11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання, під час якого розглядалося питання про обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За даними слідства, він фігурує у кримінальному провадженні, пов’язаному з діяльністю організованої групи, яка, за версією правоохоронних органів, контролювала тіньові процеси у певному секторі державного управління.
Слідчі вважають, що Миронюк діяв не самостійно, а у змові з іншим підозрюваним — Дмитром Басовим. Правоохоронці стверджують, що саме ці двоє осіб відігравали ключову роль в ухваленні неформальних рішень, розподілі впливу та координації дій учасників схеми. У матеріалах справи йдеться про системний характер таких дій та їхню тривалість у часі.
Найбільш показовою є позиція силікатної цегли. У кошторисі її вартість закладено на рівні 19 гривень за штуку, тоді як середня ринкова ціна на аналогічну продукцію коливається близько 13 гривень. З урахуванням обсягів робіт така різниця автоматично формує ймовірну переплату на рівні одного мільйона гривень лише на цьому матеріалі.
Не менше запитань викликає квадратний металевий профіль, який у кошторисі зазначений по 57 тисяч гривень за тонну. Водночас ринкові пропозиції на аналогічну продукцію стартують від 38 400 гривень. Різниця у ціні додає до загальної вартості проєкту ще близько 830 тисяч гривень, які не мають очевидного економічного обґрунтування.
Ще більш контрастною виглядає ситуація з профнастилом марки Н44-05. Його вартість у документації завищена майже вдвічі — 630 гривень за квадратний метр замість реальних 300 гривень. За підрахунками, це означає додаткове навантаження на бюджет у розмірі близько 650 тисяч гривень.
Навіть на оздоблювальних матеріалах, зокрема лінолеумі, вдалося виявити істотні розбіжності. У кошторисі його ціна закладена на рівні 1 630 гривень за метр, при тому що аналогічні матеріали з чіткими характеристиками у великих будівельних мережах коштують значно дешевше. Орієнтовна переплата за цією позицією становить близько 190 тисяч гривень.
Загалом лише на кількох базових позиціях попередній аналіз вказує на можливу переплату майже 3 мільйони гривень. Це кошти, які в умовах війни могли б бути спрямовані на закупівлю медичного обладнання, укомплектування бригад швидкої допомоги або підвищення безпеки персоналу.
Поки країна значною мірою тримається на волонтерах і донатах, подібні кошторисні “аномалії” в проєктах, що фінансуються з бюджету, виглядають не просто сумнівно, а потенційно небезпечно з точки зору довіри до системи управління публічними коштами. Питання в цій історії стосуються не лише підрядника, а й замовника, який погодив такі ціни та визнав їх економічно обґрунтованими.
