Можливе приєднання нових держав до Європейського Союзу, зокрема України та Республіки Молдова, має стати головним каталізатором для масштабної внутрішньої реформи блоку. Розширення європейської спільноти відкриває прямий шлях до кардинальної зміни базових правил ухвалення рішень, насамперед щодо обмеження або повного скасування скандального права вето. Таке переконання під час спеціальної аналітичної дискусії висловив науковий співробітник Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса у Великій Британії Гарван Волш. За його словами, інституційна архітектура союзу потребує негайного оновлення для збереження своєї дієздатності.
На сьогодні базові договори європейської спільноти передбачають суворий принцип одностайності під час розв’язання ключових питань зовнішньої політики, безпеки, податкового законодавства, формування бюджету та прийняття нових членів. На практиці це означає, що будь-яка одна держава-член із двадцяти семи чинних здатна одноосібно заблокувати спільне рішення всього об’єднаного європейського простору, незалежно від позиції абсолютної більшості країн. Протягом останніх років такий механізм голосування в Європейській раді неодноразово перетворювався на інструмент відвертого політичного торгу. Ухвалення критично важливих пакетів економічних санкцій або виділення термінової макрофінансової підтримки місяцями гальмувалося через штучні перепони та власні національні інтереси окремих столиць, що суттєво підривало довіру до інституцій.
Британський аналітик наголошує, що перспектива вступу нових країн робить збереження чинної системи голосування математично та політично нежиттєздатним. Якщо блок розшириться до тридцяти і більше учасників, ризик тотального паралічу всієї керівної системи зростає в геометричній прогресії. Інтеграція таких великих та стратегічно важливих держав як Україна, а також Молдови та низки країн Західних Балкан, вимагатиме від офіційного Брюсселя неминучого переходу до ухвалення рішень так званою кваліфікованою більшістю. За такої моделі для затвердження рішення достатньо буде підтримки п’ятдесяти п’яти відсотків держав-членів, які представляють щонайменше шістдесят п’ять відсотків загального населення союзу. Це дозволить уникнути критичних ситуацій, коли одна країна де-факто тримає в заручниках усю міжнародну коаліцію.
Дискусії щодо скасування принципу одностайності тривають у європейських урядових кабінетах не перший рік, однак саме процес великого розширення надає цим розмовам невідворотного практичного імпульсу. Експерти Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса та інших провідних західних аналітичних центрів послідовно вказують на те, що внутрішня реформа керівних інституцій має йти паралельно з переговорним процесом про вступ нових членів. Без кардинального перегляду правил голосування нинішній механізм управління просто не витримає майбутнього адміністративного навантаження. Це зробить організацію надзвичайно неповороткою, надмірно бюрократичною та критично вразливою до зовнішніх гібридних впливів у моменти, коли від лідерів вимагається миттєва консолідована реакція.
Для офіційного Києва такі глибокі інституційні трансформації означають, що процес європейської інтеграції вплине не лише на саму Українську державу, а й безповоротно змінить архітектуру всього континенту. Європейські політичні еліти поступово приходять до твердого консенсусу, що майбутнє розширене об’єднання має стати значно більш рішучим, мобільним та консолідованим гравцем на світовій геополітичній арені. Скасування абсолютного права вето стане тим історичним кроком, який дозволить збудувати сильнішу та стійкішу Європу, здатну ефективно захищати свої колективні інтереси та цінності без постійної оглядки на позицію окремих скептиків чи популістів усередині блоку.
