Поки українська армія стримує ворога на фронті, деякі посадовці в тилу примудряються не лише збагачуватись, а й ретельно маскувати статки через родичів. Саме такий випадок став об’єктом спільного розслідування СБУ та НАЗК — і тепер вже офіційно переданий до суду.
Йдеться про начальника Бучанського районного ТЦК та СП Леоніда Викочка. Йому інкримінують незаконне збагачення на суму понад 21 мільйон гривень.
За інформацією НАЗК, у 2022–2024 роках він та його близьке оточення набули майна і готівки, законність походження яких він не зміг обґрунтувати.
Що саме придбав офіцер:
-
житловий будинок у Бучі — 1,9 млн грн;
-
дві земельні ділянки — 436 тис. і 387 тис. грн;
-
недобудований будинок на одній із ділянок — вартість будівництва понад 1,2 млн грн;
-
готівка — 14,46 млн грн (еквівалент $350 тисяч), вилучена під час обшуків.
Крім того, через близьких осіб було оформлено ще низку активів:
-
теща стала власницею квартири в Бучі, придбаної на майже 1,4 млн грн. На момент оформлення вона перебувала на тимчасово окупованій Луганщині, а згодом виїхала до ЄС. Угоду уклали через довіреність, за якою діяла дружина офіцера;
-
у 2023 році мати Викочка стала власницею двох авто — Toyota Corolla (2023) та Seat Leon (2019). Один із автомобілів придбано за явно заниженою ціною — всього 149 тис. грн замість понад мільйона.
Суть схеми
Справу кваліфіковано за статтею 368-5 КК — незаконне збагачення. Слідство вважає, що:
-
придбання майна здійснювалося за рахунок доходів, походження яких не підтверджено;
-
частина угод оформлювалась через родичів, зокрема на тимчасово окупованих територіях;
-
використовувались фіктивні оцінки вартості та довіреності.
НАЗК наголошує: Викочко не зміг надати жодного документального підтвердження джерел фінансування. Фактично вся виявлена власність — необґрунтовані активи, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення.
Що загрожує
У разі доведення вини, офіцеру загрожує:
-
від п’яти до десяти років позбавлення волі,
-
з конфіскацією майна,
-
із забороною обіймати державні посади строком до трьох років.
Ця історія — чергове нагадування, що навіть у період війни контроль над військовими структурами має бути не формальністю, а реальним інструментом протидії корупції.