Актор Анатолій Пашинін, який свого часу був добре відомий глядачам за ролями в українських і російських серіалах, уже кілька років практично не з’являється у публічному просторі. Нові подробиці про його життя розповів режисер Андрій Дончик, який працював із Пашиніним над серіалом «Украдене щастя». За його словами, актор фактично відмовився від звичної професії та у певний період перейшов до військової служби в Україні.
Дончик розповів, що ще під час спільної роботи його вразило те, наскільки добре Пашинін володів українською мовою, хоча значну частину свого професійного життя провів у Росії. За словами режисера, після початку російської агресії актор залишив РФ і долучився до українського війська. Він також заявив, що Пашинін певний час служив в «Азові». Водночас Дончик одразу уточнив, що вже близько трьох років особисто не бачив актора і не знає, чи продовжує той службу зараз і де саме перебуває.
Саме ця деталь важлива: нинішнє місцеперебування та статус Пашиніна публічно не підтверджені. Тому говорити, що він і зараз служить у конкретному підрозділі, без додаткового підтвердження не можна.
Для самого актора це був кардинальний розворот життя. У Росії Пашинін мав стабільну кар’єру, регулярно знімався та був упізнаваним актором. Після повернення в Україну ця система фактично зникла. Дончик зазначив, що Пашинін залишився без звичних доходів і професійного середовища, а військова служба стала для нього основною справою.
Пашинін народився 15 вересня 1978 року у Світловодську на Кіровоградщині. Дитинство провів у Запоріжжі, де закінчив школу. Пізніше навчався у Запорізькому індустріальному інституті, а потім переїхав до Москви та вступив до театрального училища імені Щепкіна. Саме в Росії почалася його велика акторська кар’єра.
Загалом він знявся більш ніж у 30 фільмах і серіалах. Українському глядачеві Пашинін запам’ятався, зокрема, за «Украденим щастям», а в Росії він працював у таких проєктах, як «Грозовые ворота», «Адмирал», «Мы из будущего» та інших.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році його життя поступово змінилося. У 2017 році журналіст Андрій Цаплієнко повідомив, що Пашинін став добровольцем і воює на Донбасі. Тоді стало відомо, що актор приєднався до 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта» і мав позивний «Дублер».
Це був не формальний медійний жест. Пашинін справді перебував у зоні бойових дій, а в інтерв’ю того періоду пояснював, що бачить своє завдання в тому, щоб допомогти молодшим українцям мати майбутнє. Він прямо говорив, що не розраховує на політичні чи матеріальні дивіденди від участі у війні.
Саме через це нинішня розповідь Дончика не виглядає несподіваною у контексті біографії Пашиніна. Ще задовго до повномасштабного вторгнення він фактично перестав будувати кар’єру в Росії та обрав Україну.
Щодо згадки про «Азов», тут важливо уточнення. Дончик стверджує, що Пашинін служив саме там, але у відкритих джерелах значно краще задокументований його попередній період служби в Українській добровольчій армії. Офіційного актуального підтвердження від 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» щодо нинішньої служби Пашиніна я не знайшла. Сама 12-та бригада сьогодні є підрозділом Національної гвардії України.
За словами Дончика, останній помітний контакт між ними був пов’язаний не з війною, а з кіно. Пашинін звертався до нього зі сценаріями й пропонував матеріали для можливої спільної роботи. Пізніше актор майже повністю зник із публічного поля.
Саме тому останні роки навколо нього з’являлося чимало припущень. Але підтверджених свіжих даних небагато.
Відомо точно, що Пашинін був добровольцем, воював на Донбасі та свідомо відмовився від кар’єри, яку до цього будував у Росії. Підтверджено також, що Андрій Дончик у 2026 році заявив про його подальшу військову службу та перебування в «Азові» у певний період. Але де Пашинін зараз, у якому він статусі та чи продовжує службу — публічно достовірно не встановлено.
Історія Пашиніна тим і привертає увагу, що в ній майже немає звичного для шоу-бізнесу сценарію. Він не намагався перетворити свій перехід до війська на постійний медійний образ, не будував на цьому нову кар’єру та поступово взагалі зник з інформаційного простору.
Колись він працював у російській індустрії, мав ролі, гроші й впізнаваність. Потім залишив усе це, повернувся до України, став добровольцем і фактично поміняв акторський майданчик на фронт.
Саме так його нині описує Андрій Дончик: людина, яка серйозно змінила професію та спосіб життя і поставила військову справу вище за колишню кар’єру.
На початку 2026 року новий кримінальний бойовик відомого британського режисера Гая Річі під назвою «Брудні гроші» зазнав нищівної поразки у світовому кінопрокаті. Картина зібрала лише 13 мільйонів доларів за загального виробничого бюджету в 70 мільйонів. Проте після швидкого переходу на цифрові платформи стрічка несподівано отримала друге дихання, стрімко увірвавшись у топи переглядів на популярних стримінгових сервісах Prime Video та Apple TV.
Сюжет нової картини розгортається навколо досвідченої адвокатки на ім’я Рейчел та її команди висококваліфікованих найманців. Головні чоловічі ролі у фільмі виконали зірки Голлівуду Генрі Кавілл, який втілив на екрані персонажа Сіда, та Джейк Джилленгол у ролі Бронко. До зіркового акторського складу також долучилася популярна акторка Ейса Гонсалес. За задумом творців, ця елітна група має виконати надзвичайно небезпечне завдання – повернути величезні статки, які були зухвало викрадені у впливового кримінального диктатора.
Для досягнення цієї складної мети головним героям необхідно спланувати та здійснити серію масштабних пограбувань. Дія розгортається одразу в кількох розкішних локаціях, що розкидані по різних куточках світу. Здавалося б, проєкт мав усі складові традиційного успіху: фірмовий режисерський стиль, який гармонійно поєднує харизматичних персонажів, заплутані кримінальні інтриги, гострий гумор та максимально динамічні екшен-сцени.
Незважаючи на всі ці переваги, стрічка не змогла залучити масового глядача до кінотеатрів у перші тижні прокату. Професійні кінокритики також зустріли новинку доволі прохолодно та стримано. На авторитетному агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes загальний рейтинг фільму склав лише 47 відсотків. Натомість пересічні глядачі виявилися значно прихильнішими до нової роботи британського постановника, оцінивши її у 83 відсотки. Це свідчить про суттєвий розрив між баченням профільної преси та вподобаннями звичайної аудиторії.
Справжній успіх прийшов до картини лише після її вимушеного та швидкого релізу на цифрових майданчиках. Отримавши доступ до значно ширшої аудиторії в комфортних домашніх умовах, кримінальний бойовик дуже швидко завоював увагу користувачів мережі. На платформі Prime Video фільм впевнено посів п’яте місце у глобальному рейтингу десяти найпопулярніших кінострічок. Водночас серед користувачів американського сегмента сервісу Apple TV картина закріпилася на дев’ятій позиції, демонструючи стабільний інтерес глядачів.
Експерти кіноіндустрії зазначають, що подібна тенденція стає все більш типовою для сучасного ринку розваг. Масштабні проєкти з відомими акторами, які з різних причин не окупаються в класичному прокаті, часто стають справжніми хітами онлайн-переглядів. Легкий кримінальний сюжет, зірковий каст та впізнавана візуальна динаміка виявилися ідеальним форматом саме для вечірнього домашнього перегляду, давши можливість команді творців знайти свого вдячного глядача поза межами традиційних кінозалів.
У Києві під час вистави «Небезпечні зв’язки» у столичному «Молодому театрі» актори несподівано перервали дійство та звернулися до публіки зі скандальною заявою. Вони публічно звинуватили художнього керівника театру, а також режисера цієї вистави Андрія Білоуса в сексуальному насильстві та систематичних домаганнях.
Як повідомляє «Главком», актори заявили, що до поліції вже подано чотири заяви щодо сексуального насильства з боку Білоуса, причому двоє з постраждалих були неповнолітніми на момент інцидентів.
«Ми хочемо довести до вашого відома, що художнього керівника цього театру звинувачують у більш ніж 10-річних домаганнях до своїх студенток, акторок і працівниць. Попри відкриті кримінальні провадження, він досі обіймає посаду», – йдеться у зверненні акторки, зачитаному зі сцени.
За словами акторів, усі заяви до поліції вдалося зареєструвати лише через суд, оскільки спершу Шевченківське управління поліції відмовлялось їх приймати. Слідство, на їхню думку, фактично не просувається.
Також актори повідомили, що щонайменше 80% жінок віком до 40 років, які працюють у театрі, зазнавали певної форми сексуальних домагань з боку керівника.
Після заяви артистів глядачам роздали листівки з описом ситуації. Вони закликали громадськість підтримати їх, поширювати інформацію та не допустити замовчування справи.
Нагадаємо, Білоус є не лише керівником театру, а й викладачем Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Раніше акторка Вікторія Ромашко оприлюднила переписки та свідчення, які можуть свідчити про домагання. Наразі триває кримінальне розслідування за статтею 153 ККУ (сексуальне насильство).
У КМДА заявили, що підтримують залучення поліграфа для всіх сторін конфлікту та наголосили на нульовій толерантності до харасменту в закладах культури. Попри це, 24 квітня 2025 року Міністерство освіти надало Андрію Білоусу вчене звання доцента.
Цей місяць обіцяє бути насиченим для кіноманів, адже на екрани виходить низка гучних прем’єр, які задовольнять найвибагливіші смаки. Від масштабних блокбастерів до драматичних екранізацій, осінь 2024 року завершиться справжнім кінематографічним феєрверком. Пропонуємо вашій увазі підбірку з 12 найкращих фільмів листопада, які точно не варто пропустити.
“Насіння священного інжиру” (The Seed of the Sacred Fig)
Автор фото,Courtesy Cannes Film Festival
Підпис до фото,Кадр із стрічки “Насіння священного інжиру”
Історія фільму “Насіння священного інжиру” майже така ж дивовижна, як і його сюжет.
Сценарист і режисер Мохаммад Расулоф відсидів у в’язниці в Ірані за виступи проти режиму, тому знімав стрічку потайки.
Невдовзі після того, як її відібрали для показу на Каннському кінофестивалі, Расулофа засудили ще на вісім років, але йому вдалося втекти з країни й встигнути до Канн на прем’єру.
Фільм став однією з найяскравіших новинок фестивалю.
У центрі сюжету – іранська родина, яка гостро переживає політичні потрясіння у своїй країні й сповнена рішучості триматися якомога далі від неприємностей після того, як батько (Місаг Заре) отримав високооплачувану роботу на держслужбі.
Однак напруга зростає, коли доньки-старшокласниці, Резван (Махса Ростамі) та Сана (Сетарех Малекі), виявляють ознаки бунту й починають співчувати протестувальникам.
“Цей гостросюжетний трилер заслуговує на якомога ширшу аудиторію, – пише Раян Латтанціо у статті для IndieWire. – Расулоф створює надзвичайно захопливу алегорію про корумпованість влади та утиски жінок в умовах релігійного патріархату, який знищує тих самих людей, яких, як він стверджує, захищає”.
Фільм виходить у прокат 27 листопада у США
“Урок фортепіано” (The Piano Lesson)
Автор фото,David Lee/ Netflix
Підпис до фото,Кадр із фільму “Урок фортепіано”
Фільм знятий за однойменною п’єсою Огаста Вілсона, що отримала Пулітцерівську премію.
Продюсером виступив Дензел Вашингтон, режисером – один з його синів, Малкольм Вашингтон, а в головній ролі – інший син, Джон Девід Вашингтон.
Події розгортаються в Піттсбурзі 1936 року, після Великої депресії. У центрі сюжету – родина Чарльзів та їхня сімейна реліквія, старе фортепіано, декороване їхнім поневоленим прадідом.
Брат і сестра не можуть домовитись щодо подальшої долі інструмента, між ними спалахує конфлікт.
“Урок фортепіано” – це урок любові, дружби та сімейних цінностей, – пише оглядачка видання Wrap Карла Рената. – Він слугує нагадуванням про те, що багатство поколінь – це не лише гроші, але й емоційний та генетичний зв’язок із нашими предками”.
Фільм виходить 22 листопада на Netflix
“Емілія Перес” (Emilia Pérez)
Автор фото,Page 114/ Why Not Productions/ Pathe Films/ France 2 Cinéma
Підпис до фото,Кадр із фільму “Емілія Перес”
Один з найкращих сучасних французьких режисерів і сценаристів Жак Одіар відомий своїми жорсткими сучасними трилерами “І моє серце завмерло”, “Пророк”, “Іржа та кістка”, “Діпан”.
Його останній фільм “Емілія Перес” знятий в жанрі кримінального мюзиклу.
Зої Салдана грає адвокатку Риту, яка погоджується допомогти мексиканському гангстеру Хуану Дель Монте зробити операцію зі зміни статі, щоб він міг почати нове життя під ім’ям Емілія. Тим часом для його дружини Джессі (Селена Гомес) та дітей треба підшукати затишний будинок у Швейцарії.
Музику до пісень, що звучать у фільмі, написала французька співачка Камілла, а хореографією займався бельгієць Деміен Джале, у доробку якого постановка понад 30 вистав.
“Емілія Перес – надзвичайно оригінальна присвята всім, хто наважується йти своїм шляхом. І насамперед дивовижним жінкам, які роблять це у складних життєвих обставинах”, – пише оглядач Evening Standard Нік Гавеллс.
Прем’єра стрічки запланована на 13 листопада на Netflix
“Тут і зараз” (Here)
Автор фото,Sony Pictures Entertainment
Підпис до фото,Кадр із фільму “Тут і зараз”
Драма Роберта Земекіса розповідає історію звичайної родини за допомогою однієї кімнати, в якій вони переживають ключові моменти свого життєвого шляху.
Фільм заснований на графічному романі Річарда Макгвайра 2014 року.
Основна сюжетна лінія стосується Річарда і його дружини Маргарет, яких зіграли зірки “Форреста Гампа” Том Генкс і Робін Райт.
“Ракурс один, і він не змінюється, але змінюється все навколо, – пояснив Земекіс Ентоні Брезнікану з Vanity Fair. – Насправді такого ще не було. Подібні сцени є в дуже ранніх німих фільмах, ще до того, як з’явився монтаж. Але в іншому – це була доволі ризикована ідея”.
Світова прем’єра відбулася 1 листопада
“Присяжний №2” (Juror #2)
Автор фото,Claire Folger
Підпис до фото,Кадр із фільма “Присяжний №2”
Рідлі Скотт зняв “Гладіатора 2” у 86 років, але він – юнак, порівняно з 94-річним Клінтом Іствудом, який щойно завершив роботу над своїм сороковим фільмом.
“Гадаю, це його останній фільм, – зазначив друг і колега Іствуда, продюсер Роберт Лоренц. – Я розмовляв з ним перед виходом “Присяжного №2″, і він сказав, що більше не зніматиме. Але ніколи не кажи ніколи. Він завжди сповнений сюрпризів, цей хлопець”.
“Присяжний №2” теж може подарувати кілька сюрпризів.
Сценарій до цього судового трилера написав Джонатан Абрамс.
Головний герой фільму – Джастін Кемп (Ніколас Голт) бере участь у розгляді гучної справи про вбивство. Підсудного звинувачують у тому, що він збив свою дівчину і залишив її на дорозі.
Занурюючись у деталі справи, Джастін розуміє, що саме він збив рік тому дівчину й спокійно поїхав додому, думаючи, що зіткнувся з оленем, який перебігав дорогу.
Чи зможе присяжний запобігти ув’язненню невинної людини, не викривши при цьому самого себе?
Світова прем’єра стрічки відбулася 1 листопада
“Моана 2” (Moana 2)
Автор фото,Disney
Підпис до фото,Кадр із стрічки “Моана 2”
У 2016 році комп’ютерно-анімаційний фільм “Моана” став світовим хітом, тому не дивно, що Disney вирішив продовжити пригоди полінезійської принцеси (Ауліі Кравальйо ) та її приятеля-напівбога Мауї (Двейн Джонсон).
Спочатку продовження планували як серіал для Disney+.
Але, як зазначив режисер Девід Деррік-молодший, під час роботи автори відчували, що проєкт стає масштабнішим.
“Стало очевидно, що стрічка хоче бути на великому екрані. Ми відчували це всією студією”, – додав він.
І це теж не дивно, адже перша “Моана” була найпопулярнішим шоу на Disney+ протягом кількох років, тож сиквел має добре показати себе в прокаті.
Світова прем’єра запланована на 27 листопада
“Гладіатор 2” (Gladiator II)
Автор фото,Aidan Monaghan
Підпис до фото,Кадр із фільму “Гладіатор 2”
Відколи “Гладіатор” вийшов на екрани 2000 року було безліч спроб продовжити знамениту епопею. Однак це непросте завдання, враховуючи, що головний герой Максимус у виконанні Рассела Кроу загинув наприкінці стрічки.
Кроу навіть замовив сценарій у рок-зірки Ніка Кейва, за яким Максимус зустрічається з римськими богами в підземному світі, а потім реінкарнує.
Втім минуло достатньо часу, щоб з’явився простіший спосіб продовжити популярну римську сагу Рідлі Скотта.
У “Гладіаторі 2” естафету, залишену Максимусом, підхоплює Люцій (Пол Мескаль), син Люцилли (Конні Нільсен) і, можливо, Максимуса.
Після того, як його сім’ю вбивають солдати генерала Марка Акація (Педро Паскаль), Люція навчає бою Макрінус (Дензел Вашингтон), колишній раб, який планує повалити імператора (Джозеф Квінн).
Мескаль грає складного Люція, позначеного важкою сімейною спадщиною, що коливається між бунтом і стійкістю.
“Гладіатор 2 значно масштабніший, грубіший і жорсткіший, ніж перший фільм, – вважає Габріелла Паєлла з GQ. – Розлогі батальні сцени, жорстокі сутички сам на сам. Ви проведете більшу частину фільму, здригаючись”.
У світовий прокат виходить 22 листопада
“Чародійка” (Wicked)
Автор фото,Universal Pictures
Підпис до фото,Кадр із стрічки “Чародійка”
Екранізація музичної казки, одного з найпопулярніших бродвейських мюзиклів від режисера Джона Чу (“Шалено багаті азіати”, “На висотах Нью-Йорка”).
У центрі сюжету – дві відьми країни Оз: Ельфаба (Синтія Еріво), зеленошкіра вигнанниця й майбутня зла відьма заходу, та Глінда (Аріана Гранде), приваблива й амбітна дівчина, яка згодом стане доброю відьмою півночі.
Спочатку вони – сусідки по кімнаті в чарівному університеті Шиз, але як вони стають ворогами?
Відповідь на це запитання глядачі отримають тільки через рік.
Перша частина “Чародійки” триває 160 хвилин, але це лише половина стрічки: вперше в історії голлівудський мюзикл виходить у двох частинах, і друга з’явиться аж у листопаді 2025 року.
“Під час виробництва фільму стало зрозуміло, що вмістити весь мюзикл в одне кінополотно не вдасться, тоді студія вирішила розділити стрічку на дві частини, – пояснює режисер Чу, – Завдяки цьому ми зможемо розповісти історію так, як потрібно. А також додати ще більше глибини й несподіванки до подорожей цих улюблених персонажів”.
Світова прем’єра першої частини фільму відбудеться 22 листопада
“Справжній біль” (A Real Pain)
Автор фото,Searchlight Pictures
Підпис до фото,Кадр із фільму “Справжній біль”
Той, хто бачив Кірана Калкіна у фільмі “Спадкоємці” та Джессі Айзенберга у, ну, у будь-чому, знає, наскільки далекі один від одного їхні звичні екранні образи.
Айзенберг переважно грає напружених і тривожних персонажів, тоді як Калкін, за словами культурного оглядача Toronto Star Пітера Гауелла, “нагадує людський знак оклику, який прагне бути поміченим і влаштувати сцену”.
Цю прірву між ними заповнюють веселі й гострі суперечки в “Справжньому болю” – проникливій комедійній драмі, написаній, зрежисованій та спродюсованій Айзенбергом. Він і Калкін грають двоюрідних братів, які давно віддалилися, але возз’єдналися задля подорожі Польщею в пам’ять про покійну бабусю.
“Комічні сутички супроводжує вишукана музика Шопена, – розповідає Гауелл, – але Айзенберг не змушує глядача сміятися, а тонко досліджує подвійне значення назви стрічки. Він розвиває гуманістичний стиль у дусі Гела Ешбі та Александра Пейна, і за цим приємно спостерігати”.
У світовий прокат фільм вийшов 1 листопада
“Бліц” (Blitz)
Автор фото,Apple TV+
Підпис до фото,Кадр із фільму “Бліц”
Британські фільми про Другу світову зазвичай розповідають про учасників бойових дій (“Дюнкерк”), шпигунів (“Операція “Мінсміт”) та лідерів (“Темні часи”). А “Бліц” Стіва Макквіна показує, яким було життя звичайних громадян, мешканців Лондона, що пережили нічні бомбардування люфтваффе.
У центрі сюжету – двоє мешканців Іст-Енду, мати-одиначка (Сірша Ронан) та її дев’ятирічний син Джордж (Еліот Хеффернан).
Разом із тисячами інших лондонських дітей Джорджа заради безпеки відправляють потягом у село. Але він рішуче налаштований повернутися додому, до охопленого війною мегаполіса, щоб знайти маму.
Прем’єра стрічки запланована на 22 листопада на Apple TV+
“Квір” (Queer)
Автор фото,Yannis Drakoulidis/ A24
Підпис до фото,Кадр із фільму “Квір”
Лука Гуаданьїно – режисер фільмів “Назви мене своїм ім’ям”, “Разом з кістками”, “Суперники” – зняв ще одну вишукану драму про пристрасні, але не обов’язково щасливі стосунки.
Це – захоплива адаптація автобіографічного роману Вільяма Барроуза “Квір”.
Дія відбувається у 1940-х роках у Мехіко.
Деніел Крейг грає Вільяма Лі, ветерана війни, американського експатріанта, який перебивається тимчасовими роботами й зациклений на пошуках галюциногенної трави в південноамериканських джунглях. Блукаючи міськими клубами, відчайдушно самотній Лі закохується у вродливого юнака Юджина (Дрю Старкі).
Гуаданьїно у своїй екранізації перетворив документальний досвід автора на частково вигаданий сюжет, зробив Лі не надто схожим на Берроуза і дописав фінал.
У ньому Лі та Юджин, на відміну від книжки, втілюють свій задум і пробують у джунглях Амазонки аяуаску. Галюциногенний досвід стає водночас кульмінацією й фіналом історії їхнього кохання – взаємного, але не дуже щасливого.
“Крейг показав себе справжнім майстром. І справа не лише у відвертих любовних сценах, які не дають спокою уяві, – пише оглядач Rolling Stone Девід Ферз. – Втілюючи альтер его Берроуза і проходячи через хтивість, ревнощі, втому, нужденність і блаженство головного героя, Крейг розкриває цього розчарованого, приреченого романтика на повну силу”.
Стрічка виходить у прокат 27 листопада в США
“П’яте вересня” (September 5)
Автор фото,Paramount Pictures
Підпис до фото,Кадр з фільму “П’яте вересня”
5 вересня 1972 року на Олімпіаді в Мюнхені група палестинських терористів захопила в заручники кілька ізраїльських спортсменів. Загинули 11 атлетів і п’ять зловмисників.
Цей інцидент став темою для оскароносного документального фільму Кевіна Макдональда “Один день у вересні”, а його наслідки – темою для трилера Стівена Спілберга “Мюнхен”.
Тепер нова документальна драма режисера Тіма Фельбаума розповідає про цю історію з погляду знімальної групи американських журналістів, які опинилися на місці подій.
Пітер Сарсгаард, Джон Магаро, Бен Чаплін і Леоні Бенеш грають телеведучих ABC Sports, які планували висвітлювати виключно спортивні рекорди, а на практиці стикнулися з приголомшливими технічними та етичними проблемами.
Чи виправдано показувати потенційно жахливі події в прямому ефірі? І якщо так, то як це зробити з обмеженими технічними можливостями?
“Фільм знятий у стилі документального кіно, що підкреслює напруженість ситуації, – пише Тім Гріерсон у статті для видання Screen Daily. – “П’яте вересня” розповідає про той трагічний день із жахом і напругою, використовуючи шалену енергетику різних людей та сильну акторську гру для роздумів про відповідальність ЗМІ у такій складній ситуації”.
