВ «Укртрансмост» та ТОВ «Ростдорстрой».

    Закритий характер закупівель викликав закономірні підозри: вартість будівництва зростала не через інфляцію чи логістику, а через «договорняки» чиновників і бізнесу.

    Бюро економічної безпеки відкрило кримінальне провадження № 72025161020000025 за ч. 1 ст. 212 КК України. Йдеться про можливе ухилення від сплати податків та фінансові махінації.

    Проте поки слідчі розбираються у схемах, мешканці Миколаєва з полегшенням чекають на повернення прісної води. Для них це не політика і не великі гроші, а елементарне право на життя в гідних умовах.

    Історія з водогоном стала символом подвійності української реальності: з одного боку — перемога громади, яка отримає нарешті воду. З іншого — ганебна практика наживи на базових потребах людей навіть під час війни.

  • Чому в Україні не можуть подолати корупцію

    Чому в Україні не можуть подолати корупцію

    Корупція в Україні залишається системною проблемою, яка пронизує всі рівні влади. Попри гучні заяви про боротьбу з нею, реальних результатів суспільство не бачить. Наші джерела пояснюють, чому так відбувається.

    За словами співрозмовників, корупційні практики охоплюють практично всі владні структури. Війна, яка потребує максимальної концентрації ресурсів, для багатьох чиновників стала приводом для нових зловживань. «Війна — це час красти», — так описують головний принцип тих, хто має доступ до потоків державних коштів.

    Жоден із фігурантів найгучніших справ за останні роки так і не отримав реального строку ув’язнення. Навіть якщо відбувається затримання, розмір застави суттєво зменшують — у 20–30 разів. Це дозволяє обвинуваченим легко вийти на волю. При цьому суми, які вони встигають вкрасти, в рази перевищують застави, тож ризик для них мінімальний.

    Усі антикорупційні розслідування супроводжуються гучною медійною хвилею, але через певний час справи затягуються, розвалюються або закриваються. Це працює за відомим принципом: якщо вкрав 100 мільйонів, віддав 80 на «вирішення питання» й відкат іншим корупціонерам, залишив собі прибуток. Коли медійний шум стихає, таких «перевірених» чиновників і бізнесменів повертають у схеми.

    Тим часом арешти та показові затримання залишаються радше елементом піару. Вони створюють уявлення боротьби з корупцією для суспільства та міжнародних партнерів, але на практиці система не змінюється.

  • Подільський міст у Києві: як багатомільярдна «годівниця» для корупціонерів стала символом марнотратства

    Подільський міст у Києві: як багатомільярдна «годівниця» для корупціонерів стала символом марнотратства

    Будівництво Подільського мосту у Києві перетворилося на один із найбільш кричущих прикладів системної корупції в Україні. Проєкт, затверджений ще у 1993 році, мав з’єднати Поділ із лівобережжям і розвантажити транспортну мережу міста. Проте після десятиліть затримок міст запустили лише частково, а його інфраструктура залишилася неефективною.

    За підрахунками експертів, на довгобуд уже витрачено близько 20 млрд грн, при цьому реальні роботи часто лише імітувалися під виглядом будівництва.

    Корупційні схеми на об’єкті були багаторівневими. Субпідрядники перераховували мільйони бюджетних коштів фіктивним компаніям під виглядом оплати за роботи, які фактично не виконувалися. Генпідрядник ТОВ «Екобудтрейд», пов’язаний із Денисом Комарницьким, виграв контракт на понад 6 млрд грн, попри змову на тендері та численні порушення. Вартість оренди техніки, піску та інших матеріалів завищувалися у рази, а посадовці міської дирекції з будівництва мостів отримували підозри у привласненні сотень мільйонів гривень.

    На «годівницю» наживалися не лише чиновники, а й політики та бізнесмени. Родина нардепа Миколи Тищенка отримувала доходи через компанії, пов’язані з будівництвом мосту, а металоконструкції постачав завод Петра Порошенка «Кузня на Рибальському». Через сумнівні схеми частина коштів йшла на рахунки російських компаній та бізнесменів, що підкреслює масштаб корупційних потоків.

    Зрештою, Подільський міст став символом системної корупції в Україні, де десятки мільярдів гривень зникли з бюджету навіть під час війни.

  • Парламент хоче примусово доставляти посадовців на засідання

    Парламент хоче примусово доставляти посадовців на засідання

    Посадовців змусять приходити на засідання парламентських комісій: що передбачає новий законопроєкт.

    Верховна Рада готується розглянути законопроєкт №11387, яким пропонується суттєво посилити відповідальність посадових осіб за ігнорування парламентських комісій та засідань. Правоохоронний комітет уже рекомендував ухвалити документ у цілому.

    Законопроєкт передбачає кілька ключових новацій.

    По-перше, за порушення строків надання відповіді на звернення парламентських комітетів, тимчасових слідчих та спеціальних комісій, а також за ненадання чи надання неповної або неправдивої інформації встановлюється штраф від 5950 до 8500 грн.

    По-друге, неявка без поважних причин на пленарне засідання Верховної Ради, якщо таке відвідування передбачено процедурним рішенням парламенту, каратиметься штрафом від 13 600 до 17 000 грн.

    Протоколи про такі порушення складатимуть уповноважені посадові особи відділу контролю Апарату Верховної Ради. Таким чином, будь-яка посадова чи службова особа (крім Президента та суддів), офіційно запрошена на засідання парламенту, може отримати штраф за ігнорування виклику.

    По-третє, законопроєкт розширює повноваження Нацполіції. Вона зможе здійснювати привід осіб на засідання парламентських комісій або до сесійної зали за рішенням Верховної Ради. Тобто, якщо хтось відмовлятиметься приходити добровільно, його можуть примусово доставити.

    У проєкті закону прописано й правила застосування заходів фізичного впливу. Поліція має попереджати про їх використання, а самі дії повинні бути мінімальними й не завдавати шкоди здоров’ю людини. Перевищення повноважень нестиме за собою юридичну відповідальність.

    Водночас, щоб реалізувати механізм примусового приводу, Верховна Рада має ухвалити відповідне процедурне рішення щонайменше 151 голосом.

    Фактично, у разі ухвалення закону депутати отримають дієвий інструмент, аби примушувати чиновників з’являтися на комісії та відповідати на запитання, а ігнорування парламентських викликів стане не лише політичним, а й юридичним ризиком.