На початок 2026 року за межами України залишалося понад 5,6 мільйона громадян, з яких приблизно 4,37 мільйона отримали тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу. Це стало найбільшим масовим вимушеним переміщенням в Європі з часів Другої світової війни.
Згідно з даними Міжнародної організації з міграції, до кінця 2025 року в країну повернулося близько 1,1 мільйона осіб. Враховуючи внутрішньо переміщених осіб, загальна кількість повернувшихся перевищила 4,4 мільйона. Прогнози Центру економічної стратегії на 2026 рік щодо повернення українців залишаються обережними: у базовому сценарії передбачається, що повернуться приблизно 1,6 мільйона осіб, в оптимістичному — до 2,2 мільйона, а в песимістичному — лише 1,3 мільйона.
Серед тих, хто повернувся, більшість — це люди, які виїхали з України на початку масованого вторгнення, і повернулися, коли небезпека зменшилася. Однак багато з них повертаються тільки на короткий термін, і в разі нових обстрілів або криз, пов'язаних з енергетикою, можуть знову виїжджати.
Дослідження CES вказує на те, що 43% людей мають намір повернутися, тоді як 36% сумніваються в цьому або не планують повертатися. Переважна більшість тих, хто повернувся, мають міцні родинні зв’язки в Україні, виїжджали через бойові дії та отримали компенсацію або відновили своє житло. Натомість ті, хто глибоко інтегрований за кордоном, мають дітей у місцевих школах та стабільну роботу, повертаються набагато рідше.
З початку 2025 року молоді чоловіки віком 18-22 років почали виїжджати в значних кількостях. Це стало можливим завдяки новому рішенню, що дозволяє їм навчатися та працювати за кордоном. Згідно з даними CES та ZOiS Berlin, частка чоловіків у цій групі серед біженців зросла на 25%. Головними причинами виїзду вони називають загрозу життю, страх мобілізації та відчуття «втрачених років». Багато з них мають якісну освіту, знання мов і фінансову стабільність, що полегшує адаптацію за кордоном. Найбільш популярними напрямками для них стали Німеччина, Польща та Чехія. Рівень зайнятості в цій групі досягає 49%. Проте, третина молодих чоловіків стикається з серйозними проблемами психічного здоров'я.
На початку війни Європа проявила безпрецедентну солідарність, прийнявши понад 2 мільйони українців. Більше 90% поляків активно підтримували новоприбулих. Європейський Союз вперше застосував Директиву про тимчасовий захист на такому великому масштабі, що дозволило багатьом українцям швидко отримати легальний статус.
Станом на 2026 рік, під тимчасовим захистом залишаються 4,37 мільйона українців, а рівень їх зайнятості досяг 57%. Багато з них допомогли заповнити дефіцит кадрів у критично важливих секторах економіки. Однак, з огляду на тривалий конфлікт, в деяких європейських країнах зростає втома від розміщення біженців.
З огляду на фінансові витрати на соціальну допомогу та освіту, уряди починають впроваджувати обмеження для біженців, скорочуючи терміни соціальної підтримки та посилюючи вимоги до працевлаштування. Це створює відчуття невизначеності серед українських біженців і психологічний тиск.
В Україні вже реалізовані програми, такі як єВідновлення, але їх недостатньо для стимулювання масового повернення. Основними факторами повернення залишаються безпека, відновлення інфраструктури та економічні можливості. Емоційні фактори можуть спрацювати лише за наявності реальних перспектив.
Перспективи повернення українців виглядають поступовими. Першими повернуться ті, хто має родинні зв'язки та можливості працевлаштування. Глибоко інтегровані люди, як правило, залишаться за кордоном або оберуть модель «човникового» життя.
Критичними є ризики втрати людського капіталу, особливо молодого покоління, що може ускладнити подальше відновлення. Наявність стратегії повернення може стати каталізатором відродження країни, а без неї Україна ризикує втратити цінні компетенції.
Для успішного повернення необхідна чітка національна стратегія, яка має об'єднати різноманітні ініціативи. Це включає фінансову допомогу, пріоритетність у забезпеченні житлом та працевлаштуванні, а також системну психологічну підтримку. Найважливішим є створення прозорої комунікації з громадянами та координаційного органу для реалізації цієї стратегії.
Масове повернення не відбудеться автоматично. Лише поєднання безпеки, економічних можливостей та соціальної реінтеграції може змінити ситуацію на краще. До березня 2027 року Україні необхідно діяти швидко, щоб запобігти втраті людських ресурсів і пришвидшити процес відновлення.
